Приклад Південної Кореї для України: Чому не варто мати справу з МВФ

Приклад Південної Кореї для України: Чому не варто мати справу з МВФ
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Тема співпраці з МВФ знову не сходить з інформаційної стрічки українських ЗМІ. Головна інтрига сезону: дадуть чи не дадуть, і якщо так, то скільки.

На другому місці трилер під назвою "Жах націоналізованого". Тут також наближається кульмінація: чи дасть МВФ, і якщо не кредит, то по якому місцю провинених, якщо в Києві таки вирішать скасувати націоналізацію "ПриватБанку", присудити на користь колишніх власників компенсацію і застосувати так званий "нульовий варіант", коли ніхто нікому нічим не заборгував, хоча правильніше було би так: "кому заборгував, всім прощаю". 

А тут як на збитки корейці (ті, що південні) випустили фільм про своє кризу 1997 року і про свій досвід взаємодії з МВФ. Вийшло дуже неполіткоректно щодо таких країн, як Україна, які вибудовують цілі довгострокові стратегії на кредитуванні МВФ. 

У принципі, цей фільм варто подивитися всім громадянам нашої країни, навіть тим, які намагаються перетворити на стьоб "казус Сороса" або "грають на пониження" до маскарадного фарсу рівень загрози відкриття ринку землі згідно із запропонованою владою моделлю, кепкуючи з того, що "рептилоїди вивезуть нашу землю".

До речі, про стьоб. Тут одразу спадає на думку відома фраза-"перевертень": у кожному жарті є частка жарту. Напрямок дотепів видає справжні стратагеми, заховані в "колективному несвідомому". Згадується великий роман Габріеля Гарсії Маркеса "Осінь патріарха".

Новини за темою



У ньому є приголомшливий образ "моря", яке "грінго" (під цим збірним ім'ям слід розуміти транснаціональні корпорації) вивезли в танкерах до Аризони, купивши його у місцевого диктатора, який пішов "на лібералізацію" під тиском "іноземних послів".

Море, вивезене в танкерах, видається сюрреалістичним, як і "вивезена земля". Але це з позиції нинішнього реалізму. А якщо в концепції "магічного реалізму", то це символ втрати суб'єктності цілою країною, і нинішні "насмішники" вільно або мимоволі, але воскресили цю алюзію у свідомості людей.

І якщо вже згадали великий роман ХХ століття, то процитуємо його ще раз: "… і ми ступили туди і, ведені жахливим запахом і напрямком польоту грифів, дісталися до залу засідань, де виявили все тих же корів, тільки дохлих, – їхні червиві туші, їхні округлі філейні частини множилися у величезних дзеркалах залу…".

Образ вмирання аграрної складової країни і, ба більше, її соціо-культурного феномену. Після чого на державу чекає лише стан, за якого "…. замість колишнього моря лежить море пилу…".

А тепер повернімося до корейського фільму, тим паче що відкриття ринку землі – одна з вимог МВФ, а можливість її купівлі іноземними компаніями – прихована умова фонду.

Добре, що саме корейці зняли кінокартину, яка показує роль Сороса і тактику МВФ як "фінансового падальника" світу, що розвивається. Якщо би таке зняли у нас, одразу ж посипалися би звинувачення в "заказусі". Але це зняли корейці, економіка яких має один із кращих показників зростання у світі, завдяки чому Південна Корея стрімко вривається до топ-10 світових держав.

Нині це інноваційна економіка ХХІ століття творчого типу з рівнем "диджіталізації", яку не вимовити не те що меру Києва, але й будь-якому міністрові з "нових облич". Тож якщо корейці говорять про Сороса і МВФ, їх варто послухати.

Механіку роботи МВФ описано досить чітко, без купюр. Вимоги фонду до уряду Південної Кореї: розкриття ринку внутрішніх активів для поглинання їх транснаціональними корпораціями, масове банкрутство та розпродаж підприємств за копійки, збільшення відсоткової ставки місцевого центрального банку з метою відсікання національного реального сектора від кредитного важеля, коли іноземні компанії з більш низьким процентним рівнем фондування виграють конкурентну боротьбу.

