Чому Україна не стала інвестиційною Меккою?

Економіст Андерс Аслунд нещодавно відгукнувся про правлячу українську верхівку так: "вони зацікавлені в корупції, вони з неї живуть", і це, на жаль, є чистою правдою. Україні доведеться вибирати між подібними "заінтересантами" і потенційними інвестиціями. Утім, вибір, схоже, вже зроблено, і не на користь останніх

Чому Україна не стала інвестиційною Меккою?
Фото з відкритих джерел

Михайло Поживанов

голова Фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право"

Економіст Андерс Аслунд нещодавно відгукнувся про правлячу українську верхівку так: "вони зацікавлені в корупції, вони з неї живуть", і це, на жаль, є чистою правдою. Україні доведеться вибирати між подібними "заінтересантами" і потенційними інвестиціями. Утім, вибір, схоже, вже зроблено, і не на користь останніх

Не минуло й півтора року, як Борис Ложкін очолив Національну інвестиційну раду – і ось Ложкін уже залишає новостворене дітище. (У дужках зауважу, що інвестиціями в Україні займаються чотири інституції: департамент при міністерстві розвитку і торгівлі; Укрінвест, підлеглий Мінфіну, а фактично прем'єр-міністру; інвестиційна рада при президентові України; плюс до всього є ще й посада уповноваженого Кабміну з питань інвестицій).

Проте всього цього виявилося, вочевидь, недостатньо, і в 2016 році знадобився ще один орган з вельми розпливчастими повноваженнями і нечіткими функціями. Звичайно, з самого початку було зрозуміло, що Національна інвестиційна рада – лише ширма, покликана задекорувати тотальне "нічогонероблення" нинішньої влади. Цікаво, що у ради був прообраз, або, як віднедавна прийнято говорити, "попередник" – Держагентство з інвестицій та управління національними проектами України.

Новини за темою

Агентство це нібито "вело" низку важливих для України проектів. Вело-вело, так нікуди і не вивело. Наприклад, будівництво LNG-терміналів, довкола яких точилося особливо багато розмов, не закінчилося нічим. Після Революції гідності тодішній прем'єр Яценюк поміркував трохи про те, що ідею про зріджений газ непогано б відродити, але й ці розмови не привели до конкретних кроків. Утім, йдеться наразі не про Яценюка. Йдеться про те, якою прекрасною синекурою є керівництво таким агентством. Або подібною інвестрадою.

Щодо Ложкіна, то у своїй сфері (медійно-управлінській) він був достатньо хорошим менеджером, цього в нього не відняти. Але справа не в особистих якостях фігуранта. Справа в системі, яка не працює, яку неможливо врятувати "вишенькою на торті" – найрозумнішим і найкреативнішим керівником, якщо той позбавлений елементарних важелів впливу і не працює в синергії з усією держмашиною. Не хочу судити про те, які саме резони спонукали Ложкіна до його вирішення. Усе це, зрештою, абсолютно неважливо.

Точно так само, як неважливо, що саме буде далі з Національною інвестиційною радою і наскільки її новий голова Дмитро Шимків проявить себе професійним керівником. Головне, що обіцянка Ложкіна зробити з України "інвестиційну Мекку" залишилася простим коливанням повітря. І навряд чи його "змінник" на цій посаді – ким би він не був – зможе щось суттєво змінити.

Утім, за словами Ложкіна, торік Україна отримала 2,3 млрд дол. прямих іноземних інвестицій (що, до речі, на 30% нижче за аналогічний минулорічний показник). Кому саме було адресовано ці кошти? Цього чиновник не уточнює, проте уточнює Нацбанк: інвестиції пішли на рекапіталізацію банків. Ризикну припустити, що йдеться про поповнення статутного капіталу банків переважно з російською "пропискою".

Тому не дивно, що країна і не відчула такого вливання. Якщо гроші йшли через банки, то, швидше за все, від іноземних компаній, також вони покидали фінустанови – як кредити або оплата за контрактами. Якщо це все, чого домігся Ложкін, то журитися про його відставку, звісно, не варто. Тому що як керівник інвестиційної ради він не вирішив проблеми негативного іміджу України в очах іноземного інвестора.

Новини за темою

Однак про це трохи пізніше, а поки повернемося до цифр. 2,3 млрд – це багато чи мало? Якщо розглядати в прив'язці до ВВП, то мало. ВВП в Україні зростає вкрай повільно: за найоптимістичнішими прогнозами, у поточному році цей макропоказник може продемонструвати зростання в 3,5%, але і це, повторюся, в кращому випадку. Щодо інвестицій в економіку, то вони становлять не більше 1% від ВВП, тоді як для того, щоб лише втриматися на плаву, потрібно як мінімум у сто разів більше – в обсязі другого ВВП.

Деяке економічне зростання в Україні, правду кажучи, має місце, особливо на тлі катастрофічного обвалу на 17% протягом 2014-2015 років. Однак він значно повільніший, ніж глобальний або європейський. До того ж такого зростання ВВП не достатньо, щоб поставити країну на шлях впевненого відновлення. У результаті Україна ризикує відстати навіть від Молдови і стати найбіднішою державою у Європі за показником ВВП на одну особу.

Уже тепер Україна ледь не потрапила до десятки країн з найгіршими показниками зростання економіки, яку очолює Венесуела і де друге місце відведено Бразилії, третє – Греції, четверте – Росії, а п'яте – Еквадору. Аналітики агентства Блумберг, які й представили ці показники, зазначають, що Україна поки ще не увійшла до топ-10 антирейтингу, але є країною з "дуже поганими економічними показниками" і "все ще в небезпеці".

У чому ж небезпека? Та в тому, зокрема, що головною причиною повільного економічного зростання України є низький рівень інвестицій. Тліюча на Донбасі війна впливає на економіку, але це лише один з факторів, серед яких також проблеми банківської системи і той ступор, в якому перебувають наші західні партнери через неготовність (або небажання – потрібне підкреслити!) Києва впроваджувати реформи і гарантувати верховенство закону.

Новини за темою

Про що конкретно йдеться? Поясню на двох прикладах. Щодо банківської системи, то, як ми знаємо, НБУ провів "реформу", скоротивши кількість фінустанов з 180 до 86. Але реструктуризовані банки, деякі з яких досі мають безприбуткові позики, дещо зволікають з видаванням нових кредитів. Через слабкість гривні банки дуже обережно ставляться до клієнтів, які імпортують техніку або сировину. А рішення Нацбанку збільшити базову процентну ставку з 14,5% до 16% ще більше погіршило настрої бізнесу.

При цьому іноземні інвестори в Україні, яких не багато і які мають доступ до дешевого фінансування, відчувають себе в країні трохи краще, ніж місцеві підприємства. Міжнародний виробник сталі ArcelorMittal, що купив у 2005 році український завод "Криворіжсталь" за 5 млрд дол., успішно розширює лінії та покращує енергетичну ефективність за допомогою відновлюваних технологій. Але і в цій бочці меду є як мінімум з десяток відер дьогтю.

Виконавчий директор компанії в Україні Парамжит Калон поскаржився "Дзеркалу тижня" на те, що, за його словами, місцеві конкуренти, яких контролюють олігархи, а також регіональні чиновники, котрі ворогують між собою, досі атакують компанію "за допомогою всіх можливих інструментів". Дозволи на будівництво заблоковано. Крім того, ArcelorMittal скаржиться на невиправдані звинувачення в забрудненні навколишнього середовища. Калон додає, що судову систему в Україні потрібно реформувати, щоб конфлікти подібного роду вирішувалися в суді – швидко, чітко й ефективно.

На жаль, усе це ефемерні мріяння, принаймні поки що. Окрема тема для обговорення – наша бюрократія, система отримання дозвільних документів, а також унікальні принципи оподаткування, здатні стримувати будь-які проекти. Щодо горезвісної української корупції, то це взагалі притча во язиціх. Згідно з нещодавнім опитуванням, 90% вітчизняних підприємців визнали, що мали справу з махровою корупцією у державних органах під час своєї діяльності.

Таким чином, усі складові нинішніх українських реалій – суди з їхнім хабарництвом і "телефонним правом", бюрократія, що давить ініціативу, непомірні податки (зокрема, занадто високий на землю і просто-таки ганебний на нерухомість), слабка національна валюта і знищена банківська система – здатні, швидше, відвернути потенційного інвестора від України, ніж залучити його.

А тому жодне клонування інвестиційних рад та агентств не в змозі переломити цю ситуацію. Економіст Андерс Аслунд нещодавно відгукнувся про правлячу українську верхівку так: "вони зацікавлені в корупції, вони з неї живуть", і це, на жаль, є чистою правдою. Україні доведеться вибирати між подібними "заінтересантами" і потенційними інвестиціями. Утім, вибір, схоже, вже зроблено, і не на користь останніх.

Михайло Поживанов

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів