banner banner banner

Не вірте окозамилюванню: Міфи і реальність співпраці України та МВФ

Не вірте окозамилюванню: Міфи і реальність співпраці України та МВФ
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Україна буде з кредитом. Раніше точилася битва за врожай, тепер - за транш. Під час  бесіди президента України Володимира Зеленського з директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду Кристаліною Георгієвою було досягнуто попередню домовленість про підписання нової програми кредитування. Як повідомили піарники президента: "Керівник МВФ високо оцінила економічні здобутки нової влади і прогрес у впровадженні реформ урядом під керівництвом прем'єр-міністра Олексія Гончарука. За результатами бесіди сторони зазначили, що Україна і Міжнародний валютний фонд досягли домовленості (Staff Level Agreement) про нову програму співпраці".

Новини за темою

І якщо з нормандським комюніке трапився казус, зумовлений "труднощами перекладу", то в цьому повідомленні очевидний дефіцит смислів. Про які реформи уряду Гончарука може йтися, якщо він керує країною всього 100 днів? Не про скасування довідок у басейн йдеться. Результати протягом трьох місяців не зміг би показати навіть батько "рейганоміки" Артур Лаффер… Хоча МВФ дійсно повинен бути задоволений токсичністю наших реформ, орієнтованих на акумулювання фінансового ресурсу країни під пікові виплати кредиторам, адже сам фонд – це квінтесенція філософії з укочування боржника в бетон і запуску ліквідаційних комісій у масштабах цілих країн. Корейці це вчасно зрозуміли на відміну від нас. Ресурс на користь кредиторів буде акумулюватися нинішнім урядом за допомогою розпродажу найбільш ліквідних активів держави, продажу землі та негативної трудової реформи. Жоден уряд у нашій історії так далеко не заходив за червоні лінії соціальних інтересів суспільства та національної економіки в цілому

В особистому коментарі Зеленський зазначив, що "…ми знайшли повне розуміння, і наш турборежим отримав високу оцінку з боку МВФ. Вдячний парламенту, уряду і всій нашій команді за невтомну працю заради України. Нова програма співпраці з Міжнародним валютним фондом має на меті прискорити економічне зростання, активно викорінювати корупцію та підвищити добробут кожного українця". Важко пригадати, щоб в одному реченні було таке нагромадження логічних помилок та очевидних суперечностей, а також відсутність реального сенсу.

Найбільша брехня останнього часу, що перетворилася на політичний мем: програма співпраці з МВФ є гарним сигналом для інвесторів і стимулом вкладати інвестиції в Україну. Насправді співпраця з фондом – це дзвіночок прокаженого, сигнал того, що до цієї країні небезпечно наближатися, її інфіковано кризою і надовго. Це все одно, що, лежачи в реанімації, намагатися влаштуватися на роботу льотчиком цивільної авіації. Найбільший приплив прямих іноземних інвестицій в Україні спостерігався у 2002-2007 роках, коли наша країна не співпрацювала з МВФ, а от починаючи з 2014-го, коли відносини з фондом стали чи не складовою національної ідеї, ПІІ перебувають на точці замерзання: не більше 2, 3 млрд дол. на рік. Ось для кого наша співпраця з МВФ дійсно є важливою, то це для портфельних інвесторів, яких ще називають фінансовими спекулянтами. Вони вкладають "гарячі інвестиції" в українські державні боргові зобов'язання. Для них кредит МВФ, виділений Україні, – вірна ознака того, що з ними розрахуються.