Родзинка на торті – спрощення трудового законодавства в частині посилення прав роботодавців щодо звільнення та скорочення штатного персоналу (це те, що нині реалізується в Україні в межах проекту нового Трудового кодексу).

Канва фільму збігається з реальними подіями. Південна Корея потрапила в лещата азіатської кризи 1997 року. Для виходу з неї було залучено пакет міжнародної допомоги в розмірі 58 млрд дол., з якого було використано 30 млрд (19,5 млрд дол. – кредит МВФ).

Завдяки структурним змінам, країна "Ранкової роси" на три роки раніше погасила всі взяті на себе кредитні зобов'язання. Зустрівши кризу з 8 млрд дол. валютних резервів, корейці вийшли з неї вже із запасами в 97 млрд дол.

Примітно, що не тільки зовнішні кредитори рятували Південну Корею. На заклик місцевого голови центрального банку населення масово здавало золоті монетки, які традиційно збирають у сім'ях на "чорний день". Через кілька років усі ці народні вклади було повернуто в золотому еквіваленті з відсотками…

Повністю борг перед МВФ було погашено корейцями до 2001 року. Примітно, що криза 1997 року призвела до падіння ВВП цієї країни на 5,5%, але вже у 1999-му її економіка зросла на 11,3%.

І для України, і для Південної Кореї головною проблемою внутрішньої політики було подолання глобальної бідності, коли 30-40 % населення перебувало за мінімальною прожитковою межею.

І у нас, і у них основними перешкодами на шляху вирішення цієї проблеми були: технічна відсталість, депресивний стан інфраструктури, недостатнє фінансування науки та освіти, а також необхідність системної реструктуризації базових галузей економіки.

І корейці 30 років тому, і ми ниі сконцентрували національне багатство країни в руках 4-5 найбільших корпорацій, які тісно зрослися з органами державної влади, які розглядали ці гіперструктури як колосів економіки, які насправді виявилися глиняними.

Схожість наших економік красномовно підтверджує і комплекс загальних проблем: слабкий розвиток внутрішніх ринків капіталу, насамперед фондового (якщо корпоративні права зосереджено в руках 4-5 "сімей", то й торгувати на ринку цінних паперів нічим), повна пасивність державних антимонопольних структур, тотальна корупція.

Структура корейської економіки спиралася на так звані "чеболі", які, за словами Нам-Кі Чі, міністра з антимонопольної політики Республіки Корея, являли собою групу підприємств, які сформувалися в процесі розширення "сімейних" фірм та диверсифікації їхньої діяльності.

Основний принцип діяльності корейських чеболів - підтримка всіх напрямів бізнесу, прагнення постійного розширення сфер діяльності, а також утримання за будь-яку ціну вже завойованих ринків. Тобто необмежене горизонтальне розширення.  

Тут можна процитувати слова вже згаданого корейського чиновника: "На жаль, цей розвиток великих корпорацій не був природним ринковим процесом, в умовах якого ринок змушує розвивати важкі галузі промисловості. Результати було досягнуто методами державного втручання, коли уряд вибрав кілька великих компаній і сконцентрувала на них всю економічну підтримку.

Це сприяло створенню монополістичної структури і зосередженню економічної влади в руках великих об'єднань - чеболів. При цьому дух підприємництва і свободу конкуренції було практично втрачено, оскільки ділові кола почали шукати виключно урядової підтримки". Зауважимо, що ці слова сказано про Південну Корею, а так схоже на Україну.

Азіатський колапс 1997 року накрив і "корейського тигра". Втеча іноземного капіталу, виснаження валютних резервів, знецінення національної валюти і привид зниження життєвого рівня населення, який було досягнуто шляхом кропіткої роботи декількох поколінь корейців, – ось неповний "букет" проблем, до яких призвела Корею "економіка бульбашок" (при цьому зауважимо, що Південна Корея мала значно кращий, ніж Україна, торговельний баланс, і її промисловість крім стандартних базових галузей спиралася й на інноваційні галузі, зокрема електроніку).

