Не у ВВП щастя: Чому цей показник не відбиває нинішніх реалій

Не у ВВП щастя: Чому цей показник не відбиває нинішніх реалій
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

З регулярністю, гідною заздрості, представники влади намагаються закидати в соціум начебто зрозумілі меседжі. Наприклад, щодо зростання ВВП. З одного боку, тут є досить просте пояснення: "генерувати" нові смисли набагато складніше, ніж цифри, з нагоди ушкварені розторопними спічрайтерами. Тим паче, що електорат має дуже погану пам'ять на цифри. Якщо б хто-небудь зважився скласти лінійку курсових прогнозів колишньої глави НБУ, то Данте довелося б повстати з труни й придумати ще одне коло пекла для чиновників, які особливо "сильні" в прогнозуванні. Насправді нічого не сталося і земля не пішла з під ніг у промовців. А сьогодні вже ніхто й не згадає, який курс обіцяли в 2014-2015 рр.

Новини за темою

Останнім часом наші вищі чини занадилися з прогнозами ВВП. Не встиг цей показник вийти на рівень 3%+, як одразу представники влади заговорили про те, що буде й 4%. Причому як цього, так і наступного року. На цьому тлі дисонансом звучить прогноз Світового банку про можливе уповільнення зростання українського ВВП до 3-3,2%, а в МВФ і зовсім заговорили про те, що в разі припинення співпраці України з фондом, зростання може сповільнитися до 2% вже наступного року.

Якщо уявити, що ми перебуваємо в Америці, то показник зростання ВВП поряд з показниками безробіття, інфляції та ділової активності є ключовим індикатором здоров'я національної економіки. У США є спеціальний орган, який відповідає за відстеженням зростання ВВП. Це Національне бюро економічних досліджень США (NBER), яке уповноважене урядом визначати поточну ситуацію в економіці штатів. Простими словами, це саме те відомство, яке оголошує про початок або завершення рецесії, коли реальний ВВП країни послідовно падає або зростає два квартали поспіль. В Україні цю функцію міг би виконувати Держстат, хоча, можливо, більш доцільним є створення й окремої структури, яка серед іншого займалася б розробленням стратегії економічної політики і визначенням базових індикаторів якісного розвитку. Наявність такого арбітра – це не тільки ознака прогнозованої країни, але й універсальний спосіб усунення всіляких спекуляцій на тему економічного зростання, коли на екранах телебачення численні експерти доводять, що країна успішно розвивається / котиться до краху, причому обидва прогнози звучать одночасно.

Новини за темою

На жаль, для простих українців поняття ВВП – це як метеоритна атака на Марс. Тим паче, що коментарі міжнародних організацій щодо цього індикатора викликають у нашого обивателя глибокий ступор, точнісінько так само, як спеціально причепурений монгольський мисливець діє на степового бабака. Так, на думку МВФ, зростання нашого ВВП скоротиться наступного року до 2% у випадку, якщо ми не будемо пити гірку мікстуру, прописану у фонді. Серед іншого нам потрібно не підвищувати мінімальну зарплату, підвищувати тарифи, відкрити ринок землі, скоротити бюджет, особливо в частині соціального навантаження. Виходить, що в такого прекрасного показника, як валовий продукт, в українських реаліях проявляється досить своєрідний побічний ефект. У зв'язку з чим виникає питання: а чи потрібно нам таке зростання ВВП, тим паче, що у світовій економічній науці дедалі більше набирає обертів теорія, яку в стилі Миколи Хвильового можна було б назвати: "Геть від ВВП".

Як показало дослідження, опубліковане в журналі Nature (Енріко Джованніні, Роберт Костанцо та Іда Кубіжевскі), класичний показник ВВП повною мірою не відбиває нинішніх реалій. Наприклад, людина, яка їздить до роботи на машині, згідно з таким методом вносить більший внесок в економіку, ніж та, яка ходить пішки… Показник ВВП – це абсолютизована, зведена на фетиш валова виручка. До речі, в корпоративному бізнесі ніхто не оцінює успішності підприємства за даними валового доходу. Застосовується або показник прибутку (зокрема, EBITDA), або капіталізація (ринкова вартість). На думку Джозефа Стігліца, ВВП не показує головного – рівня соціального розшарування (нерівності в суспільстві). Тому цей показник вигідний лише великим корпораціям, позаяк відповідає цілям абсолютизації рівня вартості маси товарів і послуг, виробленої в тій чи іншій країні. Єдиним показником успішності країни за Стігліцем є медіанний дохід (тобто рівень доходу людини, що стоїть у центрі списку розподілу доходів). Це, так би мовити, людина із середини штатного розкладу. Вчені, що опублікували дослідження в журналі Nature, запропонували використовувати композитний показник "індекс істинного прогресу" (GPI), куди крім економічних показників включили параметри забруднення довкілля, рівень злочинності тощо. Загалом все те, що заведено називати якістю життя.

До речі, і Роберт Ф. Кеннеді свого часу дав досить чітку характеристику показнику ВВП, сказавши, що той вимірює все, що завгодно, крім того, що робить наше життя гідним.

Новини за темою

Сам показник ВВП почав викристалізуватися в 1930-х й особливо 1940-х роках на тлі подолання наслідків Великої депресії та початку різкого зростання світової економіки після Другої світової війни. Що цілком зрозуміло: світові потрібен був індикатор, який свідчить, що все найгірше позаду. Хоча навіть один з його творців Саймон Кузнець, син російського банкіра-крадія і наш земляк, який здобув освіту в Харкові і став потім відомим американським економістом і нобелівським лауреатом, попереджав, що не можна прирівнювати зростання ВВП до зростання добробуту народу.

Адже у ВВП є й такий парадокс, як зростання після воєн і стихійних лих, коли державні інвестиції працюють на цей показник. Згадаймо і наше "зростання" на тлі проведення Євро-2012. Скільки мільярдів гривень у цьому збільшенні економіки припало на звичайні будівельні приписки та об'єкти на зразок львівського стадіону, які зараз навіть важко утримувати, не кажучи вже про якийсь період окупності інвестицій!

Для нас більш важливими є соціальні наслідки зростання ВВП і те, як це зростання намазується на бутерброд кожного українця.

Поки ж у рейтингу щастя Україна опустилася на 138-ме місце, скотившись за останні роки на 53 ступені. По суті, ми вже перебуваємо на "дні нещастя", адже попереду лише такі "щасливчики", як Сирія, Афганістан та деякі країни Африки.

Українці перестали сприймати такі індикатори, як зростання ВВП, орієнтуючись на більш нагальні показники: курс долара, ціна на хліб та основні продукти, вартість палива і проїзду в громадському транспорті. В економіці, де 50% і більше становить тіньова частина, зростання офіційного ВВП перетворюється на звичайний "палацовий" показник, яким міряються колишні, нинішні і майбутні чиновники, у кого він більше. Адже на тлі падіння "білого ВВП" тіньовий сектор може рости, і навпаки. "Паркетним" показником є рівень безробіття, який у нас досить низький, адже багато хто в Україні може лише номінально числитися на "фірмі в кума", щоб стаж ішов, а інші – неофіційно працювати, не стаючи на облік у центрі зайнятості. Ну а показник споживчої інфляції в Україні - як пісня, що лунає між небом і землею, особливо враховуючи споживчий кошик Держстату з одним костюмом "до труни" та обмеженим набором білизни, коли випрані шкарпетки за задумом мають "досихати" під час ранкової їзди в громадському транспорті.

Сьогодні в Україні є кілька базових соціальних груп, в яких вже склалися свої історичні переваги щодо індикаторів якості життя. І показника ВВП у цьому переліку немає. Якщо перевести цю соціальну структуру на термінологію фільму "Кін-дза-дза!", отримаємо патерналістську групу "плюканів", для яких важливим є розмір підвищення пенсій і рівень тарифів. Друга група населення, здатна що-небудь накопичувати (або "чатлани" нашого часу), більше орієнтуються на курс долара, ціни на паливо, вартість нерухомості. Ну а прошарок нової шляхти, "эцилоппи" сучасності, орієнтуються більше на свої офшорні рахунки і бюджетний процес.

Багато років найбільш зрозумілим індикатором стабільності, який був універсальним і для "плюканів", і "чатланів", й "ецілопів", був курс гривні щодо долара. Тоді всі розуміли, що якщо курс п'ять або вісім, значить все буде "ку", а якщо вище – "ку-ку".

Але влада сама відмовилася від цього індикатора стабільності, і тепер девальваційні очікування настільки "нестабільні", що в країні не можуть затриматися навіть мінімальні інвестиції. Тарифи ж і зовсім з індикатора соціального благополуччя перетворилися на звичайний інструмент збагачення великих корпорацій. Раніше "еліти" на цьому не заробляли. Але тоді була промисловість…

В ідеалі Україні потрібні свої нові базові індикатори, щось на зразок індексу знецінення гривні (за найбільш затребуваною лінійкою споживчих цін) та індексу вартості внутрішніх активів, що включає базові інструменти заробітку населення (депозити, нерухомість, земля тощо). І бажано, розраховані незалежними статистичними організаціями, а не Держстатом.

Ну а поки набагато простіше обіцяти збільшення ВВП, тим паче що велика частина країни не розуміє, як це вплине на якість життя окремо взятої родини. Адже країни зі зростальним ВВП завжди щасливі кожна по-своєму і лише зі спадним – нещасні однаково.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів