banner banner banner

Пам'яті режисера Бернардо Бертолуччі: Великий мрійник

Доля автора фільмів "Останнє танго в Парижі" і "Мрійники" була наповнена густими контрастами

Пам'яті режисера Бернардо Бертолуччі: Великий мрійник
Бернардо Бертолуччі Artslife

Блог про Кіно

Редакційний блог

Доля автора фільмів "Останнє танго в Парижі" і "Мрійники" була наповнена густими контрастами

26 листопада, на 78-му році життя помер італійський режисер Бернардо Бертолуччі. Він зняв більше 20 фільмів, які удостоїлися практично всіх найпрестижніших нагород, а також зібрали десятки мільйонів прихильників по всьому світу.

Бертолуччі народився в розпал Другої світової війни, 16 березня 1941 року, в італійському місті Парма. Дитинство майбутнього режисера припало на період морального та економічного занепаду як його батьківщини, так і всієї західної Європи.

Юний Бернардо обрав професію під впливом свого батька, якого звали Аттіліо. Він був відомим поетом і кінокритиком. Атілліо брав сина з собою на зйомки фільмів, знайомив з працями філософів і світом образотворчого мистецтва.  

У віці 15-ти років Бернардо подивився фільм Стенлі Кубрика "Вбивство" (1956), який справив на нього величезне враження. "Я буквально захворів цим фільмом", - згадував з роками відомий режисер. Почасти саме ця картина змусила його спробувати зняти власні фільми на 16-мм плівку. Паралельно він навчався на філософському факультеті Римського університету Ла Сапієнца, а також писав вірші. Його поетичні збірки отримували престижні літературні премії.

Перший досвід роботи над великим фільмом Бертолуччі отримав завдяки поету і режисеру П'єр Паоло Пазоліні, з яким був знайомий ще з дитинства. Саме Пазоліні запросив тоді ще 20-річного Бертолуччі в якості асистента на зйомки своєї картини "Аккатоне" (1961).

Паралельно з навчанням в університеті Бертолуччі відстежував новинки кінематографу. І навіть їздив у Париж, щоби не пропустити найважливіші прем'єри. "Я обожнював французьке кіно і відчував себе набагато ближче до французьких режисерів, ніж до італійських… Я вирушив у подорож, перш за все, заради того, щоби ходити у Французьку синематеку. Це була своєрідна ініціація", - розповідав Бертолуччі.

Першим фільмом режисера, який прославив його на весь світ, став "Конформіст" (1970). До цієї стрічки Бертолуччі зняв майже десять картин, серед яких були документальні та ігрові, коротко- і повнометражні, а також фестивальні та телевізійні роботи.

"Конформіст" розповідає про представника прогнилої італійської аристократії Марчелло Клерічі. Його мати – наркоманка, батько – божевільний, кращий друг – сліпий, а сам Марчелло намагається впоратися з психологічною травмою після того, як його ледь не зґвалтували в дитинстві. Головний герой стрічки намагається потрапити на службу в таємну поліцію. У зв'язку з цим він отримує від фашистського уряду завдання вбити свого професора Луку Куарді.

Ця стрічка принесла Бертолуччі перші номінації на "Оскар" і "Золотий глобус", два призи Берлінського кінофестивалю, а також низку інших нагород. На той момент режисерові було всього 29 років.

Через два роки режисер випустив ще один шедевр "Останнє танго в Парижі" (1972). Ця картина викликала як бурю оплесків на кінофестивалях, так і гнівні заборони в багатьох країнах.

У центрі сюжету цієї картини знаходиться американець на ім'я Пол, який нещодавно поховав дружину. Він зустрічає дівчину на ім'я Жанна, яка набагато молодша за нього. Між ними зав'язуються специфічні стосунки – періодично вони зустрічаються в готелі, де займаються любов'ю і ведуть сповідувальні бесіди.

Завдяки цій стрічці Бертолуччі прославився на весь світ, як сміливий експериментатор, який легко виводить на широкий екран сцени витонченого сексу.

"Я люблю успіх, хоча деколи плата за нього висока. Це не банальна фраза — після успіху у мене часто настає період душевної агонії. Приміром, я зняв "Останнє танго", коли мені виповнилося чи то 30, чи то 31. Пам'ятаю мої портрети на обкладинках журналів Time, Newsweek. Це було як ураган для моєї психіки. Успіх – важка їжа для роздумів, але після того, як її перевариш, приходить відчуття щастя", - розповідав згодом режисер.

Успіх "Конформіста" і "Останнього танго в Парижі" дозволив режисерові взятися за більш масштабний фільм "XX століття" (1976). Головні ролі в цій п'ятигодинній картині виконали Жерар Депардьє і Роберт де Ніро. Сюжет картини обертається навколо двох друзів Ольмо і Альфредо, які народилися в один день. У одного з них батьки були багатими буржуа, а в іншого – бідними селянами. Разом Ольмо і Альфредо пройшли через головні соціальні та політичні потрясіння ХХ століття.

Один із найбільш авторитетних критиків Роджер Еберт зазначив, що у цього фільму було безліч амбіцій, однак лише окремі з них були реалізовані.

Після цієї картини у творчості Бертолуччі почався затяжний десятирічний спад. У 1979 році він випустив картину "Луна", а в 1981 році – "Трагедію смішної людини", які напоролися на жорстоку критику. Потім режисер зняв дві документальні стрічки для телебачення. Провал всіх цих картин змусив Бертолуччі виїхати з рідної Італії і пошукати натхнення в інших країнах.

Так, у 1987 році вийшов наймасштабніший фільм режисера "Останній імператор". Він розповів про китайського імператора Пу І, який піднявся на трон у віці трьох років. Згідно з переказами, його чекало "десять тисяч років щастя". Проте під натиском масштабних політичних змін монархія в його країні впала. Тож влада останнього спадкоємця давньої династії імператорів обмежувалася лише межами Забороненого міста, резиденції китайського правителя.

На відміну від попередніх фільмів Бертолуччі, в цій картині не було жодного італійського сліду. Стрічка розповідала про історію Китаю мовою голлівудського кіно. У результаті вона стала найтитулованішою роботою режисера, зібравши близько півсотні призів, серед яких дев'ять "Оскарів".

Так званий космополітичний період у творчості Бертолуччі продовжила психологічна драма "Під покровом небес" (1990), яка перенесла глядача в Африку. А в 1993 році режисер зняв ще одну стрічку про Далекий Схід "Маленький Будда" з Кіану Рівзом в головній ролі.

Після 10-ти років роботи в інших країнах режисер повернувся в Італію. У 1996 році він зняв картину "Невловима краса", яка стала свого роду освідченням у любові своїй батьківщині.

Ця романтична картина присвячена поїздці юної американки в італійську провінцію. Вона оселилася на віллі давніх друзів, яку оточують мальовничі пейзажі. Дівчина мріяла про те, щоб саме тут зустріти любов всього свого життя. Однак доля піднесла їй несподівані подарунки.

Свій останній дійсно видатний фільм Бертолуччі зняв 15 років тому. Це була революційна мелодрама "Мрійники" (2003). Її сюжет обертався між трьома молодими людьми в Парижі 1968 року.

У цій картині сконцентровано все, про що Бертолуччі так любив розповідати у своїх стрічках: молодість, пристрасть до змін у політиці, сексуальні провокації, цитати з класичних французьких фільмів і Париж. Критики недооцінили "Мрійників", дорікнувши стрічці в зайвій інфантильності і неправдоподібності сюжету. Однак шанувальники творчості режисера аплодували їй стоячи.  

Після прем'єри цієї стрічки режисер поскаржився на гострий біль у спині. Незабаром невиліковна хвороба назавжди прикувала його до інвалідного крісла. Майже 10 років після цього Бертолуччі нічого не знімав. За цей час на Каннському, Венеціанському та інших кінофестивалях він отримував почесні нагороди за свої минулі заслуги. Здавалося, що від майстра вже годі було чекати чогось нового.

Проте в 2012 році він несподівано випустив мелодраму "Ти і я". Правда, цей фільм виглядав, як пародія на попередні стрічки режисера. Особливо суворі критики навіть відзначили, що краще б він взагалі не знімав цю картину, щоб не псувати собі фільмографію.

У творчості Бертолуччі постійно стикалися густі контрасти. Візуальний ряд своїх стрічок він переповнював грою світлотіней. Образи героїв своїх фільмів вибудовував на протилежних гранях людських почуттів. Сюжети про масштабні потрясіння у політиці показував на тлі камерних історій про кохання. А слідом за легендарними фільмами випускав відверто слабкі стрічки. Його кар'єра була непередбачуваною, як італійський темперамент. А його творчі знахідки – вибуховими, як сплески лібідо. Без його фільмів в кінематографі було б замало пристрасті.

Антон Філатов

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>