Політична воля Зеленського на боротьбу з корупцією: Від імітації до справи

Політична воля Зеленського на боротьбу з корупцією: Від імітації до справи
Прес-служба президента України

Михайло Пластун

Кандидат юридичних наук, заступник начальника Департаменту захисту економіки Нацполиции України (2015-2016)

Як показує досвід, без політичної волі у владних кабінетах намагання громадськості вплинути на антикорупційну політику хоч і не марні, але мають не такий уже великий коефіцієнт корисної дії. Певним симбіозом влади та громадськості є інституції на кшталт консультативних рад. Наприклад, громадських при антикорупційних органах (вже є як позитивні, так і негативні кейси їхньої роботи).

Але найбільш потужним централізованим варіантом ефективної співпраці може стати діяльність дорадчого органу при президентові. На роль такого інструмента за часів Петра Порошенка претендувала Національна рада з питань боротьби з корупцією. На жаль, її діяльність була короткою й суто формальною та беззмістовною. Роль ради фактично девальвували ще на самому початку діяльності власною бездіяльністю.

При цьому саме створення та реальна робота подібного консультативного та координаційного органу при президентові України й може бути маркером, який опосередковано свідчить про наявність чи відсутність політичної волі в глави держави на викорінення корупції.

Політична воля чи декларація?

Новий очільник держави Володимир Зеленський у своїй програмі не акцентував уваги на тому, як він буде співпрацювати з громадськістю для перемоги над корупцією (а саме таку високу мету він задекларував).

При цьому у своїх програмних тезах він яскраво фіксував саме наявність політичної волі для обіцяної перемоги: "Я сам не крав і нікому не дозволю!.. Моя мета – повна відкритість діяльності влади, автоматизація публічних процесів онлайн…".

Своєю чергою політичну волю, щоб побороти корупцію, декларував і Петро Порошенко на початку своєї президентської кар’єри. Він саме за великої підтримки громадськості взяв доволі високий темп зі створення нової антикорупційної системи. Але на якомусь етапі ця система почала суттєво пробуксовувати.

Новини за темою

Не вщухали скандали навколо Нацагентства із запобігання корупції (НАЗК), Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Функціонально НАЗК взагалі підготовлена була надто слабо, але це тема навіть для окремої дискусії.

В антикорупційній роботі всіх державних органів (як того вимагає закон "Про запобігання корупції") є великий дисонанс, що вказує на слабку кваліфікацію виконавців та відсутність центральної координації в їхніх діях.

Зокрема, з цього приводу є цікаве дослідження – Альтернативний звіт з оцінки ефективності впровадження державної антикорупційної політики (у співавторстві експертів Центру політико-правових реформ, Transparency International Україна, StateWatch). Якщо коротко, за оцінкою дослідників, є велика неузгодженість між програмними документами (як-то антикорупційна стратегія), конкретними планами та заходами, немає механізмів здійснення контролю щодо їхньої реалізації тощо.

Уявімо, що задекларована політична воля – це не пусті слова нової команди. Але навіть у такому разі виникає проблема кваліфікованої реалізації задуманих планів. На думку низки експертів та мою, саме певна координаційна рада при президентові України могла б якісно узгоджувати дії стейкхолдерів процесу.

Функціонування дорадчого органу з питань боротьби з корупцією не є якимось новітнім винаходом. Вони існують й у інших країнах. А Національний антикорупційний комітет при президентові був ще за часів Януковича. Інша справа, як і ким цей інструмент використовується.

Створюється такий орган указом президента на підставі п. 28 ст. 106 Конституції України. Президент має право формувати в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Чим і скористався Петро Порошенко, створивши у жовтні 2014 року Національну раду з питань боротьби з корупцією. На зміну Національному антикорупційному комітету. Положення (склад, функціонал тощо) про такий орган також визначає президент. У нього можна вписати право бути членом будь-якого чиновника, депутата, суддю, громадського діяча. Звісно, за їхньою згодою, окрім хіба що працівників Адміністрації президента, при якій (секретарські функції) і створювалась Нацрада.

Функціоналу в Нацради як консультативного органу прописано багато. Головне ж те, що вона може (чи повинна) формувати й координувати антикорупційну політику між багатьма учасниками процесу, розробляти перспективні проекти законодавчих актів, впливати (завдяки публічності) на ключові призначення в антикорупційні органи.

