Що говорить про Росію її патріотичне кіно

Що говорить про Росію її патріотичне кіно
The National Interest

Оригінал сайт The National Interest

Підтримка мистецтва, що критикує Росію, схожа на "культурний мазохізм". Так говорить не хто-небудь, а російський міністр культури Володимир Мединський. Ця людина, що має довіру Путіна, написала серію книг, цікавих своїм ревізіоністським ставленням до історії Росії. Він уже шість років працює міністром культури, розширюючи контроль міністерства над усім, що має стосунок до художньої творчості.

У Росії, де держава багато в чому контролює мистецтво й особливо кінематографію, таке мистецтво може дати вельми корисну інформацію закордонним політичним керівникам. Простіше кажучи, фільми, які знімають в країні, яка радо підтримує авторитарний режим, можуть запропонувати зацікавленому спостерігачеві одне з двох. Картини, котрі роблять близькі до режиму режисери, розкривають ключові аспекти державної риторики і стверджують внутрішню і зовнішню політику країни. А фільми, зняті далекими від влади режисерами, можуть слугувати барометром настроїв суспільства.

Новини за темою

Російське міністерство культури вже кілька років активно фінансує кінематографічні потуги "придворних менестрелів". На перший погляд, ці фільми належать до категорії розваг, але вони неминуче слідують партійній лінії і є для держави ще одним рупором, що переконує аудиторію у її непогрішності та перевазі. Ці картини на рівні підсвідомості зміцнюють те, про що представники влади відкрито говорять в інтерв'ю.

Візьмемо до прикладу фільм "Собібор", який вийшов на екрани два місяці тому. Це витвір розуму самого Мединського (за його словами, він написав цю історію за вихідні). Режисером картини став Олександр Хабенський, який зіграв у ній головну роль. У фільмі розповідається про повстання у концтаборі Собібор на території Польщі, яке відбулося в 1943 році. Як свідчать історичні документи, коли ув'язнені там євреї дізналися, що табір скоро закриють, вони створили підпільний комітет, до завдань якого входила організація втечі. Коли в цей табір почали звозити радянських військовополонених, члени підпілля почали активно схиляти їх на свій бік, щоб вони допомагали у підготовці повстання. У результаті його очолив один із радянських солдатів на ім'я Олександр Печерський.

Новини за темою

Але згідно з версією Мединського, Печерський з товаришами потрапляє в табір, де утримують покірливих баранів. Тому він, перейнявшись похмурим почуттям відповідальності, вирішує згуртувати й організувати безпомічних в'язнів. У кіношній версії подій все зробили російські солдати, які ігнорували питання про національну приналежність або не надавали йому значення (Печерський та інші були євреями). Головне було показати, що радянський солдат — хороший солдат.

Зрештою основна ідея виявилася досить прямолінійною і дохідливою. Вона має безпосереднє відношення до політичної ситуації в сучасній Росії. Ця картина без особливих хитрощів указує на те, що відповідальні та професійні російські військові без вагань скидають з пригноблених ярмо фашистської хунти — чи то в окупованій Польщі в роки Другої світової війни, чи то у сьогоднішній Україні, як її показує російське державне телебачення. Схоже, цей фільм покликаний переконати глядача в тому, що йому слід довіряти військовикам, які мужньо мають тільки найблагородніші цілі.

Новини за темою

У фантастичному фільмі "Тяжіння" (2017) звучить аналогічний мотив. Картину зняв Федір Бондарчук, який є членом путінської партії "Єдина Росія". У "Тяжінні" розповідається про звичайну росіянку, яка допомагає інопланетянинові, що втрапив у безвихідь (той прибирає вигляду привабливого молодика) повернутися через всю Москву на свій космічний корабель. Незважаючи на кілька цікавих моментів і стандартні повороти науково-фантастичного сюжету, загальний посил картини гранично ясний: російські військові сильні, компетентні, повністю контролюють ситуацію і є організацією, що найбільше заслуговує на довіру народу.

Однак ті режисери, котрі не отримують фінансування і підтримки від держави, показують зовсім іншу Росію. Такі фільми, як "Левіафан" Андрія Звягінцева (2014) і "Аритмія" Бориса Хлєбнікова (2017) частково фінансувалися Міністерством культури, а картини Володимира Котта "Короп відморожений" (2017) і Звягінцева "Нелюбов" (2017) взагалі не отримали жодної підтримки від держави. У них показана озлоблена нація в стані крайнього занепаду. В усіх чотирьох фільмах розповідається про те, як руйнуються сім'ї, показано застарілу техніку та ідеї, наскрізь прогнилі й корумповані соціальні служби та їхні співробітники, а також пересічні громадяни, що всі як один розчарувалися у своєму житті й провадять безнадійну боротьбу з байдужістю. Більш уважний погляд на такі фільми, зняті різними режисерами, дає всебічне уявлення про настрої в сучасному суспільстві, як це може зробити аналіз картин, знятих за часів брежнєвського застою.

Новини за темою

Тут простежуються явні закономірності. Незважаючи на деякі відхилення і винятки, фільми, зняті близькими до режиму режисерами, зазвичай пропагують лінію "партії". А режисери "зі сторони", якщо їх можна так назвати, показують абсолютне мракобісся, що поширилося по всій Росії. Вони або дратують глядача, показуючи йому відображення похмурої дійсності, або просто демонструють безповоротні втрати російського суспільства, які неможливо усунути без радикальних змін.

Фільми за своєю природою пропонують великий обсяг інформації про настрої в суспільстві та про політичну риторику в країні. Це насамперед стосується авторитарних режимів. І таку характеристику цілком можна прикласти до сьогоднішньої Росії, якою править Володимир Путін.

Творці зовнішньої політики, які гостро відчувають офіційну риторику, що лине з Москви, отримають чимало вигод, звернувши більше уваги на те, що прихильники і критики Кремля кажуть завуальовано і не безпосередньо, використовуючи такі засоби, як кіно. Вчинивши так, вони зможуть точніше і краще розібратися у всіх нюансах політичних та соціальних течій в Росії, ніж їм удається сьогодні. Це стосується як Вашингтону, так і європейських столиць.

Олександр Рожавін  – дослідник Американської ради із зовнішньої політики (American Foreign Policy Council), розташованої у Вашингтоні.

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів