Проведення референдуму щодо миру з Росією: Демократія чи перенесення відповідальності?

Проведення референдуму щодо миру з Росією: Демократія чи перенесення відповідальності?
Прес-служба президента України

Максим Скрипченко

Політолог-міжнародник

На що готовий піти новий президент заради миру на Донбасі? Згідно результатів останніх соціологічних досліджень, проведених різними компаніями, найважливішою для вирішення проблемою сьогодні є питання російської агресії на Донбасі (більше 60%), і це не є таємницею.

Власне, сам Зеленський, ще будучи кандидатом у президенти, активно виступав на тему миру на сході України. Однак, він вже приступив до виконання обов’язків ґаранта, а на головні питання і досі немає відповіді: Як ми повернемо окупований Донбас? Як повернемо анексований Крим? На що готові піти президент і Адміністрація для припинення вогню? Що з переліченого є найважливішим і чим можна пожертвувати заради іншого?

Справедливості заради відповідей на ці питання не було і раніше. Кожне з цих питань ховає за собою величезний пласт сумнівів, жертв, страху і мрій, а тому будь-яка відповідь одразу буде бити по рівню підтримки новообраного президента, який зацікавлений у його збереженні для отримання більшої кількості місць у парламенті на позачергових виборах. По цій причині поспішати з відповіддю Адміністрації президента і дійсно не варто, адже вона похитне рейтинг.

Новини за темою

У будь-яких переговорах треба чимось жертвувати, винятком бувають ситуації, коли велика сила диктує свої умови, приховуючи їх під вивіскою "переговори". Припустимо, що наш випадок – класичні переговори, де сторони слухають одна одну, висловлюють позиції та шукають компроміс. У кожної сторони є свої "червоні лінії" (те, на що вони не погодяться за жодних обставин), все інше – обговорюється, інколи довго і важко, але обговорюється.

Майстром у цій справі був Андрій Громико, міністр закордонних справ СРСР, якого ще називали "Містер ні". Він умів окреслювати "червоні лінії" там, де їх насправді немає, таким чином примушуючи іншу сторону приходити до "компромісу", який більш вигідний саме для СРСР. Зараз цей метод взяли на озброєння дипломати РФ.

У своїй інавгураційній промові Володимир Зеленський зазначив, що "готовий на все, аби наші герої не гинули". Одразу потім він доповнив: "Не втрачаючи території. Ніколи". Пізніше голова Адміністрації президента Андрій Богдан доповнив, що Україна також не готова втрачати людей.

Отже, є перші "червоні лінії" – території і люди. Нещодавно Зеленський також зазначав, що курс на ЄС і НАТО є закріпленим у Конституції, а отже його треба продовжувати. При цьому він говорить про референдум з цього приводу, а тому ми не можемо назвати це "червоною лінією". На цьому моменті ми закриваємо перелік наших критичних вихідних переговорних точок, адже про інші нова Адміністрація ще не заявляла.

Нам важко говорити про усі "червоні лінії" Росії, адже, маючи більші ресурси і використовуючи підхід Громико, Москва може вводити в оману щодо критичних для неї речей. Ми можемо назвати очевидні інтереси для Кремля: автономія Донбасу у складі федералізованої України, примирення України і Заходу з втратою Криму, підтримка російської мови, унеможливлення членства України в НАТО, широка економічна співпраця України з РФ (прив’язування ринків), однак не знаємо, що саме з переліченого є для Путіна найголовнішим.

Кожен з цих пунктів є болісним для України, адже знаменує втрату суб’єктності і шкодить національним інтересам. Найпростішою розмінною монетою може бути питання мови. Для російськомовного Зеленського воно вирішене: він вважає, що мовне питання тільки роз’єднує людей і що воно завжди було способом маніпуляції.

Росія, в той же час, хотіла зібрати засідання у Раді Безпеки ООН з приводу ухвалення Верховною Радою закону про мову. Тобто питання мови може стати першим елементом компромісу у перемовинах, адже для самого Зеленського і його команди воно не є принциповим: раніше він говорив, що мовні квоти – погана ідея, адже мову треба поширювати методом "пряника", а не "батога".

Надати російській мові особливий статус – перше, що можуть узгодити дві сторони. Між іншим, сценарій послаблення мовного законодавства нова Адміністрація вже використовує у відносинах з Угорщиною.

Проте який буде рівень підтримки такого рішення серед населення? І це ми говоримо про найбільш очевидний спосіб почати розмову щодо мирних перемовин. Чим далі – тим важче, інші рішення будуть приводити до ще більшого спротиву всередині України. З цього випливає план президента щодо проведення референдуму, через який народ сам вирішить, на що він готовий піти.

Звісно, це, певною мірою, зняття політичної відповідальності з владної верхівки, адже мандат президента і депутата дозволяє підписати угоду, виходячи з того, що їх для цього і обрали. Проведення референдуму засвідчить, що це рішення прийняв не президент чи Верховна Рада, а ваші сусіди по під’їзду, тому влада тут ні до чого. Демократія чи перенесення відповідальності – думайте самі.

Особливо врахуйте вплив Росії на внутрішню ситуацію у нашій державі та медіакампанії, які розгорнуться при підготовці до волевиявлення. Та справа в тому, що РФ не так хоче реальних перемовин, як диктує свої умови, а ми, як слабша держава, повинні шукати щось навзаєм. Частою практикою є розширення списку об'єктів перемовин.

Наприклад, у 1962 році США розмістили у Туреччині ядерну зброю, яка могла за 5-10 хвилин досягнути території СРСР, тоді як Москва могла відповісти лише за 25 хвилин через весь континент, тобто це надавало Вашингтону стратегічну перевагу. СРСР не пішов на перемовини, поки не розмістив ядерну зброю на Кубі і не зрівняв ситуацію.

Тільки тоді почалися перемовини. Звісно, потенціали Росії і України неможливо порівняти, однак Україна теж може дещо запропонувати Росії під час переговорів. Мова йде не тільки про скасування санкцій, які таки вдарили по російській економіці, а й про скасування нових неординарних заходів, які Україна може створити за допомогою міжнародних партнерів.

Можливо, це будуть заходи, які шкодитимуть і нам, але Росії вони шкодитимуть більше. Список таких заходів довгий - від унеможливлення роботи шахт, що працюють на окупованій території (звісно, без людських жертв), і до повної блокади територій. Це приклади найрадикальніших рішень, які, очевидно, не будуть до вподоби новій владі.

Поки що Зеленський цілком продовжує зовнішню політику свого попередника, акцентуючи на посиленні санкцій проти РФ, Київ не виходить за межі Мінська і нормандського формату.

Однак коли пройдуть вибори і ми отримаємо новий парламент, в якому новий президент матиме власну політичну силу, почнеться активна стадія мирних переговорів по новим сценаріям. Тоді прийде час окреслити наші "червоні лінії". І, якщо таки матиме місце референдум, то сам народ, кожен з нас буде визначати, на що він готовий піти заради припинення війни на Донбасі.

Скільки і що ми віддамо – все буде залежати тільки від нас. А це тільки перший етап, за ним йде повернення Донбасу і Криму. На тлі цього стає зрозумілою теза Зеленського, що “кожен з нас - президент”. Але чи готовий кожен з нас бути президентом?

Максим Скрипченко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>