Реаліті vs фентезі: 5 книжок, які витверезять після свят

У новорічному привітанні президента ми недаремно почули згадку насамперед про актуальні події локального, воєнного характеру, які мають глобальний характер для всього світу, що прагне миру. Тож не дивно, що в книжках цього огляду навіть фантастичні пригоди, описані в стилі реаліті-шоу, не дають забути про дійсність, в якій ми всі жили, живемо і будемо жити

Реаліті vs фентезі: 5 книжок, які витверезять після свят
Фото з відкритих джерел

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

У новорічному привітанні президента ми недаремно почули згадку насамперед про актуальні події локального, воєнного характеру, які мають глобальний характер для всього світу, що прагне миру. Тож не дивно, що в книжках цього огляду навіть фантастичні пригоди, описані в стилі реаліті-шоу, не дають забути про дійсність, в якій ми всі жили, живемо і будемо жити

Амброуз Бірс. Зібрання творів. – Т.1. – К.: Видавництво Жупанського, 2017

Фото з відкритих джерел

Нарешті цей автор - один із засновників жанру американської новели, найвидатніший після Едгара По письменник "страшного" жанру, якого наслідував Лавкрафт - перекладений українською. Ще позаминулого століття його військові історії лякали обивателів сюжетами і образами невідомого літературі кошмару. Навіть у сучасного читача, загартованого голлівудськими страшилками, вони можуть викликати страх, дискомфорт, здивування. А все через занурення в самісіньке серце пітьми, де немає місця іграм у мистецтво, і не дивно, що до першого тому творів цього таємничого автора увійшли класичні "Оповіді про солдатів і цивільних", а також збірка оповідань "Чи може таке трапитися?". Їх автор передбачив всі можливі формати американської військової прози ХХ століття, і не випадково кожне покоління письменників, які писали про війну, починаючи з сучасників Хемінгуея, щоразу відкривали для себе Амброуза Бірса. Страшного, загадкового, незбагненного. "То були люди, - описує бачене його герой, немов у нічному кошмарі. - Декотрі рачкували. Декотрі повзли на животах, тягнучи за собою нерухомі ноги. Декотрі човгали на колінах, погойдуючи безвільними руками. Декотрі силкувалися звестися на ноги, але тут же падали ниць. Неприродним, ні на що не схожим був цей рух. Фут за футом. В тому самому напрямку. Поодинці, парами, гуртами вони виринали з мороку. Дехто приставав – його помалу минали – і далі плазував уперед. Десятками й сотнями повзли ці люди; ними кишіло все навкруги, куди тільки можна було кинути оком у дедалі густішому сутінку; а чорний ліс позаду, здавалося, служив невичерпним їх джерелом".

Новини за темою

Симона Вилар. Ловушка для орла. – Х.: Клуб Семейного Досуга, 2017

Фото з відкритих джерел

За карколомним сюжетом цього історичного роману, авторку якого називають "українським Дюма", його герої, англійський шпигун і юна красуня, яку він викрав, опиняються на пустельних берегах шотландського півночі. Дівчина, звісно, закохана у свого викрадача, але попереду чекають небезпечні пригоди, які відбуваються на тлі ворожнечі між кланами, намаганні короля Якова ІV їх об’єднати, і чуток про велику війну. Якщо хтось у цих краях дізнається, що Девід - англійський шпигун, його чекає розправа. Крім того, дівчина вже зрозуміла, хто її викрадач, і від неї тепер залежить доля юнака. Що ж до згаданої війни і загалом історизму оповіді, то все в романі розтлумачено авторкою доволі професійно, не забута й сумнозвісна битва при Флоддені, результат якої був вирішений за допомогою гармат, і в якій загинула вся шотландська військова еліта разом із монархом. "Ніхто не очікував, що маленькі флотські гармати здатні зробити таке. Але, мабуть, каноніри лорда адмірала Говарда були більш досвідчені за шотландських, а може, невеличкі гармати легше було пересувати і встановлювати там, звідки обстріл був більш вдалий, - в усякому разі через пару хвилин ворожі постріли просто розгромили батарею майстра Бортвіка. Невеличкі ядра летіли не в ряди піхоти чи лицарів, а саме туди, де між загонами шотландців розташовувалися великі кулеврини. І якщо литі стовбури "Семи сестер" залишилися неушкоджені, то ядра неприятеля просто рознесли на шматки людей, які юрмилися біля них. Це було жахливо!"

