banner banner banner banner banner
Панове, ми звіри
З відкритих джерел

Наталія Лебідь

Журналіст

Кілька років тому я натрапила у Фейсбуці на цікавий пост. Писала жінка, яка мало не стала жертвою збройного нападу. Коли потенційний вбивця навів на неї пістолет, вона думала про таке. Господи, та він же зовсім нічого про мене не знає. Не знає, які я печу пиріжки. Як вишиваю бісером. Які у мене квіти. Яку музику я слухаю.

Текст був сумбурний, місцями скочувався в істерику. До чого тут пиріжки, бісер і музика? До того, що кожен з нас – настільки унікальний всесвіт, що це складно осягнути. Осягнути складно, а знищити легко. Достатньо лише натиснути на гачок. Або вимкнути апарат штучного дихання. І все. Ані всесвіту, ані таїни. Ані квітів бісером.

Новини за темою

Наш український сегмент Фейсбуку нині натякає на те, що було б незле винищити тисячі, десятки тисяч таких всесвітів. Не просто так, а в ім’я інших. Відмовитися від порятунку старих людей, якщо ті підхоплять коронавірус. Місць у лікарнях на всіх не вистачить. Тож у пріоритеті мають бути діти, підлітки, молодь. Саме в такому порядку. Старі – ні, їх одразу в крематорій. Бо, власне, самі винні.

Скріншот

Тупі, недолугі "пенси". Лазять магазинами, стовбичать на пошті, платять за комуналку паперовими квитанціями, всім заважають, крутяться під ногами, мусолять біля кас брудну готівку, розносять заразу. Не так голосують, не так їздять у транспорті, надто повільні, надто відсталі, надто совкові. Одне слово – баласт.

Але кожний з них – окремий світ. Кожен зі своїм дуже непростим і здебільшого нещасливим життям, яке не дало їм нічого, крім убозтва та болячок, це окремий світ. Наші старі. Чиїсь бабусі й дідусі, чиїсь матері. Їх дійсно краще не випускати з дому, але не через вірус: незабаром, мабуть, старих побиватимуть камінням, як невірних мусульманських жон.

Хтось невесело пожартував, що пандемія надто швидко захопила світ, і світ не встиг вигадати, чому в усьому знову винні євреї. Зате ми знайшли для себе дуже зручних винуватців. Спочатку – китайців, але китайці мали в носі Україну з її булінгом, а тепер ось старих.

Але, як на те пішло, то чи впевнені прихильники селекції, що всі діти, чиї життя нас закликають рятувати, однаково корисні? Звучить дико і абсурдно? Ну чому ж. От взяти хоча б Адольфа Алоїзовича. В дитинстві Гітлер мало не втонув у річці, його врятував випадковий перехожий. Нібито за іронією долі єврей. Ох ця іронія долі. Ох ці її чудернацькі сценарії.

То що, перехожий не мав рятувати Гітлера? Мав ще й потикати палкою в малого засранця, щоб той скоріше йшов на дно? І тоді не було б Голокосту і мільйонів загиблих у Другу світову? Але, з іншого боку, Гітлер міг вирости у цілком пристойну людину, здійснити свою мрію стати художником і ніколи не бути політиком. Ну то як – топити його чи не топити?

Щоб дати відповідь на подібне запитання, треба бути царем Іродом. Той добре знався на знищенні небезпечних немовлят. Але ж ми не іроди. Ми цивілізовані люди, хіба ні? І не нам вирішувати, кому жити, а кому помирати. Ми не судді. Ми не боги. Ми прах від праху, глина, з якої Творець виліпив Адама. І не більше того.

Так, нас вчили, що боротьба за своє життя і за життя своїх нащадків – це гідно. Але й тут, як у всьому іншому, важливе питання міри. Його українці, здається, геть втратили. У Стівена Кінга є оповідання, котре так і називається "Той, хто хоче вижити". Про хірурга і за сумісництвом наркоділера, котрий після авіакатастрофи опинився на безлюдному острові. Сам-один, але з кілограмом героїну, набором інструментів та лютим почуттям голоду.

"Той, хто хотів вижити" під героїном відрізав собі усе, до чого міг дотягнутися. Вуха, геніталії, ноги. Відрізав і їв. Аж доки не здохнув (написати "помер" рука не піднімається) від колосального передозу. Ми, провадячи таку саму вівісекцію над своїми сім’ями, відрізаючи від себе своїх старших родичів, дедалі більше нагадуємо цього, як писав Кінг, "обдовбаного краба". Так, якщо зараз ми відіпхнемо старих від вентиляторів легень, то, напевно, виживемо. Але якою ціною?

І насамкінець ще трохи наукової не-фантастики. Коронавірус переказує усім вітання і просить повірити, що він зовсім не прагне вбивати людей. Він зацікавлений не у трупах, а в живих реципієнтах. В них він би жив довго і щасливо, як його приятель – вірус герпесу. В планах "корони" було мутувати до подібного нешкідливого рівня і розпочати довгий симбіоз з людиною.

Але, я гадаю, що коронавірус залишить українців зовсім, і то дуже незабаром. Надивившись на поведінку наших співвітчизників, він, радше, повернеться до змій чи кажанів. Ті хоч не пишуть у Фейсбук людожерські пости і не знищують словом собі подібних. А ми… А ми звіри, панове.

Наталія Лебідь

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>