Нацрада провела всього кілька організаційних засідань протягом двох років. Були там і чиновники, і громадські активісти. Але, на мою думку, статус Нацради як конструктивний важіль на інші структури влади виявився доволі слабким.

Її персональний склад, як я вже зауважував публічно, був здебільшого представлений особами, які можуть слугувати більше моральними авторитетами у суспільстві, і до думки яких, на жаль, далеко не завжди прислуховуються керівники вищих органів влади. Очолив Раду за призначенням президента народний депутат Мустафа Джемілєв. Безумовно авторитетна людина.

Але, на мою думку, головою одного з ключових дорадчих органів має стати саме президент. Наприклад, Нацраду реформ очолював президент Порошенко, і її діяльність до певного моменту була набагато ефективнішою, ніж антикорупційної.

Тому, якщо в нового президента заяви про однозначну перемогу над корупцією та повну відкритість діяльності влади не є тільки деклараціями, він неодмінно повинен скористатись своїм правом на формування такого потужного консультативно-дорадчого органу з найширшим представництвом (принаймні надати таке право): парламентарії, чиновники (центральних органів, дотичних до боротьби з корупцією), судді, українські та міжнародні громадські організації.  

Головне, що треба врахувати.

По-перше, президент має особисто очолити такий орган (не важливо, як він буде називатись). Таким чином очільник держави покаже, що має бажання взяти на себе персональну відповідальність за діяльність Нацради при реалізації антикорупційної політики.

По-друге, залишити її діяльність саме при Адміністрації президента. Нині деякі експерти пропонують передати функції секретаріату ради до НАЗК. Але це обвішує додатковим навантаженням й без того проблемне НАБУ та понижує статус Нацради. Крім того, при НАЗК вже є Громадська рада. А отже, неминучими є конфлікти та плутанина в діяльності обох органів.

По-третє, варто провести певні переговори з міжнародними партнерами щодо можливості створення на базі такої Нацради а-ля краудфандингової платформи завдяки міжнародним донорським програмам з боротьби з корупцією.

Нагадаю, що приклад такого симбіозу в Україні вже є. У рамках Меморандуму про взаєморозуміння щодо підтримання української антикорупційної ініціативи між урядом та ОЕСР було створено Раду бізнес-омбудсмена.

Новини за темою

Так-от Рада бізнес-омбудсмена фінансується через цільовий мультидонорський рахунок ЄБРР. Донорами є: Велика Британія, Данія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Польща, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія та ЄС. Це теж фактично консультативний орган, але наділений профільним законом спеціальними повноваженнями при взаємодії з органами влади.

Безумовно, ухвалювати для будь-якої антикорупційної Нацради окремий закон не треба. Це буде громіздко та неефективно. Ба більше, їй не можна надавати "надінституційні" повноваження. Адже це додасть плутанини та може призвести до узурпації влади президентом. А завдання Нацради якраз цього не допустити в інших антикорупційних органах. Тому, наприклад, дивує заява Юлії Тимошенко, що Зеленському потрібно створити якусь "наддержавну" комісію, яка буде розслідувати кримінальні злочини "минулої влади". Вкрай популістська та мало реалістична заява.

Але якщо провести переговори з міжнародними донорами, зацікавленими в боротьбі з корупцією, і знайти логічні та законні шляхи часткового (поряд з бюджетним) донорського фінансування Нацради з боротьби з корупцією, це буде потужний поштовх для її роботи.

Адже тоді зарубіжні партнери будуть прискіпливо контролювати ефективність діяльності консультативного органу. Маргіналізувати її діяльність буде вже не так просто.

Наприклад, можна для громадських організацій, які претендуватимуть ввійти до складу Нацради, організувати окремі міжнародні грантові тендери. Закріпити такий порядок на рівні указу тощо. Це також зменшить ризик включення до складу Нацради "кишенькових" активістів.  

Найважливіше. Така Нацрада має не заважати чи замінювати діяльність державних органів, а координувати їх, складати повну картину, допомагати бути майданчиком для узгодження позицій тощо. Це забезпечить публічність та підзвітність влади, про які заявив Зеленський в антикорупційній частині своєї програми.

Михайло Пластун

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>