Не для дітей: 5 книг, які свого часу було заборонено

Репресивні заходи завжди виводили заборонені плоди на рівень ринкового продукту. Тому не дивно, що список книжок, заборонених вже за нашого часу, цілком може викликати "нездоровий інтерес" до одіозних і скандальних творів у майбутньому. А поки згадаємо книги, які забороняли у минулому

Не для дітей: 5 книг, які свого часу було заборонено
Фото з відкритих джерел

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

Репресивні заходи завжди виводили заборонені плоди на рівень ринкового продукту. Тому не дивно, що список книжок, заборонених вже за нашого часу, цілком може викликати "нездоровий інтерес" до одіозних і скандальних творів у майбутньому. А поки згадаємо книги, які забороняли у минулому

Оскар Вайлд. Саломея. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018

Фото з відкритих джерел

"Саломею" було написано французькою, коли Вайлд мешкав у Парижі взимку 1891 року. До постановки її почали готувати в Лондоні в червні 1892 року. Головну роль мала виконувати Божественна Сара - сорокасемирічна Сара Бернар. Однак цензура скасувала виставу на підставі того, що в ній було зображено біблійних персонажів, а це в англійському театрі було заборонено ще від XVI століття. Заборона на показ вистави у Британії тривала до 1931 року. Тому вперше її поставили у в Парижі в театрі "Евр", центрі символізму, 1896 року. За режисуру взявся Люньє - поборник поетичного театру і керівник "Евру". Самого Вайлда на той час уже було ув`язнено в Редінгській тюрмі за "особливо непристойну поведінку". Оскільки заборона вистави не поширювалася на публікацію тексту, Вайлд довірив переклад "Саломеї" англійською своєму коханцеві - лорду Альфреду Дугласу, а Обрі Бердслі взявся створити до неї візуальний ряд. Переклад автора не задовольнив, і він допрацював його. Ілюстрації Бердслі теж не пройшли цензуру як занадто непристойні. Тому "Саломея" побачила світ спочатку французькою (1893), а потім англійською (1894). Після смерті Вайлда в 1900 році "Саломея" стала несподівано популярною в Європі, а в 1905-му Ріхард Штраус написав за нею оперу.

Салман Рушді. Сатанинські вірші. – К.: Видавництво Жупанського, 2017

Фото з відкритих джерел

Четверта з черги книжка британського автора індійського походження, яка викликала шалений спротив широкої верстви читачів. Присвячена, як завжди, темі еміграції, вона збурила гнів мусульманського світу, зокрема, однією провокаційною главою. Саме через один з її епізодів, в якому Пророк визнає язичницьких богів, а архангел Джабраїл ховається в борделі (а у другому випадку зустрічається з релігійним фанатиком, в якому аятола Хомейні впізнав себе), роман виголосили віровідступницьким, а самого Рушді – ворогом всього ісламського світу. Було виголошено фетву, що закликає всіх мусульман стратити всіх, хто був причетний до видання роману; іранський релігійний фонд пропонує за вбивство Рушді грошову винагороду, яка з часом виросла до 3,3 млн дол.  Відтоді автор живе під програмою британського уряду щодо захисту свідків, а над ним тяжіє вирок, згідно з яким "обов'язком кожного мусульманина є використання всього, чим він володіє, його життя і багатства для того, щоб відправити Рушді в пекло".

Ірвін Велш. Трейнспотінґ. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017

Фото з відкритих джерел

Свого часу ця книга справила ефект бомби і самим фактом свого існування довела, що "література шоку" жива і в "безнадійні дев'яності". За цією автобіографічною сагою про будні молодих наркоманів Единбурга, перейнятою чорним гумором, було знято фільм "На голці". Саме він заклав основу цілої модної течії - т. зв. "героїнового шику". Так само серія "Альтернатива" в російському видавництві "АСТ", де вийшов скандальний роман Велша, була покликана просувати зарубіжну інді-прозу в галузь модного чтива. З іншого боку, редакційна рада серії, в якій були Гребенщиков, Лагутенко і Льова з гурту "Бі-2", гарантували професійний відбір пропонованого продукту, а майстерний переклад роману Іллею Кормільцевим - цілком професійним. Адже описані в романі наркотичні пригоди, порівняно з якими тяжке алкогольне похмілля видасться безневинним еротичним сном, мали б назавжди відштовхнути молодь від споживання смертельного продукту. Проте цей "хитрий" хід не пройшов, і "героїнове євангеліє" Велша, зокрема в Росії, було заборонено за пропаганду наркотиків.

Юрій Винничук. Житіє гаремноє. – Х.: Фоліо, 2017

Фото з відкритих джерел

Коли цей скандальний твір друкувався у львівській газеті "Post-Поступ", українська література щойно входила в період постмодернізму і містифікації. Тож реакція на "плюндрування національної цноти" була відповідною і в самій Україні, і за її межами. Місцевий Союз українок погрожував судом, діаспорні читачі масово зрікалися передплати на журнал "Сучасність", де публікувалися не менш скандальні "Рекреації" Юрка Андруховича, а дехто навіть збирався вкоротити собі віку через таку ганьбу. Найбільш обурлива реакція читачів була щодо сцен  сексу в усіх можливих (і неможливих) ракурсах, позах і позиціях, який прозирав навіть крізь кучерявий стиль початку ХVІІІ століття. "Єднак кгди дістав мій поцілунок, руки не забрав, а ліг на мене і там, де хвилю перед тим була єго рука, об'явилося коліно, а зачало ґвалтовне розсувати мі стегна. Я-м ся боронила, вигукуючи: – Ох, ні... не можна... благаю... Леч він тоє пускав повз вуха і такой розмістився межи моїми ногами. Тепер юж без жадних зусиль розкрочив мя на цілу широкість. Далій взяв мою долоню і опустив собі до живота, охоплюючи моїми пальцями той величний ключ, которий націлений був у браму розкошей". Виданий 1996 року окремою книжкою роман надовго став бібліографічною рідкістю, і лише нещодавно, будучи перевиданим, став доступним для масового читача.

Олесь Ульяненко. Жінка його мрії. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017

Фото з відкритих джерел

За життя на цього автора було накладено церковну анафему, а комісія з питань захисту суспільної моралі визнавала "Жінку його мрії" відверто порнографічним твором, вилучаючи з продажу. Тож не дивно, що вже по своїй трагічній смерті він цілком символічно, мстиво й зловісно, а насправді – цілком натурально, у звичній манері, тобто "з примруженим на весь світ оком кулеметника" - не дуже намагається потрафити цензурі. Книжки видаються – і ранні, і пізні, і невидані. І якби не друзі, то багато чого з книжок Ульяненка ми навряд чи прочитали б. До речі, вважається, що він "був американським письменником, який пише українською". Хоча давно вже було відомо, що "любовне" і "бандитське" чтиво цього автора завжди нагадувало чуттєво-вульгарну прозу Чарльза Буковскі часів збірки "Південь без ознак Півночі". Щоправда, "національний" антураж інакший, пізнього радянського розливу, а динаміка сюжетів про життя і смерть - та сама тягуча, безхитрісна, відверто тілесна. З іншого боку, як у Буковскі, тексти Ульяненка – це пронизливий гімн, блюз і надривна ода злиденній юності, голодній зрілості, кримінальному мужнінню. Чоловіки тут або безжалісні покидьки, або романтичні волоцюги. Що ж до жінок, то іноді вони все ж таки складаються у фантасмагоричний образ "Батьківщини-героїні", оскільки туги за "національним" у текстах Ульяненка ніхто не скасовував.

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів