Росія знову стала супердержавою двох континентів

Росія знову стала супердержавою двох континентів
З відкритих джерел

Оригінал на сайті Die Welt

Коли російський президент Володимир Путін запрошує гостей на урядові прийоми до старовинної фортеці Кремль, то в найурочистіші моменти все видається так, як ніби час зупинився і дія відбувається за протоколом царських часів.

Мундири сяють, блищать золоті еполети, ладні курсанти в мундирах, як з театральних костюмерних, відчиняють стулки дверей висотою до стелі.  

Впевненим кроком цар іде на камери, обрана публіка довго аплодує і на якусь мить забуває про низку нещасть, що звалилися на Росію і російський народ за останні сто років.

Послання решті світу є більш ніж зрозумілим: Росія знову стала Росією, супердержавою двох континентів, величезною євроазіатською імперією з інтересами, що простягаються від Середземного моря та Близького Сходу до Латинської Америки, оплотом православ'я, Третім Римом, широкою, ні з чим не порівнянною країною, де часом найстаріше знову стає новим.

Новини за темою

Щоденники маркіза де Кюстіна, який об'їхав величезну державу майже два століття тому, залишаються дотепер кращим психологічним путівником для всіх охочих зрозуміти Росію, як, втім, і для тих, хто цього не бажає. Так що ж, Росія повинна залишатися загадкою завжди?  

Не можна сказати, що Захід, і насамперед Сполучені Штати Америки, після всесвітньо-історичних змін три десятиліття тому виявили щодо Росії особливу чуйність. А це так само, як у небезпечні часи холодної війни, не просто якесь питання для наукової дисертації, а питання виживання техніко-індустріальних форм життя на Сході та Заході.   

Вже давно світ не був настільки сповнений небезпеками, як в останні місяці, і цей стан триватиме, судячи з усього, довго. Щоб краще зрозуміти масштаб того, що відбувається, необхідно згадати подвійну криза довкола Берліна і Куби в 1958 і 1962 році, коли прірва пролягла і наддержави здригнулися перед жахливою перспективою їхнього власного кінця.

Але саме тому, що тоді становище було вкрай небезпечним, з нього виник парадокс взаємного залякування. Він з'явився від жахливого усвідомлення того, що наддержави (незалежно від стратегічних та ідеологічних чинників, які їх розділяють) можуть вижити лише разом або взагалі не вижити.

Повертатися до вихідних точок зараз і небажано, і неможливо. Але досвід криз 60-х і 70-х років не можна забувати – так само, як і менеджмент серйозних політиків у подоланні криз і конфліктів, і широкий спектр заходів щодо контролю над озброєннями 80-х років. Якщо нічого не  відбуватиметься, то може статися все що завгодно.

"Європа – наш спільний дім"? Коли Михайло Горбачов майже 40 років тому запровадив це поняття у своїй програмі реформ й оновлення, шукаючи підтримки у Заходу і рухаючи Росію в революцію зверху, на Заході спочатку виникли сумніви і недовіра.  

До них додалося здивування, коли там почали проголошувати розворот у бік Заходу, відкрили архіви, реабілітували в'язнів, зробили спроби запровадити демократію, відмовилися від імперських амбіцій у Південній Африці, в Центральній Азії, східному Середземномор'ї. "Петродержава" Росія зазнала фінансового краху.

Те, що спочатку сприйняли як тимчасове падіння ціни на нафту, викликане війнами на Близькому Сході у 80-ті роки, незабаром виявилося початком кінця Радянської влади.

А можливо, що крім цього, оновленій демократичній Росії було дано шанс разом з іншими державами робити конструктивні кроки, щоб виключити "гарантоване взаємне знищення" та спільними зусиллями визначати і вирішувати головні проблеми людства.  

Але нічого подібного не відбулося, і не в останню чергу тому, що штаби планування Вашингтона не зрозуміли, що стоїть на кону, а європейці недостатньо переконливо застерігали про те, що Росія хоча й не така сильна, як здається, але й не така слабка. 

Росія і втрачені можливості

Розширення НАТО на Схід таїло в собі шанс у довгостроковій перспективі долучити світ до технічних чудес сучасності та спільними зусиллями створити для цього необхідні стратегічні передумови. Цей шанс було втрачено, а Росії, як старому ворогові та новому напівдругові, вказали місце в кутку організованою недовірою і двозначностями. Аж поки нарешті з Кремля не прийшла заява: New order or no order ("новий порядок, або не буде ніякого порядку").

Новини за темою

Чи продовжує путінська Росія залишатися державою за статусом-кво, якою вона була десять років тому (додамо: можливо, була)? Чи розумно грав Захід від Вашингтона до Берліна своїми картами? Колишній американський держсекретар Джордж Шульц, один із мудрих дипломатів (якщо такі колись взагалі були) застерігав свого часу (і не він один) від наслідків західної безтурботності. За словами Шульца, Росія – як поранений ведмідь грізлі: сильна, непередбачувана, злопам'ятна. Хіба 20 років тому це було так важко зрозуміти?

Так само як охранка, всесильна царська таємна поліція, пережила крах царизму завдяки своїй пристосовності та незамінності й утворила симбіоз з червоними наступниками, так і НКВС пережив кінець сталінської тиранії. Те саме відбулося і з КДБ, звідки вийшов Путін, резидент у Дрездені й через десять років шеф організації – наступниці ФСБ.

Вона – геть не єдина секретна служба в неосяжній Росії, але тільки вона сильніше, ніж інші, втілює в собі традицію бути державою в державі: елітарною, самовпевненою, традиціоналістською, дисциплінованою і сконцентрованою на службі. Це патріоти особливого роду, напівсекретний орден із суворими внутрішніми правилами. Чи розуміють це на Заході?

У всякому разі це форма життя, яка завжди формувала мислення господаря Кремля і більшості людей з його оточення. Невже західні державні мужі сподіваються дочекатися, коли в Кремлі настане чиста демократія? Або дочекатися, коли одного разу Росія попросить для себе хорошої погоди?   

Доведеться піти назустріч Росії, хочемо ми цього чи ні, раніше або пізніше, але краще раніше, ніж пізніше. Чого нині бракує, так це перевіреного способу спілкування – закулісної  дипломатії, але насамперед загального стратегічного уявлення про небезпеку.

При цьому йдеться не тільки про те, щоб оновити більш дієві, взаємопов'язані елементи з менеджменту холодної війни. Ми вже давно живемо в іншому світі, часто не підозрюючи про це.

Глобалізація проблем і дигіталізація всіх форм життя, розширення сфери дій на найближчий космос, а також гібридне ведення воєн і кібервійни – це не абстрактні явища, а реальні небезпеки.

Якщо ми не піддамося спокусі й обіцянкам штучного інтелекту і не обмежимо його, і не зробимо це спільними зусиллями, ситуація може стати серйозною.

Міхаель Штюрмер

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>