Садукеї і фарисеї зійшлися в боротьбі за Нацбанк

В уряді надумали створити орган, який би взяв на себе частину монетарних функцій НБУ в такий непростий для країни час

Садукеї і фарисеї зійшлися в боротьбі за Нацбанк
Пресс-слжуба НБУ

Олексій Кущ

економіст

В уряді надумали створити орган, який би взяв на себе частину монетарних функцій НБУ в такий непростий для країни час

Першого березня цього року в парламенті так і не відбулося довгоочікуване призначення Якова Смолія на посаду глави НБУ, і, відповідно, депутати і громадськість не почули звіт Валерії Гонтаревої про виконану роботу, як це вимагає чинне законодавство. І заздалегідь заготовлений провладними фракціями букет троянд так і залишився "вмирати на білому, холодному снігу". Зате в цей же день Національний банк в черговий раз підвищив облікову ставку на 1% - до 17%. Що, в принципі, теж "символічно": монетарний орган країни робить настільки активні рухи, не маючи повноцінного керівника. Можна запитати словами Жванецького: "Через що, власне?" Ситуація склалася пікантна: з одного боку потрібно терміново призначати повноцінного керівника НБУ, а то вже навіть Central Bank of Somalia скоса на нас дивиться, а з іншого, шкода віддавати за цю посаду, приміром, якийсь завод, так що доводиться, як конферансьє, якому сказали, що співак затримується на пару годин, тягнути час. Як знати, інший раз вітчизняна конспірологія отримувала такі пояснення, що у деяких депутатів "тонзура" ставала малиновою...

Не особливо розраховуючи на депутатів (які зовсім не схожі на католицький конклав, і безглуздо чекати, поки над ними піде білий дим), уряд вирішив потурбуватися створенням якогось квазимонетарного органу, який би взяв на себе частину монетарних функцій НБУ в такий непростий час. Для цього  підійшла Рада з фінансової стабільності, створена у березні 2015 року у відповідності з Указом президента, до якої увійшли керівники ключових регулятивних органів, у тому числі Міністерства фінансів, Національного банку, Комісії з цінних паперів та Комісії ринків фінансових послуг, а також Фонду гарантування вкладів. За останні роки даний орган виявив достатню активність, але йому явно не вистачало владних повноважень, у зв'язку з чим його релізи більше нагадували "Записки Піквікського клубу".

Хоча сама ідея створення Ради з фінансової стабільності не нова і прийшла до нас з того ж МВФ, при якому "групою 20" була створена рада фінансової стабільності, яка "покликана сприяти поліпшенню функціонування фінансових ринків і зниженню системних ризиків".

Рада з фінансової стабільності, наприклад, створена в Індії і забезпечує взаємодію тамтешнього центробанку і міністерства фінансів.

З метою "розширити і поглибити" роль СФС в контролі за регулятором і прозвучала, заява першого віце-прем'єра Степана Кубіва, який, не до ночі будь сказано, також в свій час встиг "погріти" крісло глави НБУ, правда не довго, але ефективно. Він запропонував НБУ погоджувати з Радою з фінансової стабільності цілий набір інструментів монетарної політики, а саме: облікову ставку, рівень інфляції та визначення базових монетарних агрегатів (показники грошової бази та грошової маси, а також розкриття агрегатів на такі параметри як М0, М1, М2, М3). Ключовий посил чиновника був наступним: "Ми не мусимо сьогодні будувати ту чи іншу незалежну установу від держави, від уряду, від Верховної Ради. Ми повинні разом працювати в цьому аспекті".

Подібний пасаж члена уряду, який зараз "перший після Гройсмана", відразу ж викликав шквал різкої критики з боку експертів, які у своєму обуренні зверталися навіть до Міжнародного валютного фонду, вимагаючи від нього "енцикліку про незалежність регулятора" щоб вгамувати чиновників-єретиків.

Запал навколонацбанківської тусовки цілком виправданий. На тему так званого інфляційного таргетування, розробки програм та алгоритмів, групи консультантів і експертів заробляють такі гроші, що "вам і не снилося". Ось і встала вся допоміжна рать під фрунт.