Корейські експерти досить швидко виявили головну проблему, яка призвела до кризи, а саме високу концентрацію капіталу в межах кількох фінансово-промислових груп. Наслідком цього стало зрощення урядових і приватних інтересів, безконтрольне інвестування акумульованих тіньовим чином коштів, необмежені корпоративні запозичення на міжнародних ринках капіталу. 

Як закономірний результат – глобальна диспропорція в економіці, залежність від корпорацій світової кон'юнктури на світових товарних та фінансових ринках.

Південна Корея успішно впоралася з кризою, не допустивши різкого падіння життєвого рівня населення, з таким трудом досягнутого за післявоєнні роки. Вихід було знайдено в глобальному реформування економіки і суспільства.

Було застосовано неоконсервативну модель державного управління, за якої роль держави в регулюванні було значно ослаблено, а пріоритет віддано ринковим інституціям з опорою на малий і середній бізнес, диверсифікованому ринку капіталу, корпоративному управлінню.

Опору реформ у Південній Кореї було спрямовано на більш ефективне регулювання великих ФПГ:

  • призначення зовнішніх керівничих корпорацій не з-поміж власників компаній;
  • посилення ролі міноритарних акціонерів у системі управління підприємствами;
  • обмеження інвестицій гіперкорпорацій у дочірні структури;
  • посилення відповідальності за недостовірне розкриття інформації;
  • обмеження рівня корпоративних запозичень;
  • посилення податкових санкцій за проведення "споріднених" угод у межах гіперкорпорацій;
  • обмеження зустрічного кредитування учасників корпорацій;
  • посилення державного контролю в системі антимонопольного регулювання і картельних злиття.

Як тут не згадати один із принципів "сучасної монетарної політики": що ефективніше країна регулює діяльність ФПГ на користь малого та середнього бізнесу, то більше нових робочих місць з'являється в економіці.

Новини за темою

Але корейський фільм виявив суттєві відмінності між Україною і Південною Кореєю в підходах: для корейців початок співпраці з МВФ стало днем національної ганьби, і самі переговори між урядом країни та місією фонду тривалий час переховувалося від громадськості, щоб не викликати паніки. В Україні ці переговори ніхто й не думає приховувати, навпаки, кожен президент і новий уряд анонсує програму співпраці з МВФ з хештегом на кшталт #здобули і #перемога.

А паніку, найпевніше, може викликати "затримка" траншу, на який у буквальному сенсі "хрестяться". Попередній президент хвалиться, що за його каденції країна отримала рекордну кількість цих самих траншей, не розуміючи, що тільки у форматі антиутопії цим можна пишатися.

Співпраця з МВФ перетворилася у нас на такий собі каргокульт, майже національну ідею, і у владі вже виросло ціле покоління "траншелюбців" і "свідків меморандуму". Ну, і найсмішніше для нас: у Південній Кореї загрозу дефолту "вирахували" аналітики центрального банку країни, вони ж і стали основними фрондерами МВФ і його опонентами, закликаючи уряд відмовитися від кабальних умов фонду і знайти альтернативні шляхи виходу з кризи. Тут відмінність до сліз.

А ось де ми сходимося з корейцями, так це в тому, що і в нас, і у них міністри, що представляють великі фінансово-промислові групи, вчасно зрозуміли, що МВФ – це не тільки джерело грошей, але й прикриття для системної десоціалізації країни, адже будь-які "реформи" завжди можна списати на "жахливий фонд".

У корейців це виявилося у спробах провести токсичну трудову реформу, у нас – у цілому букеті: від комунальних тарифів до монетарної політики. Хоча й трудова "реформа" нас вже наздогнала, адже, на відміну від Південної Кореї, ми ще "прив'язані" до МВФ: один кінець мотузки за океаном, інший – на шиї обивателя, ну а "натягують" її "нові обличчя", які прийшли на зміну "старим"…   

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>