Повернення революції? Топ-5 книжок березня

Революцію кожен з авторів цих нових і цікавих книжок розуміє по своєму, описуючи чи то перемогу людини над собою в результаті радикальних життєвих змін, а чи прорив у космос завдяки прогресивним технологіям. У будь-якому разі, навіть у романах про Тараса Шевченка, заворушеннях в Європі 60-х або навіть науково-популярному чтиві завжди знайдеться місце подвигу, який мотивує на особисті читацькі досягнення

Повернення революції? Топ-5 книжок березня

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

Революцію кожен з авторів цих нових і цікавих книжок розуміє по своєму, описуючи чи то перемогу людини над собою в результаті радикальних життєвих змін, а чи прорив у космос завдяки прогресивним технологіям. У будь-якому разі, навіть у романах про Тараса Шевченка, заворушеннях в Європі 60-х або навіть науково-популярному чтиві завжди знайдеться місце подвигу, який мотивує на особисті читацькі досягнення

Домінік Фортьє. Книжкова обитель. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018

…Це легендарне місто книжок – неприступну фортецю посеред моря Монт-Сент-Мішель XV століття - авторка роману побачила ще підлітком, і вже у зрілому віці створила про нього справжню епопею. За структурою це роман у романі, оскільки одну історію розповідає переписувач книжок, колишній художник, який втратив кохану жінку, а друга частина – це оповідь авторки про власне життя і творчість, своєрідний щоденник письменниці. Разом все вкладається у жанр "психологічного реалізму". Утім, події, що стануться з героєм, схожі на справжню революцію свідомості, яким у житті авторки відповідає хіба що материнство. Адже диво може статися серед рутинної роботи в монастирській бібліотеці. Святе письмо і підручники з алгебри, "Пісня про Роланда" і книжка про те, як капелюх з риби робить людину невидимою. І все це підлягає якнайсуворішій цензурі з боку церковного начальства, бо існують, виявляється, книжки з магічною силою уяви, що розкрилює волю і відчуття свободи. "— Деякі речі зроблено, щоб показувати їх, ділитися ними якнайширше. Є книжки, як лампи чи маяки, і їхнє світло дає змогу вести людей у темряві цього світу, - кажуть героєві роману. — А ця? — А ця — не лампа, а пожежа, яка загрожує охопити усі королівства". Роман, майстерно перекладений Ростиславом Нємцовим, відзначений Премією генерал-губернатора Канади з літератури, а також отримав Першу премію книготорговців Квебеку. 

Дж. Г. Баллард. Люди міленіуму. – Х.: Фабула, 2017

Важко повірити, що герой цього гостросоціального і психологічного детективу, будучи представником середнього класу, стане учасником справжньої революції, ба навіть увійде до таємної організації. Як не віриться в те, що такі революції, одна з яких сталася в його житті, взагалі колись бували. З одного боку, анархічні виступи, демонстрація, загони поліції добре знайомі з історії соціального опору, але мова про Лондон, де все це можливе лише в якості панацеї від нудьги і офісної рутини. Лише коли трагедія торкається життя самого героя, його дружина гине, він починає займатися розслідуванням, беручи участь в бунті. Утім, наприкінці роману він вже сам не може до пуття пояснити супутниці, для чого був увесь цей бунт. Невже для того, щоб на якийсь короткий час на території державного терору, бюрократичної сваволі та поліцейського нагляду була створена унікальна республіка – чи то в стилі утопічного "Міста Сонця" Кампанелли, а чи в дусі комуни хіпі у славнозвісні 1960-ті. У будь-якому разі слова про нездійсненну мрію "сонця без тіней" у фіналі роману пролунали.