Новини за темою

Мало хто замислювався над одним простим фактом, який особливо не прийнято поширювати: починаючи з 1994 року ми не виконали до кінця жодної програми співпраці з фоном, за винятком першої на 0,76 млрд дол., яку реалізовували на етапі переходу до ринкової економіки від пострадянської планової системи. Другу програму в 1995-1998 роках було реалізовано лише на 54% через порушення вимог МВФ у частині зростання грошової маси і розмір дефіциту бюджету. У 1998-2002 роках приблизно та сама історія – цього разу скандал з маніпуляцією даними НБУ щодо розміру валютних резервів. У 2002-2008 роках ми не співпрацювали з фондом і навіть не скористалися робочим лімітом кредитування на 0,6 млрд дол. Зате кризу 2008-го було мінімізовано завдяки кредитам МВФ: сумарно ми отримали тоді 64% від кредитної лінії у розмірі 16,5 млрд дол., тобто 10,6 млрд дол. (три транші). Причина припинення програми – невиконання зобов'язань перед фондом. У цій програмі частину кредитних траншів було зараховано безпосередньо в бюджет, а не в резерви НБУ. У 2010 році було підписано нову амбітну програму на суму 15,1 млрд дол., але відсоток виконання виявився ще меншим – 22%. По суті, ця програма була покликана не дати Україні зірвати підготовчі заходи до Євро-2012. У 2014-му МВФ підписав з нами екстрену програму кредитування "стенд-бай", специфіка якої полягає в наданні кредитів на поповнення резервів центрального банку країни в умовах структурного погіршення платіжного балансу. Програму припинили за згодою сторін, оскільки в МВФ вирішили, що Україна після низки криз вже визріла для проведення системних реформ. Саме тому сторони вирішили, що замість "стенд-бай" новому формату співпраці більше сприятиме програма розширеного фінансування EFF, яка крім усього іншого дозволяє виділяти транші на поповнення державного бюджету, але натомість передбачає більш довгостроковий план співпраці (тоді як "стенд-бай" - рік-два), а також більш глибокі системні реформи економіки країни-реципієнта. Нова програма становила 17,5 млрд дол., і Україна вперше отримала чотири транші, хоча отримана сума була меншою, ніж у програмі 2008 року: 8,7 млрд дол. І нарешті у 2018 році на зміну програми розширеного кредитування EFF знову прийшов спрощений формат - "стенд-бай" або програма – "страхувальний трос" на період пікових виплат за зовнішнім державним боргом. До весни 2020-го Україна могла отримати до 4 млрд дол., і перший транш було перераховано в кінці 2018-го в розмірі 1,4 млрд дол. Ще два транші по 1,3 млрд дол. наша країна могла отримати в 2019 році, але другий транш, запланований на травень поточного року, поставили на паузу судові рішення щодо "ПриватБанку", ухвалені в інтересах його колишніх власників в інтервалі між першим і другим турами президентських виборів, тобто у квітні 2019-го, коли вже стало остаточно зрозуміло, що Порошенко йде з поста президента, а Зеленський приходить на нього. Всього кілька рішень судів коштували країні 2,6 млрд дол., які довелося заміщати наддорогим приватним фондуванням для проходження пікових виплат з держборгу в травні й вересні. Сумарно на обслуговування такого "заміщення" кредитів МВФ дорогими приватними позиками нам довелося переплатити приблизно 100 млн дол. на рік.

Але проблема виплати державних боргів стоїть перед Україною так само гостро і наступного року. Для виконання планів за запозиченнями доведеться залучити на зовнішньому ринку 4,9 млрд дол. і понад 230 млрд грн – на внутрішньому. Виплатити кредиторам необхідно 282 млрд грн в еквіваленті по тілу кредиту і 141,5 млрд грн у частині обслуговування заборгованості. Кредити МВФ здебільшого не зараховуються до бюджету і не можуть бути використані Мінфіном для погашення зовнішніх боргів. Вони потрапляють безпосередньо до золото-валютних резервів НБУ і можуть використовуватися останнім для проведення валютних інтервенцій, зокрема для продажу валюти безпосередньо Міністерству фінансів. Для цього необхідна лише наявність гривневих ресурсів на єдиному казначейському рахунку, але навіть якщо грошей у потрібному обсязі не буде, Нацбанк може поповнити ЄКР за допомогою перерахування прибутку до бюджету або завдяки квазіфіскальному домінуванню – викупу ОВДП на баланс держбанків (ліквідність яких може бути посилено рефінансуванням регулятора) чи купівлі держоблігацій самим центральним банком. Таким чином, використання кредитів МВФ для погашення боргів має опосередкований характер, але сама схемотехніка трансформації ЗВР НБУ ресурс на валютному казначейському рахунку Мінфіну є доволі простою.

Насправді МВФ зацікавлений у продовженні співпраці не менше, ніж Україна. Причин цьому декілька. Після розмови Зеленського з головою МВФ Кристаліною Георгієвою, вималювалися контури майбутньої програми. Це буде простенький "стенд-бай" на три роки на суму 4 млрд SDR, або 5,5 млрд дол. При цьому варто зазначити, що Україна заборгувала фонду на цей момент 8,78 млрд дол., тобто на понад 3 млрд більше, і віддати їх потрібно найближчими роками. Таким чином, навіть після підписання нової програми співробітництва з фондом сальдо фінансового потоку буде на користь МВФ, і ми не тільки повернемо отримане, а ще й доплатимо свої 3 млрд дол., плюс залишиться борг за новою програмою. Крім того, МВФ – це представник зовнішніх кредиторів, і він зацікавлений, щоб Україна віддавала борги до "останнього українця". Просто сам фонд вміє тримати паузу, як актриса з відомого роману з червоною хусткою на сцені театру.

У чому ключова особливість нинішніх переговорів? Справа в тому, що, враховуючи урядовий порядок денний, наша країна взагалі не могла мати жодних проблем з отриманням нових кредитних траншів. У спробі десоціалізувати і деіндустріалізувати наш Кабмін є "святішим за Папу Римського", тобто токсичнішим за сам МВФ: у програмі уряду і земельна реформа з букетом системних ризиків, і новий Трудовий кодекс, який знищує права найманого робітника, і "ринкові" комунальні тарифи, і розпродаж державного майна за "умовну гривню". Про таке МВФ не міг навіть і мріяти. Якби не один фактор, який заважає подальшому руху, як телеграфний стовп, що впав упоперек дороги. Йдеться про "ПриватБанк". Ще у вересні з боку українських перемовників пролунали несміливі пропозиції щодо так званого нульового варіанта, за якого націоналізацію "ПриватБанку" визнавали б незаконною з нарахуванням компенсації на користь колишніх власників, яку можна було "взаємозарахувати" на суму кредитної заборгованості компаній, прямо або побічно пов'язаних з колишніми бенефіціарами банку. Звичайно, МВФ не міг піти на реалізацію цього сценарію, і ба більше, фактор довіри до нової влади було підірвано, що і показали нові переговори, цього разу у Вашингтоні.

Новини за темою

Нещодавня інформація про те, що на вимогу МВФ в Україні буде ухвалено закон, що забороняє повернення націоналізованих банків колишнім власникам, показала, що точку компромісу вже "намацано": банк залишається у власності держави, але це не заважає визнати сам факт націоналізації таким, який порушив права приватних акціонерів. Крім того, не можна на законодавчому рівні заборонити й виплату компенсації. Цілком можливо, що МВФ задовольнив такий варіант: банк залишається державним, розмір компенсації колишнім власникам буде меншим за кредитні зобов'язання компаній, наприклад, на 0,5-1 млрд дол., і цю суму буде виплачено державі, скажімо, протягом 5-10 років. Як цей варіант відповідає істині, покажуть найближчі події. А поки всі учасники переговорів благополучно перестрибнули через умовний "стовп" і продовжили "взаємовигідний" рух.

Та не варто забувати, що кредити МВФ сьогодні – це "фінансове" машинне масло, яке змащує шестерні силової установки, що просуває політичні та економічні інтереси США в глобальному світі. І якщо Трамп може за допомогою твітів "забороняти" Світовому банку кредитувати Китай, то чому б йому за допомогою інших "мессенжерів" не пропонувати МВФ кредитувати Україну. Але для з'ясування цього питання слід читати розшифрування телефонної розмови не Зеленського з Георгієвою, а інших членів команди президента, зокрема з Джуліані.

На закінчення хотілося б згадати гіпотезу "еквівалентності Рікардо - Барро": у довгостроковому часовому періоді погашення позик є можливим або завдяки скороченню дефіциту з переходом у профіцит, або завдяки динамічному економічному зростанню. Третього не дано. Звичайно, сучасна монетарна теорія і негативні ставки внесли свої корективи, і боргова політика в деяких країнах уже частково заміщає бюджетно-податкову, але в цілому гіпотеза продовжує діяти щодо країн з високим рівнем держборгу, сформованим в іноземній валюті, який не може бути знецінено завдяки інфляції або девальвації національної грошової одиниці. Враховуючи специфіку нашої заборгованості (високі ставки, тимчасова "скупченість", навантаження на держбюджет), це якраз про Україну. Тобто у нас залишається або шлях соціального секвестру бюджету, або тотальний розпродаж усіх активів, що залишилися, або динамічне зростання. Але для останнього потрібні інвестиції, в тому числі державні, а їх не буде з причини того, що виплати на користь кредиторів заберуть майже все. Не кажучи вже про "тягарці на ногах" у вигляді "бонусів за зростання". У найближчі роки від'ємне сальдо торговельного балансу в Україні збільшиться до 15 млрд дол., потік трудових трансфертів почне вичерпуватися. Виведення капіталу залишиться на попередньому високому рівні. Єдине джерело для покриття дефіциту платіжного балансу в такій ситуації – нові кредити. Але позичають усі країни. Просто для розвинутих економік кредити МВФ не потрібні, для успішних країн є шкідливими. А для таких країн, як наша, які так і не змогли приступити до створення своєї технологічної зони, питання кредитуватися в МВФ чи ні – це вже не питання національної ганьби, а дилема процентної ставки, яка на ринку значно вища. Саме тому ефективні держави з власною національною промисловою політикою кредитуються на ринку на своїх умовах, а такі країни, як Україна, беруть кредити у МВФ на умовах "переможця"-кредитора. В такому форматі програма співпраці з МВФ – це не план успіху для країни, а лише дискурс про пошук чергової кредитної "кормової бази". В Україні вже сформувався цілий політичний клас "траншешанувальників" і "свідків меморандуму", і при вигляді кредитів МВФ "слина" виділяється у чиновників, як у "собаки Павлова" при миготливій лампочці. Одна справа "посилати" МВФ у телесеріалі, знятому для входження у владу, і зовсім інше – вести з фондом рівноправний і вигідний для країни діалог.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>