banner banner banner banner

Неприродні випадки, або Нотатки судмедексперта в 34 розтинах

Неприродні випадки, або Нотатки судмедексперта в 34 розтинах
З відкритих джерел

BookChef

Видавництво кайфових книжок

У березні видавництво BookChef презентує українським читачам новинку жанру популярної медицини – книгу Річарда Шеперда "Неприродні випадки", повідомляє прес-служба видавництва.

Розтин — це не лише препарування тіла людини, а й дотик до її особистості, найпотаємнішої сутності та секретів, які стають відомими лише після смерті. Річард Шеперд відверто розповідає про справжні причини загибелі принцеси Діани, подробиці бійні в Гангерфорді, складнощі ідентифікації жертв терористичної атаки 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку та наслідки вибуху бомб на Балі. Кожен "розтин" — захоплива історія, що ґрунтується на реальних подіях, містить підтверджені факти й вражає. "Неприродні випадки" - книга 2018 року за версією The Times.

Пропонуємо вашій увазі уривок з книги

Події, які пізніше отримали назву бійні у Гангерфорді, стали моєю першою серйозною справою на посаді судового патологоанатома і сталися занадто рано — на самому початку моєї кар’єри. Я був молодий і сповнений ентузіазму. Професійне навчання тривало багато років. Це були роки вивчення дуже спеціалізованих дисциплін, набагато глибших за базову освіту з біології та патанатомії.

Мушу зізнатися, що розглядання протягом довгого часу майже непомітних відмінностей на зрізах під мікроскопом викликало таку нудьгу, що я мало не здався. У багатьох випадках я шукав натхнення в кабінеті свого наставника доктора Руфуса Кромптона. Він дозволяв мені переглядати документи й фотографії зі справ, над якими він працював. У захопленні  я  засиджувався  до  пізнього  вечора. І коли йшов з його кабінету, знову пам’ятав, навіщо мені це все.

Новини за темою

Урешті я завершив навчання. І доволі швидко влаштувався на роботу в  лікарню Ґая,  у відділення судової медицини під оруду чоловіка, який став найвідомішим патологоанатомом Великої Британії, — доктора Єна Веста.

У ті дні, наприкінці 1980-х, вважалося, що патологоанатом має бути таким собі альфа-самцем зі слабкістю до алкоголю та міцного слівця, посада якого прирівнюється до старших офіцерів поліції. Ті, хто виконує важливу роботу, на яку неспроможні інші, часто відчувають за собою право на власний екстравагантний стиль поведінки.

Єн належав саме до таких людей. Він був харизматичним чоловіком, блискучим патологоанатомом і ніколи не боявся втерти носа адвокату. Полюбляв перехилити чарку, причаровувати жінок і розважити товариство в барі гарною байкою. Попри певну сором’язливість я вважав, що вмію спілкуватися з людьми, допоки не зрозумів, що граю роль незграбного молодшого брата при Єні.

Він вражав публіку своїм розумом і дотепами в усіх пабах Лондона, а я стояв серед цієї публіки у його тіні, лише інколи наважуючись вставити кілька слів. Можливо, тому, що придумати влучну фразу мені вдавалося лише через кілька годин після розмови.

Єн очолював відділення, і був, звісно, великим цабе. Різня у Гангерфорді була великим потрясінням для всієї нації і особистою трагедією жителів того міста, особливо тих, чиї родини постраждали. За звичайних умов Єн, як бос, помчав би на цю подію. Але була середина серпня, він був у відпустці, тому коли подзвонили, до справи довелося братися мені.

Я вже їхав додому з роботи, коли почув сигнал свого пейджера. Зараз уже важко уявити собі життя без  мобільних  телефонів,  але  1987  року  єдине,  що я отримав, — це сигнал пейджера, який означав, що маю передзвонити за найпершої нагоди. Я увімкнув радіо, щоб перевірити, чи не пов’язане це повідомлення з якимись гарячими новинами. Авжеж, саме так і було.

