Що дасть Україні томос від константинопольського патріарха

Що дасть Україні томос від константинопольського патріарха
Апостроф

Людмила Филипович

Доктор філософських наук, професор

Українці прагнули незалежності своєї церкви протягом багатьох років. Навіть коли українці йшли в підпорядкування Московського патріархату, що сталося в 1686 році, навіть тоді сподівались, що це не назавжди і що через певний час нам повернеться слава Київської митрополії, яка перебувала під омофором Вселенського (Константинопольського) патріарха. У 1917 році після революції та падіння самодержавства бажання українців отримати томос набуло нової енергії й оформилося у конкретні намагання відокремитися від Москви та створити свою українську церкву з центром у Києві. Відомо, що було декілька дипломатичних місій до Вселенської патріархії, де на той час місцеблюстителем був Дорофей. Але в ті буремні часи не пощастило. Повмирали дипломати з делегації, а невдовзі помер і Дорофей, який був не проти визнати незалежність української церкви. Тоді Константинополь не встиг виконати своєї місії щодо України.

З 1991 року процеси в автокефалізації Української церкви через надію на отримання томосу поновилися. Саме тоді пролунала відома фраза, що в незалежній державі має бути незалежна церква. І знову почали рухатись. Якщо хтось думає, що ідея томосу звалилася нам на голову 17 квітня 2018 року з виступу президента Петра Порошенка, то він глибоко помиляється.

Новини за темою

Зазначу, отриманню томосу як документу передують надважливі кроки, які таки зробив Константинополь. Зокрема, це скасування ухваленого в 1686 році рішення, яким патріарх надав Москві право рукопокладати київських митрополитів (до того часу грамоти на займання київської кафедри митрополита надавав Константинополь). Наші єпархії не було передано Москві навіть в управління, не кажучи вже про землі, на яких вони розташовувалися. Йшлося тільки про право не їхати по грамоту до Константинополя, а отримати цей документ у Москві. У цьому світлі Московія поставала лише як посередник між Україною і Константинополем, який тоді перебував під владою турків. Але росіяни в умовах ослаблення Константинополя пішли значно далі. Вони вирішили, що Київська митрополія тепер їхня, оскільки другий Рим (Константинополь) впав, а третій Рим (Москва) стоїть, а четвертому не - бувати. Хоча ми ж пам’ятаємо, що в першій половині 18 сторіччя Московська церква фактично втратила свою патріаршість: цар Петро I перетворив її на державний підрозділ, яким керував не патріарх, а обер-прокурор. І відновлення патріаршества РПЦ відбулося лише в 1917 році!

За підтримки держави церква зміцнювала свої позиції як у Росії, так і за її межами. До неї періодично наїжджали вселенські патріархи, яких Москва обласкувала подарунками, всяк використовуючи ситуацію на свою користь.

Після захоплення турками в 1453 році Константинополя Візантійська імперія практично перестала існувати, а з ним впали й сила та авторитет вселенського патріарха. У Москві з’явилася думка (крамольна! антиканонічна!) передивитися диптих, тобто список православних автокефальних та автономних церков, де вони стоять по честі, тобто порядок поминання патріархів під час літургії в православних церквах. Москву не влаштовувало п’яте місце. Вона претендувала посунути складений віками перелік: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська.

Історія РПЦ сповнена безлічі цікавих сторінок, які слабо вписуються в канони Вселенського православ’я. Тому звинувачення в розколі, які висуваються Москвою до всіх, крім себе, не мають під собою достатніх підстав. А згадайте никонівську церковну реформу (середина 17 ст.), яка призвела до розколу і появи "никоніан" і "старообрядців". От не знаю, хто з них більш канонічний... Хто зберіг у чистоті прадавню "руську" віру? Що залишилося від Володимирового хрещення 988 року? Дата? Пам’ятник перед стінами московського Кремля?

Його зберігали лише старовіри, які мусили тікати від жорстокої царської кари і переховуватись у лісах на території України. Добігли аж до Білої Криниці Чернівецької області.

І настав період царського православ’я, час офіціозу, помпезності, розкошів, пам’ять про який зберегли ікони того періоду: на них Ісуса Христа і Діву Марію часто зображено з царськими коронами на голові. До того Христа сприймали як близьку собі Бога-людину, як свого брата, а Матір Божу - як матір усіх людей, заступницю бідних, як свою сестру, а не покровителів царської родини.

Чим закінчився 1686 рік для України? Руїною, духовною руїною. Про це писали наші історики, тільки до нас їхні праці не доходили. Нам втовкмачували, що якби не Москва, бути нам відсталим, дурним народом. Як там? "Раби, підніжки, грязь Москви", - писав Шевченко в "І мертвим, і живим, і ненародженим...".

Московити поводилися тут як господарі, оскільки вважали, що все, що належало Константинопольському патріарху, віднині належить їм. До того ж в Україні були ласі, облаштовані, сформовані, самокеровані багаті єпархії, в яких вони розставили своїх людей і займалися не чим іншим, як банальним грабунком. У прямому й переносному сенсі.

Нинішнє рішення Константинопольського патріархату щодо скасування рішення, ухваленого - під тиском! - у 1686 році, свідчить про те, що Вселенський патріарх повернув і підтвердив право на Київську митрополію як свою канонічну територію, яку РПЦ оголосила своєю. Другий важливий крок – невизнання анафеми Московського патріарха, яку було накладено на предстоятеля УПЦ КП Філарета в середині 90-х років. Віднині для Філарета відкрито можливість спілкування з усіма вселенськими церквами. Філарет відтепер може увійти до будь-якої православної церкви і співслужити з усіма православними ієрархами, молитись з усім православним людом на всіх континентах і в усіх країнах. До цього його, на відміну від очільника УПЦ МП, ніде не визнавали. УПЦ КП перебувала в страшній ізоляції та офіційно вважалася церквою розкольників.

Новини за темою

Остаточним кроком, який закріплює ці важливі зміни в статусі Української православної  церкви, буде отримання документу, указу, грамоти, томосу про визнання нашої церкви автокефальною, тобто самоуправною. Як відомо, документ отримає тільки об’єднана церква після Собору, на якому буде затверджено її Статут, вирішено організаційні питання, територіальний устрій, обрано предстоятеля. Томос є офіційним документом, яким буде визнано, що територія Київської митрополії повертається під омофор Константинопольського патріарха. Відбудеться євхаристійне єднання (що є дуже важливим для православних вірян) з Константинополем, відновлюються прямі семистолітні зв’язки Київської митрополії з Церквою-Матір’ю. Ну, наприклад, масло (миро) для миропомазання ми тепер будемо отримувати не з Москви, а прямо з Константинополя. Це стосується й різних святинь, які раніше приїжджали лише для вірних УПЦ. Тепер поклонитися голові Пантелеймона чи поясу Богородиці зможуть православні інших юрисдикцій.

Томос – не відпускна грамота для тих, хто хотів би приєднатися до єдиної православної церкви індивідуально чи спільнотно, парафією, єпархією чи навіть монастирем, ба навіть лаврою. Але його отримання полегшить цю процедуру, створить документальні підстави для переходу українських святинь до об’єднаної церкви. Я солідарна з патріархом Філаретом, який очікує, що було б добре, якби цей процес переходу відбувся мирно. Але, на жаль, реакція УПЦ МП на томос і все, що з ним пов'язано, говорить про те, що так не буде. Крім спротиву з боку УПЦ і тих суспільних сил, які проти томосу, а в Україні є такі, які й досі мріють про повернення до СРСР, врахуємо інерцію людської свідомості, яка найтяжче піддається змінам. Тому на все потрібен час, якого у нас, як у молодої політичної нації, немає.

Проте треба набратися терпіння і врахувати, що внаслідок ініціативи Константинополя щодо надання/визнання автокефалії українській церкві стався розкол в УПЦ МП. І не тільки там, але й у РПЦ тривають жваві дискусії, щоправда, підспудно, і в усьому православному світі, і навіть більше - християнському. Відмовчуються католики і протестанти, але навіть крішнаїти хвилюються, чи не загрожує їм отримання томосу від Константинополя... Тепер всі поділилися на тих, хто за автокефальність Української церкви, і хто проти. РПЦ пішла на неадекватні кроки, звинувативши Вселенського патріарха в неканонічних діях. А це може відвернути від РПЦ і УПЦ МП багатьох їхніх парафіян. Константинополь очікує, що до створення єдиної православної церкви приєднаються всі православні в Україні. УПЦ МП неодноразово пропонували долучитися до цього процесу. Почитайте цікавенне інтерв’ю митрополита Черкаського Софронія, який належить до УПЦ МП і який відкрито закликає взяти участь в об’єднавчому Соборі. Олександр Драбинко (вікарний єпископ Київського митрополита, настоятель Спасо-Преображенського собору) вже заявив, що він виходить із підпорядкування УПЦ МП і вважає себе кліриком Константинопольської патріархії. Як бачимо, процес самоусвідомлення себе власне українською церквою пішов. Тепер важливо не втратити динаміки, подолати всі перешкоди, не боятися тих складнощів, які, звісно, виникатимуть на шляху до здобуття повної незалежності нашої Церкви від різного роду старших братів, сусідів, політичних попутників тощо. Тільки вперед!

Людмила Филипович

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>