Фото з відкритих джерел

Соціальна мережа Facebook розділилася на прихильників та противників заборони в Україні соцмереж російського походження "ВКонтакте", "Однокласники" та пошукового сервісу "Яндекс". Сторони-антагоністи вже побачили, хто з радістю, хто з сумом: це все вже почало блокуватися українськими Інтернет-провайдерами.

Пікантність ситуації й загалом особливість моменту полягають у тому, що держава не надає громадянам послуги інтернету. З радіо і телебаченням трошки зрозуміліше. Є ще дротове радіо на три програми, є бюджетне телебачення, а українець, який має телевізор, може безкоштовно на звичайну "дідівську" антену приймати якусь мінімальну кількість каналів. Хто хоче більше, того забезпечить провайдер, які на ринку наразі всюди конкурують. Натомість з інтернетом не так: за нього треба платити, постачання послуг забезпечують великі та малі приватні компанії.

Новини за темою: Заборона "Яндекса", "ВКонтакте" та інших: Аргументація сторін

Що означає: розпочавши заздалегідь, фактично за добу після оприлюднення президентського рішення, блокувати доступ до російських мереж, недержавні установи спростували твердження голови Інтернет-асоціації України Олександра Федієнка. По-перше, він погодився з необхідністю виконувати президентський указ, але лише тоді, коли він набуде чинності, не раніше. По-друге, дав на цей процес два роки та один мільярд доларів США. Причому з державної скарбниці, де, як відомо, нема навіть на підвищення пенсій та інших соціальних виплат. Слід зазначити – зачистка інтернет-простору розпочалася менше ніж за добу після того, як пролунав цей експертний висновок. Спростувавши обидві тези.

Отже, можемо, коли захочемо. Наразі не варто вкотре розпочинати дискусію про те, добре чи погано – боротися з інтернетом у країні, яка декларує свободу слова, виступає за вільний доступ до інформації та обмін нею. Важливіше зрозуміти інше. Після цього позбавленого смислу є будь-яка розмова про те, що в Україні хтось чогось не може домогтися, наша влада не має можливостей проводити реформи, перемагати корупцію, перемагати в боротьбі з навалою львівського сміття тощо.

Ми з вами можемо багато про що не знати. Може бути, влада знайшла механізми натиснути на приватні компанії, додатково залякати, аби вони не просто почали виконувати їхні рішення, а ще й своїм коштом та достроково, з випередженням графіку. Так само, припустимо, бізнес раптом просякнув патріотизмом, вступивши в боротьбу з російським впливом. Проте насправді все значно простіше. Влада в особі голови держави та РНБО знайшла волю ухвалити саме таке рішення, хай воно комусь вважається запізнілим, комусь – суперечливим. А технічні можливості – так, виявляється, заблокувати чуже є простішим, ніж створити більше свого, якісного й доступного. Для цього потрібні мінімальні кошти. Як кажуть, ламати – не будувати.

Новини за темою: Білоруси: Не здамося без бою "Однокласникам"!

Чого хочеться далі? Політичної волі й технічних можливостей для того, аби на територіях, наближених до ОРДЛО, не віщали російські та сепаратистські телеканали замість українських. Навіть разом не треба, бо високоякісна ворожа пропаганда - це все одно гірше, ніж не дуже поки досконале, хай пафосне, та все ж проукраїнське. Також бракує волі й можливостей давати "зелене світло" створенню великих розгалужених мереж книгарень, кінотеатрів та навіть банально довести до ладу те, що ми знаємо як "будинки культури". Врешті-решт, інтернет є дійсно сильним засобом впливу на уми й серця, але не в країні, де за межами столиці та великих міст із мережами починаються проблеми. А в переважній більшості сіл вони не в доступі, на відміну від інших засобів доносити шкідливу для збентежених українців інформацію. І перераховане – лише мізер того, для реалізації чого не треба нічого, крім бажання.

Андрій Кокотюха

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.