Президентські вибори - 2019: Фаворити, ідеологи, імпортні кандидати

Аналізуючи перебіг президентської кампанії, слід тримати в голові, які цілі ставить перед собою кожен із ймовірних претендентів на президентство. Одні розраховують на перемогу, інші – на вибори в Раду, а треті – що все зроблять за них

Президентські вибори - 2019: Фаворити, ідеологи, імпортні кандидати
Фото з відкритих джерел

Юлія Комарова

Політичний консультант, керуючий партнер Консалтингової групи Concept GR

Аналізуючи перебіг президентської кампанії, слід тримати в голові, які цілі ставить перед собою кожен із ймовірних претендентів на президентство. Одні розраховують на перемогу, інші – на вибори в Раду, а треті – що все зроблять за них

- Тату, навіщо коні біжать по іподрому?

- Перший отримає приз.

- А навіщо тоді біжать інші?

Говорячи про те, що поведінку українських політиків цієї осені зумовлено президентськими виборами, не варто забувати, що всі вони мають різні плани на президентську кампанію. Хтось усерйоз готовий боротися за президентське крісло, хтось побореться за перемогу, але цілком буде задоволений і призовим місцем у першій трійці або п'ятірці, а для когось президентська кампанія – це, найімовірніше, "парламентський" трамплін.

Тому, аналізуючи поведінку українських політиків, варто тримати в голові цілі, які ставить перед собою кожен із ймовірних кандидатів у президенти.

Перші на булаву

Найбільші шанси на перемогу (якщо комплексно оцінювати потенціал кандидатів, а не лише за результатами опитувань) мають Петро Порошенко та Юлія Тимошенко. Рейтинг чинного президента не вищий, і навіть нижчий, ніж завжди має влада "за замовчуванням" (за вересневим опитуванням Центру Разумкова – 7%). Але шанси Порошенка на перемогу пояснюються не тільки його високою мотивацією, але і тим, що президент контролює виконавчу вертикаль, фінансовий ресурс, широкі силові повноваження і може використовувати кошти державного бюджету.

Офіційної програми Петро Порошенко поки що не представив. Єдине, на що по-справжньому можна орієнтуватися, – це досягнення першого терміну (наприклад, безвізовий режим з Євросоюзом і посилення обороноздатності), а також його формула-тріада "армія-мова-віра". З точки зору передвиборчої стратегії це означає, що консервативно-конформістський електорат президент планує розширювати за рахунок націоналістично орієнтованих громадян.

У Юлії Тимошенко сьогодні – перше місце в абсолютно всіх соцопитуваннях. І, схоже, достатній фінансовий ресурс. Водночас у неї є дві основні проблеми. По-перше, за довгі роки політичної діяльності вона нажила занадто багато ворогів, як внутрішніх, так і зовнішніх. По-друге, проблеми з розширенням базового електорату. Тому одна зі свіжих передвиборчих "фішок" від Леді Ю – "Новий курс", з одного боку, повинна надати їй новизни, а з іншого, переконати виборців, що у Тимошенко все ж є програма реформ.

Однак у ключовому питанні – війни і миру – Тимошенко змушена бути вкрай обережною. У своїх публічних заявах вона постає однозначним прихильником жорсткого тиску на Росію та самопроголошені "ДНР" і "ЛНР", однак акцент на цьому не робить. Можливо, розраховує в гіпотетичному другому турі на голоси "біло-синього" електорату?

За перемогу може поборотися і ймовірний єдиний кандидат від опозиційних Майдану сил. За даними групи "Рейтинг", опублікованими 22 серпня, сьогодні 70% українців вважають, що країна йде в неправильному напрямку. Ці 70% – потенційні опозиційні виборці. Питання тільки в тому, чи вдасться опозиції переконати мільйони громадян, які налаштовані критично до чинної влади.

Також те, що 70% українців незадоволені нинішньою владою, означає, що кандидат від опозиції має високі шанси на вихід у другий тур. Але залишається інтригою, хто саме стане цим єдиним кандидатом. Потенційних претендентів вистачає – Юрій Бойко, Вадим Новинський, Олександр Вілкул, Вадим Рабінович, Михайло Добкін. І саме кількість у підсумку може стати основною причиною того, що навіть "завдання-мінімум" з боку опозиції у президентських перегонах ризикує бути не виконаним.

Чи зможуть опозиціонери залучити на свою сторону мільйони опозиційних виборців – питання відкрите. Поки що першу виразну робочу формулу, як консолідувати нинішню опозицію, озвучив Віктор Медведчук в інтерв'ю "Страна.uа" – об'єднуватися не навколо особи, а довкола спільної платформи. При цьому, до речі, уточнивши, що сам не планує балотуватися в президенти.

