Область особливої уваги

Україна потерпає від радянського територіального поділу. Без справжньої адміністративної реформи в країні можна легко "підпалити" ще не один Донбас

Область особливої уваги
З відкритих джерел

Денис Борисенко

Депутат Київської обласної ради, голова Секретаріату партії УКРОП

Україна потерпає від радянського територіального поділу. Без справжньої адміністративної реформи в країні можна легко "підпалити" ще не один Донбас

Уявіть собі спальний район великого міста. Вздовж вулиць стоять багатоповерхівки, вони поділені на поверхи, ті, у свою чергу, на квартири. Зовні начебто все виглядає нормально. Але є нюанси.

В одній квартирі частина вітальні відгороджена ширмою й формально відноситься до сусіднього помешкання. В іншій кухня вважається окремим житлом і належить іншим господарям – але мешканці кімнат все одно мусять ходити готувати їжу на цю кухню. Нарешті, третя квартира за документами є звичайною "трьошкою", але на ділі її кімнати розташовані у трьох сусідніх будинках.

Якби така ситуація виникла в масштабах мікрорайону – мешканці штурмували б ЖЕК та міську адміністрацію. Але українці спокійно терплять подібний адміністративний вінегрет у масштабах країни. Перша квартира – це Харківщина та Луганщина. Друга – Київ і Київська область. Третя – Тернопілля.

Поясню. Північна частина Луганської області, так само як і Харківщина, – це історична земля Слобожанщина. Цей аграрний україномовний регіон суттєво відрізняється від Південної Луганщини з її шахтами та заводами. Ну а відносити північ Луганщини до Донбасу так само невірно, як називати Північну Одещину морським курортом.

Київ є адміністративним центром своєї області, але сам до її складу не входить. Натомість усі державні заклади, від обладміністрації до обласної лікарні, розташовані у столиці.

До території сучасної Тернопільської області входять частини одразу трьох історичних земель: Поділля, Галичини та Волині. Заліщики – це Поділля, Чортків – Галичина, а Кременець – Волинь. Уже два з половиною століття не існує відповідних воєводств Речі Посполитої, але місцеві мешканці з покоління в покоління передають свою ідентичність і можуть вказати, де саме проходили історичні кордони. Тим часом в уяві багатьох мешканців сходу України усі без розбору тернополяни – однакові "западенці", якими так любить лякати російська пропаганда.

Сучасна Україна активно проводить декомунізацію, але не поспішає позбутися радянської "нарізки" на області. А це ще гірша спадщина комуністичної доби, аніж пам’ятники вождям! Області формувалися, виходячи з партійних та військових інтересів – про інтереси народу більшовики думали лише на словах. Навпаки, застосовували принцип "розділяй і володій".

Чому це важливо? Адже сьогодні глобалізація стирає кордони не лише між регіонами, а й між континентами. І подолянина від галичанина вже не можна відрізнити за одягом, як два-три століття тому.

Відповідь можна отримати, подивившись на карту бойових дій на сході України. Лінія фронту розділила Луганську область саме на слобожанську та донбаську частини. Історія та етнографія виявилися непідвладними радянським реформаторам.

Чи став би правильний адміністративний поділ України панацеєю від війни? Звісно ж, ні. Але принаймні не став би зброєю в руках окупанта. Адже немає більш зручного приводу для розпалювання ворожнечі, ніж утиснута ідентичність певного народу. Якщо історико-культурна територія виділена в адміністративну одиницю, якщо вона має органи місцевого самоуправління та представництво в центральних органах влади – популістські заклики в стилі "Донбас ніхто не чує" втрачають сенс. А саме з цієї іскри російська пропаганда роздмухала полум’я війни.

Втім, постраждав не лише Донбас. Комуністична адмінреформа призвела до занепаду багатьох історично важливих міст України. Нагадаю: за умов жорсткої централізації радянські обласні центри розвивалися й фінансувалися набагато краще за районні. Останні часто перетворювалися на великі села.

Умань, Біла Церква, Кам’янець-Подільський, Прилуки, Ромни, Конотоп, Коростень, Біла Церква, Кременчук, Балта – ці міста мали б відігравати в Україні значно більшу роль, аніж відіграють нині. Але радянська влада поставило на них тавро "райцентр", адміністративно зрівнявши їх із "селищами міського типу".

Виникає питання: а яким же тоді має бути правильний адміністративний поділ України? Питання непросте. Деякі історичні землі об’єднати фізично неможливо. Є, наприклад, закарпатські села на обох берегах річки Тиса – колись єдині, але вже давно розділені державним кордоном. Є північна Слобожанщина, яка сьогодні входить до складу Росії.

З іншого боку, багато корисних ідей було придумано 100 років тому. Варто лише поглянути на адміністративний устрій УНР, що проіснував у 1918 році якихось півтора місяця, а тому був швидко забутий.

До Києва адміністративно входила сама столиця та її околиці на 20 верст. Місто не було центром власної області – його впритул оточували землі з центрами в Коростені, Чернігові, Прилуках та Білій Церкві.

Біла Церква була центром землі Поросся. Міста та села вздовж річки Рось – це дійсно окрема унікальна культура. Щоб зрозуміти це, достатньо побувати тут на екскурсії – це популярний туристичний маршрут. Цікаво, що до річок в УНР було прив’язано багато земель: Побожжя з центром в Умані, Подністров’я (Балта), Посем’я (Конотоп), Посулля (Ромни) та інші. Це мало сенс: історично річки слугували шляхами, і культурний обмін між поселеннями на одній річці відбувався простіше.

Повністю застосувати ідею УНР сьогодні не вдасться. Частина її земель – це нинішні Росія та Білорусь. А Галичина та Закарпаття, навпаки, в тодішню УНР не входили. Але в будь-якому разі українська влада має розпочинати справжню адміністративну реформу, а не в черговий раз вигадувати нову "упаковку" для гнилої радянської системи.

Можливо, нам варто застосувати досвід Польщі. У 1998 році вона скоротила кількість воєводств з 49 до 16. Також була зменшена влада воєводи, який є представником центральної виконавчої влади, та збільшена роль самоврядування. От і нам потрібно позбутися комуністичної спадщини у вигляді обласних і районних адміністрацій.

Головне – не боятися робити те, чого не робили вчора. У Німеччині є федеральна земля Бремен. Вона розірвана на дві частини і складається всього з двох міст – Бремена та Бремерхафена. Ці міста оточує велика Нижня Саксонія, але ніхто не включає Бремен до умовної Саксонської області. Бремен завжди був вільним ганзейським містом і бажає ним залишатися.

Чому? Так історично склалося! Погляньте на карту кантонів Швейцарії або графств Великої Британії – там ви теж не побачите ідеально рівних шматочків території.

Натомість геометричний порядок панує в Африці, яку свого часу нарізали під лінійку європейські колонізатори. Ідеально прямі лінії розділили племена зі схожими культурами та мовами. А згодом люди по обидва боки кордонів справді ставали різними, вимушено поглинаючи мову та культуру різних колоніальних держав. Нічого не нагадує?

Денис Борисенко, депутат Київської обласної ради, голова секретаріату партії УКРОП

Джерело: 112.ua

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>