Оси, сови, змії: 5 книг про життя серед людей

Віддавна відомо, що географічна прив’язка сюжету насправді не така вагома, як його наповнення "живим" життям. І палке кохання могло трапитись герою навіть на Північному полюсі. Натомість лише зараз, здається, потроху починаємо розуміти, що закони природи ще ніхто не скасовував, і людські стосунки залежать саме від того, де ти народився і як тебе вчили кохати. Книжки про це бувають найцікавіші, бо правдиві.

Оси, сови, змії: 5 книг про життя серед людей
З відкритих джерел

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

Віддавна відомо, що географічна прив’язка сюжету насправді не така вагома, як його наповнення "живим" життям. І палке кохання могло трапитись герою навіть на Північному полюсі. Натомість лише зараз, здається, потроху починаємо розуміти, що закони природи ще ніхто не скасовував, і людські стосунки залежать саме від того, де ти народився і як тебе вчили кохати. Книжки про це бувають найцікавіші, бо правдиві.

Ієн Бенкс. Осина фабрика. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2018

З відкритих джерел

За сюжетом цього роману, найскандальнішого дебюту в англійській прозі останніх десятиліть, відлюдкуватий герой живе з батьком у лісі десь у Шотландії. Їм належить невеличка галявина і частина просіки. На горищі у хлопця склад рогів і колекція фігурок лосів, зроблених з його власного волосся. Також у нього є сарай, де він тримає череп Еріка - загадковий пристрій для зв'язку з божевільним братиком. Одного разу з лісу вдирається підпалений заживо лось, і тоді все й починається: "Я дістав із-за пояса рогатку, обрав півдюймовий сталевий снаряд, ретельно прицілився й запустив велику кульку від підшипника по дуговій траєкторії над телефонними стовпа­ми та невеличким підвісним мостом. Із глухим, ледь чутним стуком вона влучила в табличку "Прохід заборонено! При­ватна власність", і я усміхнувся. Це був хороший знак".

Саша Малий. Я там був. – К.: Каяла, 2018

З відкритих джерел

Змії в житті героя з’являються у цій збірці оповідань, що вийшла аудіокнигою, вже в першій його історії. Далі вони нікуди не зникають - від дитинства до еміграції. Загалом це цілий епос епохи пізнього совка. Київська богема, макова соломка, КДБ і художники, велосипед "Україна" та "Операційний гінекологічний довідник", який читає чотирирічний Сашко. Іноді лаконічний стиль оповіді в цих сумних і веселих оповідках починає нагадувати код, за яким свої впізнають своїх, якщо, звісно, вам довелося мати таке дитинство з юністю в обіймах Батьківщини-матері: "А я беру банку трехлитровую и туда ее бросаю, и быстро бинтом перемотал. А сверху кучу резинок, чтоб бинты держались. Посмотрел. Все четко. Маме, чтоб не боялась, показал. Поставил под свою кровать. Пошел на "Фантомаса". Отец дежурил по полку…". За сюжетом, який все ж таки присутній у цьому своєрідному "романі" з епохою, робота героя в театрі в Києві, на будівництві в Німеччині, на зборі яблук для Володимирського і Бессарабського ринків і ще на кількох екзотичних посадах, що залишилися далеко позаду в царстві радянського абсурду, який, наче рукописи і фото близьких та знайомих, все-таки горить на вічному вогні розхристаної пам’яті.  "Было поздно. Сидело много людей за длинным столом. Пили и шумели. Возле входа елка стояла в игрушках. Я зашел, когда она только разгоралась. Они ничего не заметили веселясь. Потушили, слава Богу". Загалом життєві оповідки, синкоповані авторським тембром і майстерно виписаними текстами, – мабуть, найкраще з того, що може запропонувати нам жанр "усної" історії, з якої складається наше "живе" життя.

Олесь Ульяненко. Там, де Південь. – К.: Люта справа, 2018

З відкритих джерел

Автора цієї збірки повістей називають українським Буковскі: він описує українські реалії так само жорстко і водночас ніжно. Серед решти персонажів його ліричний герой – волоцюга, бандит, хуліган – завжди в душі романтик. Іноді "Там, де Південь" справді нагадує "Південь без ознак Півночі" згаданого класика сучасної американської літератури, але ще більше його "Жінок". В Ульяненка взагалі майже завжди інтрига зав’язується довкола жінки, і недаремно одна з останніх його книжок має назву "Жінка його мрії". Те саме в цій збірці, повістями якої починалася його творчість. "Вона пішла і пропала в рудій пилюці, а вітер надував, що падло, з Першої Слобідської. Мені кор­тіло побачити, як вона йде і зникає в тунелі вулиці, і мені зробилося так, ніби цілий склозавод розбили в моєму шлунку, у моїй мошонці, десять тисяч кремпів, подібних на Утюга. Я закурив і довго стояв на напівзігнутих, витрі­щившись у той кінець вулиці. А вулиці тут широкі, майже тобі проспекти. А от проспекти подібні до стічних канав. З котушок можна поїхати... Така баба...".

Віктор Єрофєєв. Російська красуня. – Х.: Фоліо, 2018

З відкритих джерел

Цей роман свого часу, а саме наприкінці 80-х, наробив чимало галасу в радянському суспільстві, де сексу, як відомо, "не було". Адже саме це заперечує молода провінціалка, яка приїздить завойовувати Москву, - під час одного з таких "небувалих" актів її старий коханець помирає, і народитися має від нього, наче в казці Пушкіна, те, від чого героїня змушена бігати "руським полем", спокутуючи свою провину. Загалом самому автору роману зажди закидали "невідповідність" епосі, називаючи графоманом, провокатором і функціонером, хоч він і входив до опального альманаху "Метрополь". І основним мотивом його трилогії, куди увійшла "Російська красуня" (а також "Страшний суд" та "Енциклопедії російської душі") залишається не стільки блюзнірство, скільки безжалісне висміювання ідеологічних конструкцій, що склалися в Росії протягом останніх століть, породивши такі поняття, як "російський Христос", "народ-богоносець", "російський месіанізм" тощо. "Новый Бог, – вирішує цю проблему Єрофєєв, – будет, конечно, непредвиденным. Нежданно-негаданным. Выскочит очень страшным. В перьях или в шубе? Фаллическим? Вагинальным? смешанно-андрогенным? Порнографическим? Ученическим, как десятилетняя кукла? Скорее всего, попсово-придурочным, как все прошлые боги, но с учетом новой тоски и high-тек-дострижений". У будь-якому разі роман блискучого публіциста і талановитого критика, цілком можливо, що досяг рівня "шедевру", як нагадують видавці, і нам залишається лише перевірити це, прочитавши "Російську красуню".

Аркадій Бабченко. Війна. – К.: BookChef, 2018

З відкритих джерел

Автор цієї збірки нарисів – відомий журналіст, якого недаремно вважають також одним із фундаторів сучасної військової прози. Адже він пройшов дві чеченські кампанії і добре знає, про що пише. Як військовий кореспондент, Аркадій Бабченко працював на фронтах Південної Осетії - 2008 та України-2014. Його скупі, а часом і розлогі нотатки – це розповідь про те, як війна калічить долю одних людей і висвітлює кращі риси інших. З одного боку, героїзм ще на розподільчому пункті, коли посилаєш війну і начальство куди подалі, а з другого – рутина військових буднів, в яких, наче муха в бурштині чи в багні, в’язнуть всі: і той, що послав, і ті, кого послали. Хай там як, але "Війна" попри свою документальність, ще й, безперечно, художній твір, хоча більшість епізодів справді з життя автора, яке минало під час Чеченської війни.

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]





відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>