Повідомляли про страхітливі злочини озброєного нападника. Це було в такому  маловідомому містечку у графстві Беркшир, що я раніше ніколи у ньому не був, та й не дуже часто чув про нього. Він здійснив серію вбивств і нападів. Перше вбивство сталося у лісі Севернейк, а далі вбивця пройшов кривавий шлях до центру Гангерфорда, тепер же він забарикадувався в будівлі школи.

Поліція оточила будівлю, намагаючись переконати його здатися. Як сповіщали репортери, він убив близько десяти людей, але оскільки в місті було запроваджено щось на кшталт комендантської години, точну кількість жертв неможливо було вказати.

Я приїхав додому. Тоді ми жили в гарненькому будиночку у графстві Суррей. Щасливе подружнє життя, няня, двійко маленьких діточок, які граються в саду, — все це дуже контрастувало з будинками, де скоювалися злочини, у яких мені доводилося бувати по роботі. Того дня моєї дружини Джен не було вдома — вона була на навчанні.

Зайшов через головний вхід і одразу попрямував до телефону, одночасно прощаючись із нянею, яка вже йшла додому. По телефону мені сповістили най- актуальнішу інформацію. Поліція і слідчі наполягали, щоб я їхав у Гангерфорд ще того ж вечора. Пообіцяв виїхати щойно повернеться дружина.

Поки готував дітям чай, слухав по радіо оперативну інформацію з Гангерфорда. Потім викупав дітей, почитав казочку та підіткнув їм ковдрочки.

— Солодких снів, — мовив їм. Я робив це що Божого дня.

Люблячим батьком, для якого діти — пріоритет, я був завжди. Та водночас я був і судовим експертом, якому кортіло скочити в машину й подивитися, що відбувається у найбільшій на той момент справі його професійного життя. Щойно Джен переступила поріг, судовий експерт у мені переміг. Я поцілував її на прощання й помчав до Гангерфорда.

Департамент карного розшуку проінструктував мене, що маю звернути з шосе  М4 на 14-й  розвилці й почекати на з’їзді на поліцейський ескорт. Поліцейська машина зупинилася поряд майже одразу, до мене повернулися два похмурі обличчя.

Вони не привіталися.

—      Доктор Шеперд? Я кивнув.

—      Їдьте за нами.

Звичайно, всю дорогу я слухав радіо і вже знав, що бійня закінчилася смертю нападника. Ним був 27-річний Майкл Раян, який з невстановлених причин нишпорив Гангерфордом, озброєний двома напівавтоматичними рушницями і "Береттою". Зараз  він був уже мертвий — або застрелився сам, або снайпер позбавив його цього клопоту. Репортерів не допускали до місць злочину, постраждалих доставили до лікарні, мешканці ховалися по домівках, залишивши місто поліції та мертвим.

Ми проїхали через загородження, я поволі їхав за поліцейською машиною моторошно спорожнілими вулицями міста. Останні довгі промені вечірнього літнього сонця пронизували це місто-привид, купаючи його в доброму, теплому світлі. Усі живі були в своїх домівках, їм не було жодного сенсу стирчати перед вікнами. На вулицях не було жодної машини, крім наших. Не гавкав жоден пес, жоден кіт не пробирався крізь квітник, не цвірінькнула жодна пташка.

Кружляючи  околицями невеличкого містечка, ми проїхали повз червоний "Рено", що криво стояв вздовж узбіччя. Жіноче тіло перехилилося через кермо. Ми повернули в південну частину міста. Ліворуч горів будинок Раяна. Дорогу перекривав поліцейський автомобіль з нерухомим тілом офіцера. Від куль машина була наче решето. В цю машину врізалася синя "Тойота", водій якої також був мертвим.

Чоловік похилого віку лежав у калюжі крові біля воріт свого саду. Літня жінка лежала мертва на дорозі. Долілиць. З новин по радіо я розумів, що це, скоріш за все, мати Раяна. Вона лежала недалеко від свого будинку, який палав. Далі, на доріжці — чоловік із собачим повідком у руці. Неприродне поєднання у  присмерку серпневого вечора тихих упорядкованих вуличок і випадкових  убивств, коли жертв не обирають, а стріляють навмання, виглядало, правду кажучи, сюрреалістично. Нічого подібного у Великій Британії раніше не ставалося.

Ми зупинилися біля відділку поліції. Клацнули двері  моєї  машини,  згодом  машини  поліцейських  — і знову тиша накрила — ні, скоріше, почала душити — Гангерфорд. Багато років я не чув такої тиші, тиші, що настає за справжнім жахом. Зазвичай під час виїздів на випадки насильницької смерті буває шумно й метушливо — поліцейські у формі, коронери, експерти - криміналісти.

Люди оформлюють папери, фотографують, телефонують, перекривають вхід. Але   надзвичайна кількість подій того дня заморозила Гангерфорд до стану, який я можу порівняти лише з rigor mortis — трупним задубінням.

Поліцейський відділок більше нагадував житловий будинок: тут саме робився ремонт: на землі валялися шматки штукатурки, зі стін звисали дроти. Не пам’ятаю, як зі мною віталися. Певно, що ми ручкалися. Єдине, що пригадую — всі формальності відбувалися в цілковитій тиші. Скоро повністю стемніло. Я їхав у поліцейській машині до будівлі школи, де забарикадувався, а потім застрелився Майкл Раян.

Ми дуже повільно їхали завмерлою вулицею, аж раптом натрапили на розбиту машину та її нерухомого водія. Я вийшов, щоб подивитися ближче. Cвітло мого ліхтарика охопило ноги, тіло, голову. Жодного сумніву щодо причини смерті — це було вогнепальне поранення в обличчя. Ми зупинялися біля наступної автівки і біля багатьох інших.

Кожного разу кулі потрапляли в різні частини тіла. В одних людей убивця стріляв один раз, а в інших — знову і знову. Після того, як поліція заповнювала необхідні документи й вивозила тіла, автомобілі вантажили на евакуатори, що непомітно чекали неподалік. Я звернувся до офіцера, який мене підвозив. Мій голос розбив тишу, немов скло.

—      Мені немає більше потреби дивитися на тіла на місці події. У тому, як вони загинули, немає ніякого сумніву, отже, я можу детальніше вивчити їх уже під час розтину.

—      Усе ж необхідно, щоб ви глянули на Раяна, — попросив той.

Я кивнув. Біля школи Джона О’Ґонта вже було багато поліції. На першому поверсі мене коротко ввели у курс речей.

—      Він казав, що в нього бомба. Ми ще не обшукали його, оскільки боїмося, що вона здетонує, якщо його поворухнути. Але нам треба, щоб ви оглянули його й засвідчили смерть. Просто на випадок, якщо він вибухне під час нашого обшуку. Добре?

—      Гаразд.

—      Але вам краще його не рухати, сер.

—      Це точно.

—      Хочете одягнути бронежилет?

Я відмовився. Бронежилет створений, щоб зупиняти кулі, і він мало допоможе під час вибуху з близької відстані. До того ж я не мав ані найменшого наміру рухати Раяна.

Ми піднялися на другий поверх. У ніс ударив запах гумового покриття, який  завжди асоціювався у мене зі школою. Коли відкрили двері класу, я побачив парти. Деякі з них були розкидані, але решта стояла охайними рядами. На стінах були графіки й картини. Усе здавалося дуже нормальним. Окрім мертвого тіла в сидячому положенні біля дошки.

Вбивця був у зеленій куртці. Якби не рана в голові, могло здатися, що він зібрався на полювання. Його права рука лежала на стегні. У ній була затиснута "Беретта". Коли я попрямував до нього, поліцейські тихенько повиходили з класу. Я почув, як позад мене зачинилися двері. З-за дверей зі шкільної радіостанції пролунало повідомлення — "Починаємо".

Я був сам на сам із найбільшим масовим убивцею Великої Британії. І, можливо, з бомбою. У професію мене заманили книжки генія судової медицини Кіта Сімпсона. Але в жодній з них не було нічого схожого на мою ситуацію.

Все навкруги відчувалося дуже гостро. Тихі перешіптування за дверима. Світло від дугових ламп знадвору, що проникало крізь вікна й кидало перехресні темні тіні на стелю. Тонкий промінь світла від мого ліхтарика. Звичний для класу запах крейди та поту, що дивно поєднувався із запахом крові. Я пройшов через клас до тіла в його центрі. Біля нього став навколішки, щоб роздивитися уважніше. Пістолет, із якого сьогодні вже було вбито забагато людей, був спрямований просто на мене.

Майкл Раян застрелився у праву скроню. Куля пройшла крізь голову і вийшла  через другу скроню. Я помітив її пізніше, коли вже виходив з приміщення, — вона застрягла у корковій дошці для оголошень, що висіла на протилежній стіні класу.

Коротко розповів поліцейським про свої висновки. Прихованих дротів не було. Причиною смерті було вогнепальне поранення у праву скроню, що доволі типово для суїциду.

Це похмуре  і  сповнене  смерті  місце  я  залишив з полегшенням і тепер гнав автострадою. Проте здавалося, що тиша Гангерфорду просочилася в машину і їхала поряд зі мною великим і небажаним пасажиром. Раптом усе побачене сьогодні переповнило мене. Вся надмірність цієї страхітливої події. Весь її жах. Я зупинився на узбіччі й вимкнув фари. Сидів у темній машині, а мимо мчали інші авто. Я не бачив їх, не усвідомлював.

Поліцейську машину, яка зупинилася позаду моєї, я помітив лише коли почув стукіт у вікно.

—      Вибачте, сер, з вами все гаразд?

Пояснив, хто я і звідки їду. Офіцер кивав, пильно вдивляючись у мене і вочевидь оцінюючи, чи  варто мені вірити.

—      Мені потрібно лише кілька хвилин, — сказав я, — і поїду далі.

Поліцейські    знають,    як    важко     переключитися  з  роботи на домашні  справи. Він  знову  кивнув і повернувся до своєї машини. Безперечно, він перевірив мою розповідь. Минуло кілька спокійних хвилин, і я відчув, що Гангерфорд полишив мої думки, тож можу їхати додому. Я посигналив, помахав рукою поліцейському і доєднався до бурхливого потоку автостради.   Поліцейська машина виїхала одразу за мною і якийсь час супроводжувала  мене, допоки не звернула. Далі я їхав на самоті.

Вдома діти вже спали, а Джен дивилася телевізор у вітальні.

—      Я знаю, де ти був, — сказала вона. — Це було дуже жахливо?

Так, це була правда. Але я спромігся лише знизати плечима. Повернувся спиною, щоб дружина не бачила мого обличчя. Хотілося примусити замовкнути ведучих новин і репортерів, які навперебій обговорювали події у Гангерфорді з якимось ажіотажем і навіть захопленням. Жертви Гангерфорда не викликали в мене ані захоплення, ані бажання квапитися.

Це були чоловіки й жінки, яких було вбито під час того, як вони поспішали у своїх щоденних справах. Ці справи були для них терміновими і дуже важливими, допоки все різко не перервалося. Тепер для них не було нічого ні важливого, ані термінового.

Пізно вночі я ще був зайнятий — дзвонив і планував здійснити багато розтинів наступного дня. Поліція з  моєю  допомогою  мала  з’ясувати обставини кожної смерті, а з допомогою свідків — усіх дій Раяна. З’ясування обставин смерті — це дуже важливо. Це багато значить для всіх, кого ця смерть торкається, і для всього світу також. Ми, люди, маємо знати і про кожну окрему смерть, і про смерть взагалі.

BookChef

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>