Справедливості заради варто зазначити, що монетарні інструменти це не валіза з розвідними ключами сантехніка і передавати їх новоствореним органам як би не комільфо.

Головний аргумент противників такої "реформи" полягає в тому, що буде порушений принцип незалежності НБУ. А ось тут можна посперечатися. Не можна порушити те, що вже один раз порушено. Навіть не один раз, а можна сказати регулярно. Для наочності згадаймо історію всіх останніх призначень на посаду голови НБУ, при цьому зауважимо, що за законом, ця фігура повинна підніматися у вітчизняному політикумі як пам'ятник вождю на площі: причини для звільнення керівника Нацбанку жорстко обмежені з тим, щоб нікому не заманулося включати цю посаду в систему розподілу за політичними квотами і робити її залежною від підкилимної метушні. А що ж насправді? Вперше керівник НБУ став жертвою політичної доцільності у 2002 році, коли Володимир Стельмах був відправлений у відставку. Сергій Тігіпко ретирувався з посади після першого Майдану і також не під впливом "монетарних чинників. Володимиру Стельмаху не пощастило двічі: після його реінкарнації на посаді голови в 2007 році він знову був відправлений у відставку, на цей раз, щоб звільнити крісло "монетарщику" Сергію Арбузову, який і не приховував свою інкорпорацію в молодіжну групу донецького клану. Потім Арбузов по-свійськи звільнив посаду для Ігоря Соркіна, який був звільнений у 2014-му році через той же майданний "портал", що і Сергій Тігіпко. І, нарешті, Валерія Гонтарева, яка хоче, але ніяк не може піти. Що стосується нинішніх кандидатів, то вся їхня незалежність балансує між посольством США і Банковою, і кожен з них так і поспішає "завмерти в глибокому пардоні" на спільному фото з послом США. І будьте впевнені, якщо раптом новому главі заманеться проводити незалежну політику, то куратори тут ж пошлють його.

Крім того, про яку незалежність НБУ можна говорити, якщо всі ключові монетарні індикатори визначаються навіть не Радою з фінансової стабільності, а у Вашингтоні, Міжнародним валютним фондом, адже в меморандумі про співпрацю жорстко прописані такі маяки як чисті внутрішні активи, тобто параметри емісії та чисті валютні резерви, тобто обсяги операцій на внутрішньому валютному ринку.

Меморандум, який Україна підписала з МВФ, крім усього іншого, передбачав проведення НБУ жорсткого монетарного режиму, кількісні параметри якого передбачали:

- обмеження мінімального розміру чистих міжнародних резервів НБУ. Простими словами, фонд диктував Україні, скільки валюти (мінімум) повинен буде викупити Нацбанк на внутрішньому валютному ринку для поповнення своїх ЗВР. Викуп більшої суми – вітався, меншої – суворо заборонявся. Логіка тут гранично ясна: як один з кредиторів, а також організація, яка захищає інтереси інших міжнародних кредиторів нашої країни, МВФ кровно зацікавлений, щоб Нацбанк не підтримував національну валюту – гривню, а викуповував максимум іноземної валюти на міжбанку, поповнюючи свої резерви, які є гарантією своєчасного виконання зовнішніх зобов'язань країни.

- обмеження максимального приросту чистих внутрішніх активів (ЧВА). Тут ситуація діаметрально протилежна: менше нарощування ЧВА вітається, більше – забороняється. І тут позиція фонду зрозуміла: параметричні дані нашої економічної моделі повинні забезпечувати мінімальні внутрішні гривневі витрати з тим, щоб не постраждали максимальні витрати на викуп валюти для забезпечення інтересів зовнішніх кредиторів.

Обмежуючи розмір зазначених вище параметрів, МВФ, по суті, ставить Україну в своєрідні монетарні ножиці, які перетворюють цілу країну в апарат для друкування грошей для зовнішніх кредиторів. Але навіть цих ножиць для МВФ виявилося замало, і у Фонді вирішили застосувати спеціально розроблені для України "фальшиві гирі". В меморандумі про співпрацю, була закладена цікава деталь, в якій і був "прихований МВФ": величина міжнародних резервів, яка використовується для розрахунку чистих внутрішніх активів, розраховується виходячи з курсу, зафіксованого на 31 грудня 2014 року, тобто 15,77 грн/дол., в той час як станом на кінець 2015 року курс гривні до американської валюти склав 24 грн/дол. Таким чином, легким розчерком пера наші базові монетарні показники, які розраховуються за відомою формулою, були занижені фактично в 1,5 рази!

У зв'язку з цим сама фраза "незалежний регулятор" сприймається як непристойний оксюморон.

Сучасні групи впливу на політику НБУ розділилися на два табори: раціональних "саддукеїв" і хитрих фарисеїв. Перші не приховують своєї основної мети – взяти під контроль емісійний механізм Нацбанку і надрукувати багато грошей, які будуть використані на стимулювання "потрібних" галузей економіки, тому що коли ми говоримо про механізми державної підтримки в Україні, то відразу потрібно називати ім'я олігарха, якого вони будуть "підживлювати".

Що ж до "фарисеїв", то вони на блакитному оці будуть розповідати обивателям, як важливо зберегти незалежність НБУ, але робитимуть це з однієї простої причини: у разі запуску СФС в новому форматі всі їх математичні моделі і "апроксимації" не будуть затребувані.

Що стосується реальних перспектив незалежності Нацбанку, то як показує практика інших країн, які свого часу вирішували проблему адаптації законодавства до умов національної економіки, їх розвиток відбувається тим швидше і безболісніше, чим законодавчі процедури наближені до "місцевих традицій". Саме тому в Грузії корупціонер може офіційно заплатити "викуп" та уникнути тюремного ув'язнення на законних підставах, а в США є лоббісти, які представляють приватні інтереси в парламенті, отримують за це гонорари, з яких сплачують чималі податки. А в Україні свого часу були дуже затребувані "блатні" автомобільні номери, які цілком офіційно продавалися в ДАІ.

Що стосується сучасної механіки реформ в Україні, то у нас, образно кажучи, натягують сову на глобус, тобто хочуть "натягнути" всю різношерсту країну на стандарти розвиненого світу, в результаті чого, наприклад, істотна частина клієнтів банків не може проводити великі операції з причини того, що не в змозі підтвердити джерела своїх коштів. У підсумку, банківські комірки переповнені, чого не можна сказати про депозитні рахунки у банківській системі.

Нашій країні доведеться пройти досить складний шлях: спочатку витягнути на світ божий всі приховані механізми впливу і прийняття рішень. Зробити це можна буде лише шляхом їх часткової легалізації, не дивлячись на обурення західних партнерів. Але так хоча б суспільство дізнається, де насправді приймаються ключові рішення, а то легенди про "огидну" стратегічну то "вісімку", то "дев'ятку" вже порядком набридли. А потім повільно і впевнено видозмінити ці правила у відповідності зі стандартами розвинутих країн світу, при цьому "особливості національного управління" ще довго будуть нашою відмінною рисою і "вуха" місцевих традицій ще довго будуть стирчати з кожного "проєвропейського" закону.

Стосовно до НБУ, Україна рано чи пізно прийде до необхідності створення такого інструменту як Treasury (за прикладом США, не плутати з нинішніми ОВДП), який забезпечить ефективну "змичку" між політикою центрального банку та Міністерства фінансів. Різкі відхилення, які фіксуються при аналізі казначейських і монетарних операцій Мінфіну і НБУ, говорять про те, що і курсу національної валюти, і ціновій динаміці завдається непоправної шкоди, і причина цього – слабка координація дій між казначейськими, фіскальними та монетарними державними органами. Тобто якийсь спільний орган для координації взаємодії просто необхідний. Але як це зазвичай буває, подібні благі наміри ведуть наших чиновників у звичне для них "пекло". Так і виникають ідеї знизити рівень резервування в НБУ для збільшення прибутку, який відраховують в бюджет, або спроби нав'язування регулятору "потрібну" для економіки облікову ставку.

Повноцінна реформа системи управління державними фінансами повинна дати відповіді на всі ці питання.

І тоді "саддукеї" перестануть плести свої підкилимні інтриги, а "фарисеї" припинять свої мантри і здравиці "за все хороше".

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів