banner banner banner

Не стало чудового командира: Історія "Третього" з батальйону "Донбас"

Він був офіцером і командиром. Але командиром від Бога. Він ніколи не був боягузом, не ховався за спинами бійців, ганяв своїх хлопців, щоб ті постійно ходили у броні, завжди звертався до всіх з повагою, а не зверхньо та презирливо

Не стало чудового командира: Історія "Третього" з батальйону "Донбас"
Сергій Сиротенко Facebook Яна Осоки

Ян Осока

Волонтер

Він був офіцером і командиром. Але командиром від Бога. Він ніколи не був боягузом, не ховався за спинами бійців, ганяв своїх хлопців, щоб ті постійно ходили у броні, завжди звертався до всіх з повагою, а не зверхньо та презирливо

Почну просто. Його більше немає.

Він загинув в перший день останнього місяця осені й разом з ним загинула ціла епоха. Не стало не просто сильного духом та талановитого офіцера – не стало крил батальйону, які зрізало осколками тієї міни. Не стало чудового командира, під керівництвом якого у хлопців палали очі. Не стало сина, чоловіка і тата, на якого чекали вдома рідні. Не стало часточки кожного з тих, хто ще не закутався у м'яку ковдру апатії.

Вам, небайдужим. Маленька розповідь про велику людину.

Сергій Васильович Сиротенко (позивний "Третій") народився 24 грудня 1977 року в селі Вільховець Звенигородського району Черкаської області. Мешкав у Черкасах.

1995 року закінчив 11 класів сільської школи, після чого вступив до окремого факультету внутрішніх військ МВС при Національній Академії прикордонних військ у місті Хмельницький. Після його закінчення у 1999 році виїхав із села до Павлограда, де деякий час проходив службу командиром взводу у частинах Північного територіального командування ВВ МВС України.

Новини за темою

Війна покликала його, і він одразу зголосився йти добровольцем. З літа 2014-го року перебував у лавах добровольчого батальйону "Донбас" (батальйон спеціального призначення Національної Гвардії України "Донбас"), у складі якого пройшов понад три роки війни, у складі якого й загинув.

А тут треба зупинитись.

Він був офіцером і командиром. Але командиром від Бога. Він ніколи не був боягузом, не ховався за спинами бійців, ганяв своїх хлопців, щоб ті постійно ходили у броні, завжди звертався до всіх з повагою, а не зверхньо та презирливо.

"Третій" поважав та оберігав хлопців. Він завжди пам'ятав, кому що потрібно, і намагався виконати чиєсь прохання чи доручення. Турбувався про своїх бійців та намагався увесь час бути поруч із ними. А турбота командира про особовий склад – це дуже важлива риса, яка показує, що це не тільки добрий командир, а в першу чергу добра людина.

Але в той же час Сергій Васильович був дуже скромним. Навіть намагався уникати об'єктива фотографа чи навіть камери телефона, хоча не завжди й виходило. Від нього простягався аромат якоїсь сором'язливості у спілкуванні з представниками ЗМІ, хоча, звісно, у критичних ситуаціях, коли секунди вирішували все, сором'язливість ця кудись випаровувалась, поступаючись місцем твердій рішучості та надійності.

Під час запеклих боїв у Широкиному командував 3-ю ротою батальйону, і там поєдналися його тактична кмітливість, хоробрість та професіоналізм. Завжди звертав увагу на дрібниці та дуже ретельно готувався до наступного кроку, рішення чи бойового виходу. Завдяки йому 17 червня 2015 року в селі Широкино вдалося захопити і вивезти ворожий БМП-2 з повним боєкомплектом, за що він отримав у нагороду табельну зброю. 3-тя рота під його командуванням неодноразово ходила у рейди до сепарів та відбирала в тих їхній БК.

Новини за темою

Майор, заступник командира батальйону спеціального призначення "Донбас" 15-го окремого полку Східного оперативно-територіального об'єднання НГУ.

Його шкільна вчителька крізь сльози казала у слухавку: "Сергій був зразком! Мені жоден з учнів так не запав у душу, як він. Я не могла намилуватися його здібностями та вольовим характером, у якому щедро зійшли паростки чесності, доброти та почуття справедливості. Зі шкільної парти у ньому вже було видно майбутнього сильного та чуйного чоловіка. Я не вірю, не вірю, не вірю, що його вже немає!".

Я не знав його особисто, але теж досі не можу в це до кінця повірити.

Він загинув 1 листопада близько 11:30 в районі міста Мар'їнка Донецької області внаслідок підриву на міні.

Поховання відбулося 4 листопада на Алеї Слави міста Черкаси. У нього залишились бабуся, мати, брат, дружина та троє дітей. Його дружина з дітьми винаймає квартиру, бо свого житла її чоловік, який увесь період російської агресії боронив нашу землю, так і не отримав.

Крила з часом відростуть. І на кулях та гранатах з'являться написи "За "Третього"". Батальйон назавжди запам'ятає свого командира та побратима, спогади у батальйоні будуть жити вічно.

А чи буде так серед інших – залежить тільки від нас, небайдужих.

Ян Осока

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>