Олександр Денисенко. Тарас. Повернення. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

...В одному зі своїх виступів директор Музею Шевченка зауважував, що велося засланому на Арал поету зовсім не так, як нинішнім воякам в АТО. З одного боку, знущання начальства та важкі умови заслання Тараса Шевченка в каспійському степу у жодне порівняння з сьогоднішньою службою не йдуть, але, з другого боку, "живе" життя, яке провадив поет на чужині, щокроку згадуючи рідну Україну та відверто глузуючи з катів, можна назвати рятівною панацеєю на пекло царської муштри. Принаймні у цьому романі саме так описана служба Шевченка – наче у революційному прориві образу поета до джерел, тобто без зайвих прикрас, але й не без правди життя, в якому траплялися різні ситуації, випадки та історії. Поет постає перед нами не патріотичною "іконою в засоплених рушниках", як писали футуристи з 1920-х років, а "живою" людиною, яка ставила водевілі в казармі, не корилася начальству, напинаючи на себе рятівну машкару дурнуватого вояка на зразок Швейка. "Першим, кого він побачив, був припнутий до стовпа колодник, який чи то ридав, чи сміявся від гуготу солдатів і танцювального шалу, - описує побачене прибулий з Петербурга офіцер Третього відділення. - По губах його текла кров, а очі насилу скошувалися на середину казарми, щоб роздивитися, як солдатня витинала гопки. Серед усіх найбільше вирізнявся Шевченко. Ще молоде обличчя контрастувало з посивілими вусами і голомозиною на півголови, а в непідробній пристрасті зачаїлася насмішка. — Этот Шевченко? — Ферт спитав Пєтрова, не обертаючись.— Этот, — відповів писар".

Сара Стрідсберґ. Бекомберґа. Ода моїй сім’ї. – Л.: Кальварія, 2018

Спершу героєві, який перебуває у старій психіатричній лікарні, "дозволили гуляти самому, але він ніколи цим не користався, лише цілими днями сидів біля вікна і дивився на дерева, жодного разу не вийшовши на подвір’я на прогулянку разом з іншими", потім все потроху змінилося. Його відвідує дочка, яка протягом оповіді згадує історію своєї родини, особливо часи, коли в батька "всюди були подружки і тимчасові коханки, їхні імена звучали, як назви пунктів подорожі або наркотиків — Нанна, Джо, Катт, Оліне", а сам він "перебував у магічній зоні, придатній для життя, яку сформували любов і алкоголь". Але згодом лікарня для самої дівчини набуває містичного виміру, перетворюючись на місце, де можна сховатися від усього світу. Будучи, нарешті, разом із батьком, спогадами про матір та світ дитинства. І в цьому "революційність" думки незгірш психоаналізу Фрейда - про те, що психлікарня не завжди може бути тюрмою, якщо вона, звісно, не в системі каральної медицини, як за радянських часів. "— Про що ти думаєш, Єккі? – питає батько дівчину. — Про те, що я завжди боялася захворіти. — Тобто — захворіти? — Збожеволіти. — Але ж цього не сталося. — Іноді мені хочеться, щоб це сталося і щоб я вже не мусила боятися".

Стівен Л. Петранек. Як ми житимемо на Марсі. – Х.: Віват, 2018

У наш час приватні компанії, якими керують бунтарі-підприємці, такі як Ілон Маск, Джефф Безос, Річард Бренсон, конкурують із NASA та низкою інших космічних агенцій за можливість першими висадитися на Марсі. Тож не дивно, що книжка про можливість познайомитися із Червоною планетою – так само провокаційна. Її автор всерйоз обґрунтовує тезу про те, чому життя на Марсі — обов’язковий запасний план для людства, і пояснює, як це відбуватиметься та які можуть бути ризики. Причому нас переконують, що найпізніше в 2030 році астронавти не просто полетять на Марс, але й покладуть початок його колонізації, тобто це буде експедиція в один кінець, оскільки астронавти мають заснувати перший аванпост людства за межами Землі. Звісно, першопрохідникам належить вирішити безліч складних проблем, але, схоже, що всі необхідні для цього технології є в їх розпорядженні вже сьогодні, тож космічна революція не за горами.

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...