Райради як психотерапія

Райради як психотерапія
Фото з відкритих джерел

Михайло Поживанов

голова Фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право"

Відновлення райрад у Києві – це одна з невмирущих тем, як і скасування депутатської недоторканності, але вже на державному рівні. Тільки на відміну від недоторканності (яку дійсно слід обмежити), прожект з райрадами таки можуть реалізувати. І це буде величезною помилкою. Спробую пояснити чому.

Всі аргументи прихильників райрад зводяться до простої тези: стане більше чиновників, які обслуговуватимуть інтереси киян. Перша частина не підлягає сумніву: чиновників дійсно стане більше. Друга – що всі вони працюватимуть на благо міста – не витримує критики.

Що ми маємо зараз? Маємо 120 депутатів Київради. Формально вони працюють на громадських засадах, тобто заробляючи кошти на прожиття деінде (а на чому заробляють кошти деякі депутати Київради, здогадатися нескладно, але зараз не про це). При цьому вони однак виходять міському бюджету майже в 44 млн грн на рік – це підрахунки руху "Чесно".

До цієї суми входять, зокрема, зарплати для двох помічників, яких може найняти депутат, та багато інших трат. Разом депутат Київради гарантовано отримує зі скарбниці 200 тис. грн щорічно – "на виконання доручень виборців".

Новини за темою

Наскільки ефективно використовуються ці кошти – судити киянам. Але, знову-таки, мораль моєї розповіді навіть не в цьому. А в тому, що депутати райрад (якщо їх буде обрано) висмокчуть із бюджету ще більше грошей. Адже райрадам теж знадобиться хоча б мінімальний staff і якісь клерки, і прибиральниці, і тому подібні люди та речі. Але при цьому вони не матимуть жодних грошей, які можна було б використати на благо громади.

А гроші, між тим, дорівнюють владі, влада ж – своєю чергою – дорівнює грошам. І повноваженням. Але райради не матимуть ані першого, ані другого, ані третього. Ще раз для кращого розуміння:  райрада не вирішує питання містобудування, не розподіляє фінанси, не розпоряджається комунальним майном. Її функціонал просто не передбачає подібних речей. Чому? А тому, що на заваді цьому стоїть чинне законодавство і Конституція України.

Конституція України, в розробці якої я брав участь, говорить таке: "Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи". Від самого початку районна (у місті) рада не розглядалася творцями основного закону як ланка самоврядування. Це по-перше.

По-друге, в законі "Про місцеве самоврядування в Україні" в одній із перших статей перелічено, що належить до системи місцевого самоуправління, і в цьому переліку немає районних рад у містах. Далі в тілі закону райради згадуються, але дивним чином вони можуть впроваджуватися, а можуть і ні. Можливо, з усунення цієї плутанини законодавцю й треба починати, бо виходить, що райради в містах – орган якщо не антиконституційний, то, щонайменше, позаконституційний.

Що ж тоді може райрада? Лише бути медіатором між виборцем та депутатом Київради. "Проміжна ланка" у вигляді депутата райради може вислухати людину, поспівчувати через ями у дворі чи поламані лавочки і, можливо навіть, "пробити" це питання через наступну інстанцію – депутата Київради.

По суті, райради будуть цвинтарем для скарг від громадян. Якщо нам потрібна психотерапевтична жилетка, в яку можна виплакати те чи інше комунальне горе, то чому б дійсно й не завести собі райради? От тільки чи не зависока ціна такої розради для столичного бюджету?

Більшість міст України, розуміючи, що райради – це не що інше, як зайвий фінансовий тягар, позбулися цього релікту. Збереглися вони ще в Житомирі, Кропивницькому, Полтаві, Херсоні та Чернігові. У столиці їх то скасовували (наприклад, у 1922-1934 рр.), то відновлювали.

У 2010-му більшість представників всіх без винятку фракцій Київради, включно з опозиційними тоді "Ударом" та "Батьківщиною" (загалом було 95 голосів "за" зі 120 можливих), ухвалила рішення районні ради ліквідувати. Минуло п’ять років, і в 2015-му той таки Віталій Кличко заговорив про діаметрально протилежне – про необхідність поновлення цього інституту. Що й було зроблено: рішенням Київради було утворено 10 столичних райрад.

2016 рік мав стати роком виборів до районних рад. 25 грудня 2015-го Центрвиборчком оголосив про початок виборчого процесу. Але невдовзі по тому організація "Громадський контроль "Наждак" подала позов на ЦВК до Окружного адмінсуду. Суд ухвалив рішення призупинити вибори. Власне, пауза триває й до сьогодні. Тепер її вирішили перервати, знову протягаючи у порядок денний питання райрад.

У принципі, я можу зрозуміти зацікавлення лобістів цієї ідеї. У них є чимало партійців, котрі "нє прі дєлах". Не всі можуть стати депутати Київради чи – тим паче – Верховної Ради. І там, і там кількість посадкових місць обмежена. А райради гарантують появу нових вакансій. То чому б не скористатися цим? Але річ у тім, що органи влади існують все таки не для працевлаштування "потрібних" людей. У них дещо інша місія, і часто (тобто в українських умовах) місія ця нездійсненна.

Чи мають, наприклад, депутати Київради хоч якийсь вплив на незаконні забудови? Жодного. Нещодавній інцидент, коли на будмайданчик у Протасовому яру прибув один із депутатів Київради і був побитий разом із помічником, є тому підтвердженням. З дрібнішим посадовцем чинитимуть так само, якщо він взагалі ризикне вступити в бій з "тітушнею". Адже правда в нашій державі не того, хто має мандат, а того, хто має силу. Райради – повторюю це внадцяте – не матимуть нічого, крім формального статусу. То чи потрібні вони місту?

Михайло Поживанов

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...