Пропозиція цілком логічна, оскільки умовний "біло-синій" виборець зараз дійсно хоче голосувати не за особу, а за альтернативний курс відновлення країни в цілому. Тому "нахрап" в об'єднанні довкола однієї особи призведе до відторгнення чималої частини і політичних еліт, і виборців ще на підготовчому етапі. Справа навіть не в тому, хороший кандидат або поганий – він просто може подобатися одній групі виборців, але не подобатися іншій. Наприклад, за даними того ж опитування "Рейтингу", за "Опоблок" готові голосувати 8%, "За життя" – 7%. І ми прекрасно розуміємо, що ця різниця формується багато в чому зі ставлення до лідерів партій.

Якщо ж нинішня опозиція піде на вибори різними колонами, цей похід має шанси на успіх лише за умови, що кандидати та керівники опозиційних партій укладуть пакт про ненапад і будуть координувати свої дії. Тобто – йдеться про ту ж консолідацію довкола інтересів, ідеології і програми дій, яку запропонував опозиціонерам Медведчук.

Імпортні кандидати

Особливу категорію становлять кандидати, які не мають ні електоральних, ні адміністративних шансів на перемогу, проте розраховують на те, що президентську булаву їм вручать просто з-за океану. Це Анатолій Гриценко і Святослав Вакарчук. І хоч такий сценарій малоймовірний, поки все ж не будемо його виключати.

Справа не в тому, що умовному Заходу не хотілося би мати повністю підконтрольного президента – звичайно, хотілося б. Але об'єктивна проблема полягає в тому, що його все-таки немає і створити "за клацанням пальця" не вийде. Поведінка – й Анатолія Гриценка, і Святослава Вакарчука – говорить переважно про те, що наразі рішення щодо них не ухвалено. І з кожним днем шансів на це все менше. Адже модельовану перемогу ще потрібно втілити технічно, для чого потрібні ресурси: фінансові, організаційні, людські… А з ними якраз і є велика проблема – вони ж, при всьому бажанні, не можуть з'явитися на порожньому місці. Роботу потрібно було би почати вже зараз – вона, на жаль, не починається. Анатолій Гриценко (й особливо його дружина і соратниця Юлія Мостова) намагається збирати кошти, партійну структуру йому обіцяють побудувати спонсори… А Святослав Вакарчук, як мені здається, просто чекає стартового сигналу в надії, що все зроблять за нього.

Єдиний можливий у таких умовах варіант – використовувати вже чинну в національному масштабі "виборчу машину". Але такої зараз "машини" немає. Не існує й "старого-доброго" адмінресурсу в звичному вигляді –  адже навіть вибори "Солідарності" в окремих округах і територіальних громадах забезпечувалися граничною концентрацією ресурсів – і не завжди успішно. А гроші в США рахувати вміють, і пам'ять у них хороша.

І жити на ці 2%

Є також у нас і "претенденти в президенти", які тверезо розглядають свої електоральні шанси. Вони прекрасно розуміють, що президентство – не для них, але завдяки участі у виборах можна заробити політичний капітал.

Олег Ляшко на минулих президентських виборах посів "почесне" третє місце, зміг утримати електорат до парламентських виборів – і вдало "монетизував" свій особистий кандидатський успіх у вигляді фракції Радикальної партії в Раді. Щоправда, співпраця з владою коштувала йому в підсумку добряче підмоченої репутації (не секрет, що Ляшка підозрюють у співпраці з Банковою за наказом його спонсора Ріната Ахметова). Але все ж майбутня кампанія – відмінний привід для нього нагадати виборцям про себе і використовувати президентські вибори як трамплін для виборів у Верховну Раду.

Сергій Тарута, чия "Основа" наразі існує переважно в медіапросторі (і навряд чи встигне розгорнути структури по всій країні до виборів) – розраховує "відкусити" голоси у Юлії Тимошенко в південних і східних областях. Відповідно, розкрутка Тарути і його партії вигідна всім політичним групам впливу, які виступають проти Тимошенко.

Напевно ми побачимо й інших претендентів. Можуть "запустити" Володимира Зеленського, можуть з'явитися інші кандидати-"спойлери", метою яких стане відбір голосів у кандидатів першої ланки. Якщо окремі проекти виявляться вдалими (наберуть хоча би 2-3 відсотки), можлива їх "пролонгація" вже під парламентські вибори.

У цілому фрагментарність політичного поля України призведе до значної кількості кандидатів на цих президентських виборах. Як наслідок – протягом кампанії будуть утворюватися найнезвичайніші союзи. І в таких умовах багато чого буде вирішувати саме період між першим і другим туром – хто з ким домовиться.

Однак практика президентських виборів (найсвіжіший приклад – 2010 рік) показує: ті кандидати, хто вже перед першим туром зможе домогтися максимальної консолідації підтримки виборців, отримають хороші шанси перемогти у другому.

Юлія Комарова

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...