Новини за темою

Борис Марковский. Я напишу еще одну строку… - К.: Каяла, СПб.:Алетейя, 2017

Фото з відкритих джерел

У новій книжці київського автора, який віддавна мешкає в Німеччині, зібрані його вірші, переклади з Рільке, Тракля, Целана, Гессе, а також проза і зокрема нотатки "Чорне сонце Мандельштама". Зокрема у цьому дослідженні можна знайти ключ до розуміння не лише репресованого класика, але й творчості самого автора, що демонструє широкий спектр засобів "життя і виживання" чи то у зовнішній, а чи у внутрішній еміграції. У будь-якому разі все воно передбачає свободу висловлювання, помножену на технічну вправність, філософію буднів, а також реалізацію всіх можливих метафор, які трапляються у нашому бутті. Тож якщо це розлука, то справжня, якщо іронія, то лише щодо себе, але якщо вигадка, то схожа на гірку реальність. "Мама сидит напротив, все еще красивая, восьмидесятивосьмилетняя. На ней синий шелковый халат. Мы пьем кофе. В этом году необычайно ранняя весна. Термометр за окном показывает +18. - Когда ты вернешься? - спрашивает она. - Дней через десять… Мы оба знаем, что я говорю неправду". Те саме в поезії цього "універсального" автора з правдами на щодень, адже недаремно у згаданій праці про Мандельштама він згадує слова Романа Якобсона про різницю між поетичним і "практичним" мовленням – вірші у нього напрочуд буденні, навіть будучи вигадливо химерні. І навіть улюблений Мандельшам, який писав про сина століття з "глиняним прекрасним ротом", залитим владою мертвим свинцем, у цій збірці утворюється на образ чергового "попелу імперій", з якого ростуть поезії цього автора. "Как я живу - не спрашивай о том. / Стою себе, как обгоревший дом, / уже почти разрушенный ветрами... / Стою себе c обуглившимся ртом, / угаданный бессмертными словами".

Новини за темою

Владимир Рафеенко. Долгота дней. – Х.: Фабула, 2017

Фото з відкритих джерел

Ця книжка - по суті, донецька хроніка передвоєнного, а також воєнного часу, що складається з двох частин. Насамперед - історія університетського професора, який "работать философом при бандитах не мог и не хотел", оскільки "Украину любил, пусть и несколько осторожно, а вот русского мира откровенно опасался, как всякий неглупый человек, к тому же и сын репрессированного". Що ж до другої частини донецького епосу, то це добірка новел, написаних головним героєм роману. Саме у цих свідоцтвах часу, в яких абсурд перемішаний з місцевими трагедіями, більшою мірою відображена та непевна межа, що розділяла два періоди – довоєнний і воєнний – у рідному місті автора. Донецьк тут названий "містом Z", а умови, в яких доводиться перебувати героєві, який спочатку виїхав до Києва, а потім повернувся, схожі на фронтові новини. "Поиск еды и питья, отсутствие работы и безопасности, - наздоганяють його новини з попереднього, романного розділу. - Боевики на улицах города, российские СМИ в мозгах. Поговорить не с кем. И лучше ни с кем даже и не говорить". Утім, автор впевнений, що його роман не лише про війну. Вона про людей, які виявилися в її заручниках ще за мирного часу. Вона про Україну, до складу якої входить Донбас, про що не слід забувати. Нарешті, роман з новелами Рафєєнка – про життя, яке за будь-якого часу перемагає смерть. Особливо, якщо його художньо зафіксувати для того, хто вижив.

Новини за темою

Богдан Коломійчук. Король болю. – Х.: Фоліо, 2017

Фото з відкритих джерел

Сюжет цього роману залишається химерною середньовічною історією, аж поки сили зла не викличуть на поєдинок одного з героїв. В якого з’явиться мета, що проведе його крізь всю карколомну оповідь – згідно з волею короля Сігізмунда ІІ Августа знайти і врятувати від загибелі королівську дитину-байстря. Загалом історія лицаря-найманця-коханця за часу, коли Галичина була під владою Речі Посполитої, не вкладається в сюжетні кліше того, що ми звикли читати про цю романтичну епоху. Наразі маємо дружбу двох одинаків – того самого дженджуристого вояка та його приятеля мага-алхіміка, натомість у більшості оповідок всі пекельні кола своїх пригод герої проходять самотужки. І це не дивно, адже здолати таку силу, якою в романі виступає король середньовічного світу, легендарний король болю, звичайній людині без підтримки окультних сил, але головне – доброго друга – просто неможливо. Навіть якщо довкола звичний світ чортів, демонів, мавок і лісовиків, іншого ти ніколи не знав, і людські стосунки з цим світом означають не ворожнечу, а співіснування на рівних.

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>