Проблеми індіанців шерифа не обходять: Навіщо США запроваджують мита проти таких країн, як Україна

Проблеми індіанців шерифа не обходять: Навіщо США запроваджують мита проти таких країн, як Україна
Дональд Трамп AFP

Олексій Кущ

економіст

Днями президент США Дональд Трамп у своєму неповторному стилі вкотре "неполіткоректно" шокував європейських партнерів. І мова цього разу була не про нові торговельні бар'єри, а про його висловлювання щодо можливості запобігання терактам у Парижі. Мовляв, якби у парижан було стільки зброї, як в американців, то від терористів залишився б тільки канібальський фарш для бургерів. Потім Трамп зробив кілька характерних жестів, ніби у нього в руці був пістолет, а на підлозі перед ним – нещасні жертви. Можливо, американський лідер занадто близько до серця взяв чергову "нетлінку" Клінта Іствуда "Поїзд на Париж", в якій кілька бравих американців врятували європейців, чиї зм'яклі стегна не давали їм жодного шансу на порятунок. Як добре, що хоча б у американців "стегна підперезані і світильники позасвічувані".

Чому ми вирішили згадати цей не цілком адекватний виступ Трампа? Справа в тому, що він якомога краще ілюструє нинішню торговельну політику американського президента, видаючи його сублімовані відчуття навколишньої реальності. Трамп ніби навіч бачить перед собою країни, які сміють торгувати з Америкою і позбавляти робочих місць простих американців. При цьому його рука машинально прибирає форму пістолета: "Бам! Наступний. Бам! Наступний…". І на підлозі вже лежать тушки трофейних країн, які більше вже не будуть ні з ким торгувати. Ніколи.

Серед тих, кому Трамп вирішив зробити "великий бадабум", є й наша країна. Досі, відповідно до генералізованої системи преференцій, українські виробники товарів мали можливість безмитно ввозити на ринок США понад 3500 видів своєї продукції. Але з 26 квітня Офіс торговельного представника Штатів призупинив безмитну торгівлю для 155 груп товарів, а саме: продуктів харчової, легкої, деревообробної промисловості, машинобудування, електроприладів. Природно, торгпред США не просто так вирішив помістити наші товари "у стопі". Це лишень технічне оформлення ухваленого раніше рішення, яке було сформульовано в прокламації президента США від 22 грудня 2017 року. Американці дали своїм торговим партнерам 120 днів, щоб підготуватися. Реакція нашого Міністерства економіки просто вражає своєю чистою, як "стул новонародженого", реакцією: "Мінекономрозвитку перебуває в постійному діалозі з урядом США і працює над вирішенням проблеми". А проблема, як виявилося, полягає в низькому рівні захисту в Україні авторських і суміжних прав. Інакше кажучи, погано ми захищаємо права американських правовласників, "петрівкою клянусь!". І начебто є вже в парламенті законопроект про колективне управління майновими правами в галузі авторського права, але приймати його народні депутати не поспішають. У відповідь американці вирішили бити нас митами.

Новини за темою

Те, що протягом 120 днів наше міністерство очікувало, що проблема розсмокчеться сама, нікого не дивує. Наші чиновники вже звикли не поспішати виконувати наказ, чекаючи надходження нового, що скасовує попередній. У зв'язку з цим введення американських санкцій прозвучало для них як відома фраза зі старого грузинського анекдоту: "Вах, як несподівано".

Хоча це вже не перша "пред'ява" американців до наших товаровиробників. Нещодавно були введені мита щодо постачання на ринок США сталі в розмірі 25%. Постраждають металурги з різних країн, в тому числі наші трубники і виробники колісних пар. Так, американці не просто хочуть постачати на наш ринок вугілля, ядерне паливо, локомотиви – вони ще при цьому не хочуть робити останні з українського металу.

"Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику" – цю нехитру істину намагаються втовкмачити старші молодшим. Молодші іноді ображаються, розправляють пір'я і роблять стійку "розсердженого кота". Старші прихильно поплескують молодших різними митними "приколами" по плечу і для остраху можуть вирвати з хвоста кілька пір'їн "покрасивіше". Так у США затвердили антидемпінгові мита на імпорт катанки з України та ПАР у розмірі 44,03% (для продукції металургійного комбінату "АрселорМіттал Кривий Ріг" і Єнакіївського металургійного заводу). До речі, для інших виробників мито складе 34,98%.

Бажання американців "замісити" український товарний потік, звичайно, дивує. Наша торгівля з ними і так глибоко дефіцитна: експорт з України становить 828 млн дол., а імпорт з США – 2524 млн дол., тобто наш мінус – майже 1,7 млрд. Серед поставок українських товарів основна частина – це метал (628 млн дол.), а поставки "запошлинных" продуктів харчування, легпрому і деревообробки склали сміховинні 64 млн, 2 і 13 млн дол. за підсумками минулого року. Здавалося б, стратегічне партнерство повинно посприяти безмитному постачанню з України "капців ручної роботи" та одягу з льону на 2 млн… Не посприяло. Поруч з американським торговельним офісом навіть миша гикнути непомітно не може… 

А в цей час понад 1100 економістів направили президенту США колективне звернення, в якому вказали на надзвичайну токсичність системних протекціоністських заходів та розв'язування повномасштабних торговельних воєн. Серед підписантів і такі світлі уми, нобелівські лауреати, як Річард Талер і Джордж Акерлоф. Останній ще й чоловік колишньої глави ФРС Джанет Єллен, тобто не ображений інсайдерською інформацією. Ініціював лист союз національних платників податків, який очікує зростання цін на базові товари. Група американських учених прогнозує можливий новий виток глобальної кризи, коли виникне відразу два типу шоків: зростання інфляції у США (тут все закономірно, будь-який протекціонізм позбавляє країну дешевого імпорту і приводить до дорогого імпортозаміщення) й уповільнення економічного зростання (тут також все закономірно, адже обмеження торгівлі з найбільшою економікою світу не може не призвести до охолодження темпів зростання в найбільшому її контрагенті – Китаї і далі за списком). Впоратися відразу з двома шоками буде непросто, особливо враховуючи, що лікування кожного з них потребує протилежної терапії. З інфляцією борються монетарним стисненням і підвищенням базових процентних ставок, з уповільненням світової економіки – кількісним розширенням грошової маси і зниженням ставок до майже нульового рівня. Тобто вилікувати і те, і інше не вийде.

Новини за темою

Американські економісти наводять історичні паралелі, порівнюючи нинішні події і ситуацію 1930 року, коли також більше тисячі підписантів звернулися до президента Гувера з проханням скасувати протекціоністський закон Смута-Хоулі. Як відомо, тоді це звернення так і залишилося гласом волаючого в Конгресі, і Америку охопила Велика депресія. Закон Смута-Хоулі про тариф збільшив митні ставки мит на більш ніж 20 тисяч імпортних товарів. У відповідь країни – торговельні партнери ввели мита на американські товари. Як показує офіційна статистика, ухвалення цього закону призвело до падіння імпорту у США на 66% і зниження американського експорту на 61%. Таким чином, всі вигоди від торгового протекціонізму на внутрішньому ринку були нівельовані втратами від звуження зовнішніх ринків.

Проблема полягає в тому, що у Трампа, по суті, і нема вибору. Модель боргового покриття бюджетного дефіциту вже перевищила 20 трлн дол. З такими параметричними даними моделі довго не живуть.

Системний стрибок рівня боргу відбувся в США, починаючи з 1970-х років, коли ВВП країни вперше в історії перевищив 1 трлн дол. Саме в цей період, якщо хто пам'ятає, було організовано Ямайську валютну систему (1976-1978 роки), яка остаточно поховала Бреттон-Вудську валютну систему з її золотим стандартом і жорсткими курсовими паритетами (знову ж таки через золото) і проголосила ринкове курсоутворення, яке насправді вилилося в світову гегемонію долара. Відтепер США отримали можливість не тільки заробляти на сеньйоражі від декількох десятків до сотень мільярдів (дохід від випуску готівкових грошей, 2/3 доларової емісії надходить в треті країни), але й активно залучати позикові ресурси шляхом випуску казначейських зобов'язань, які стали універсальним резервним інструментом для десятків країн і всієї світової фінансової системи.

