Фото з відкритих джерел

Хтось чув від прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, який обсяг інвестиційних грошей щороку потребує українська економіка, щоб досягти прогнозних показників зростання ВВП країни на 2% до кінця нинішнього  року і 3,2% - у наступному 2018-му? І скільки з цього загального обсягу очікують конкретно іноземних і внутрішніх інвестицій? Нарешті, у Кабміні розуміють, що інвестиційний процес є двостороннім: одні дають гроші, а інші їх приймають для реалізації бізнес-проектів.

Так от, коли "нагорі" прогнозують стільки-но взяти, але при цьому не розуміють, які проекти можуть бути рентабельними і для чого вони взагалі потрібні, то ми навряд чи скоро вийдемо з рецесії. Навпаки, прискореними темпами будемо рухатися шляхом до дефолту. Ба більше, для зростання ВВП країни потрібно і зростання витрат населення, а доходи у переважної більшості наших людей, на жаль, постійно падають. Так, багато нестикувань. А головне, в сьогоднішніх економічних обставинах з монетарними, бюджетними, податковими та правовими умовами хіба це реально?!

Чи можемо ми забезпечити, з одного боку, залучення необхідного обсягу інвестицій, а з іншого боку, реалізацію їх у дохідних бізнес-проектах? Словом, як кажуть, наші можливості повинні збігатися з нашими бажаннями. Але, на жаль, сьогоднішня економіка України не має достатніх інвестиційних можливостей. Взяти хоча б такий приклад. Як відомо, приватний бізнес у нас у країні базується на двох фундаментальних факторах.

Новини за темою: Як Україні вийти з кризи: Оголосити дефолт і залучати інвестиції китайців

По-перше, на точному фінансовому розрахунку, тобто визначенні рівня рентабельності того чи іншого напряму фінансово-господарської діяльності (де дуже важливим елементом у розрахунках є вартість позикових або залучених коштів). По-друге, на впевненості у тому, що після інвестування коштів протягом, наприклад, одного-трьох років і далі на четвертий, п'ятий рік зароблений прибуток нікуди не дінеться і горезвісні рейдери не заберуть високоприбуткове підприємство. Як було, так і залишається перше і головне правило українського бізнесу – вміти захищати свої інвестиції.

І як вже зазначалося в контексті залежності доходів домогосподарств та економічного зростання, не можна забувати про пересічного українця. Давно б треба було Кабміну зробити так, щоб доходи населення трансформувалися в кінцевий попит, що дозволило б зупинити обвальне падіння економіки країни. Чи для міністрів указ президента Порошенка "Про Стратегію сталого розвитку "Україна-2020" вже не є опорним документом? І за орієнтир на світових ринках хіба вони не беруть Євросоюз? Де, наприклад, влада Німеччини давно озвучила, що згідно з їхнім планом, до 2020 року вони повністю ліквідують безробіття в країні.

До речі, німці прагнуть максимально підвищити внутрішній споживчий попит. Зрозумілим є їхнє бажання. Також стає ясно, що уряд Німеччини робить все для того, щоб дійсно кожен із громадян відчув зміни на краще. На жаль, у нас донині українці не відчули зміни на краще у своїх гаманцях. Навіть не введено досі в Україні сімейного оподаткування, як це працює в ряді країн Євросоюзу і США. І якщо в корумпованій економіці України гроші вирішують усе, то, як ми вже знаємо, більшість громадян опиняється за бортом благополучного життя.

Ці українці просто чужі на цьому святі життя, оскільки за останні 20 років щонайменше дві третини населення не мають взагалі ніяких пенсійних накопичень або заощаджень. Всі ці 20 років вони в цій кризі. І хоча "нагорі" у політиків щось змінюється, то у пересічних громадян зовсім нічого. Тому соціально-економічна догматика політичних лідерів, вирощених нашими олігархами, не має нічого спільного зі справжньою реальністю в Україні. Ось чому, і в цьому я щиро переконаний, настав час ліквідувати у нас цей ганебний величезний розрив між бідними і багатими або хоча б максимально зменшити.

Однак, і в цьому я також глибоко переконаний, не буде модернізації в країні, де переважає погляд у майбутнє членів уряду всього лише на один рік. А у нас зараз саме так. Але правдою є й те, що якщо влада дійсно чогось хоче, то вона чудово вміє досягати поставленої мети будь-якими засобами. От треба було зробити країну першою за кількістю мільярдерів, і вона стала такою. Коли ж не виходить боротьба з корупцією та залученням інвестицій, то це означає, що не дуже й хотілося. А відсутність політичної волі також означає: немає охоти.

Новини за темою: Криза минула? Українські олігархи знову почали нарощувати мільярди

Це з одного боку, а з іншого – громадські активісти-"грантоїди" нам усім показали свою малу професійну придатність. Тому справедливо виникає питання: панове, а що ви взагалі хотіли отримати через три роки після Майдану? Чи усвідомлюєте ви, що проблема влади щодо впливу на бізнес та інвесторів у тому, що в більшості своїй підприємці перестали боятися чиновників, і кількість таких громадян тільки зростає. Тепер дуже багато чого залежатиме від менеджменту цієї політичної системи. У зв'язку з цим позитивні приклади є, їх ми добре пам'ятаємо: наприклад, Центральна і Східна Європа в 1989 році – "Осінь народів", зокрема Вацлав Гавел. Ну і, звісно, "Солідарність".

Невипадково тому панічний страх за свої "золоті матраци" почав охоплювати все більшу кількість українських політиків. І все ж, як скоро вдасться змінити парадигму мислення і зробити інвестора в Україні більш популярною фігурою, ніж народний депутат або громадський активіст?! І чи почують у Кабміні заклик малого і середнього бізнесу не обмежувати їхню роботу податковим тиском і не вводити жорсткі правила, не вказувати інвесторам, куди вкладати гроші? І що досі приваблює у нас інвесторів і туристів?

Упевнений, далеко не тільки екологічно чисте повітря, родючий чорнозем, а й завдяки неперевершеним українкам, унікальній географії та м'якому клімату з величезними запасами природних ресурсів ми могли б залучати щороку десятки мільярдів інвестиційних грошей зі всього світу. Однак наша понівечена економіка дуже сильно потерпає від олігархів, корупції та збройних конфліктів. І, на жаль, некомпетентна влада слабо розуміє те, що Україна є історично найважливішою територією і точкою перетину геополітичних інтересів світових держав. Плюс до всього цього ми перебуваємо мало не в самому центрі перетину різних культур, цивілізацій і релігій.

Але як ми сьогодні вирішуємо ці стратегічні завдання, використовуючи унікальне геополітичне та геоекономічне положення? Відверто кажучи, ніяк. Ось чому в Україні не можна інвестувати серцем, а треба головою, і це не поезія, а математика. І наша економіка ніколи не пристосується жити за нестачі інвестиційних грошей.

Олександр Гончаров,

керівник сайту http://privatization.in.ua/,

директор Інституту розвитку економіки України

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.