Повільно і сумно нарощувати свій ВВП – відтепер це доля кого завгодно, але тільки не США. По суті, американці винайшли вічний фінансовий двигун, який дозволяє безрозмірно мультиплікувати параметри своєї економіки. Саме завдяки борговому накачуванню ВВП США почав своє стрімке зростання, особливо в період останніх трьох десятиліть: з 1980 по 2008 роки. Борговий компонент став одним із ключових факторів американського економічного дива. По суті, весь світ, що розвивається (і не тільки), працював на те, щоб американці втілили свою American Dream.

Старт моделі, що трансформує борг розмір ВВП, дали під час президентства Рейгана, коли борг країни був збільшений на 1,69 трлн дол., піднявшись до 52% ВВП. Секрет успіху "рейганоміки", як виявилось, полягав в умінні нарощувати борги. За часів Клінтона процес збільшення боргу вдалося трохи пригальмувати, але атракціон з роздачі соціальних слонів при Бараку Обамі у вигляді реформи охорони здоров'я "Обамакер" укупі з наслідками фінансової кризи 2008 року, призвели до того, що саме за президентства Обами "перетворювач" суми боргу в розмір ВВП остаточно зламався: борг зріс майже на 10 трлн дол., до 106% ВВП. І тепер ця модель більше схожа на зливний бачок з дірявими прокладками: економіка продовжує рости на той обсяг "фінансової води", яку в неї вливають, але затримати її в собі для більш динамічного зростання вже не в змозі.

Максимальний розрив між динамікою ВВП і боргом виник у період з 2000 по 2010 роки: ВВП зріс на 46%, а заборгованість – на 140%, що і стало спусковим гачком глобальної фінансової кризи 2008 року. Саме тому вся президентська риторика Трампа була побудована на важливості повернення США колишньої економічної величі, перш за все в реальному секторі економіки, а також на необхідності секвестру тих соціальних проектів, на які просто немає реальних доходів у бюджеті ("Обамакер").

Новини за темою

Нинішні дії Трампа, по суті, є спробою перезавантажити фінансово-економічну модель і задати їй оновлені вихідні параметри. Те, що при цьому постраждають країни, що розвиваються, – "проблеми індіанців шерифа не хвилюють".

У зв'язку з цим хотілося б згадати Еріка Райнерта і його роботу щодо глобальних причин, чому багаті країни багатіють, а бідні – біднішають. Глобальний блокатор, який стримує розвиток країн, що розвиваються (пардон за тавтологію), – це інтелектуальна власність, оформлена на користь розвинених країн. Завдяки тому, що Китай свого часу начхав на неї з Великої Китайської стіни і розтер у яшмовій ступі, ця країна стала лідером економічного зростання. Саме тому головна вимога до України з боку Штатів – дотримуватися авторських прав. Модель сировинної економіки, нав'язувана таким країнам, як Україна, вигідна для таких країн, як США. В цьому контексті не варто забувати і про таку проблему, як точка неповернення для початку нової індустріалізації економіки, адже створення нового кластера кваліфікованого інженерного персоналу після втрати старих кадрів буде досить затратним. Ну а розвиток інновацій у світі буде дедалі сильніше скорочувати кількість робочих місць. У цьому плані таким країнам, як Україна, буде все важче конкурувати за місце на зеленій галявині.

Чи є вихід для України в цьому лабіринті для перегонів тарганів? Є. Як сказав згаданий Райнерт: "Не робіть того, що вам кажуть американці, просто робіть те, що вони робили самі". Адже й американці не послухалися англійців, коли ті пропонували їм бути сировинною країною в обмін на англійське сукно. Але для того, щоб не слухати, іноді потрібно значно більше зусиль, ніж для звичайного послуху. А напружуватися у нас, як правило, не люблять. Особливо у владних кабінетах. У цьому контексті майбутнього лідера країни необхідно виявляти не за здатністю "вбирати і обтікати", а за вмінням грати за своїми правилами гри.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...