Навіщо Нацбанк грає з "монетарною гранатою"?

Усі розуміють, що нічого позитивного від такого застосування "монетарної гранати" не буде, а ось осколками може зачепити багатьох

Навіщо Нацбанк грає з "монетарною гранатою"?
Пресс-слжуба НБУ

Олексій Кущ

економіст

Усі розуміють, що нічого позитивного від такого застосування "монетарної гранати" не буде, а ось осколками може зачепити багатьох

Споживчі ціни в січні поточного року збільшилися на 1,5% порівняно з попереднім місяцем. Роком раніше цей показник перебував на позначці 1,1%. Якщо оцінити індекс споживчих цін у річному обчисленні, то він становив 14,1%. Не важко помітити, що темпи інфляції істотно прискорилися порівняно з минулим роком. Ще сумнішою є динаміка промислових цін. Тут взагалі біда: збільшення цінових показників у 2018 році становило вже 4,4%, хоча торік промислові ціни навіть дефлували - мінус 0,3%. Слід також зазначити, що це своєрідний рекорд, якщо порівнювати з показниками 2017-го: торік максимальний показник промислової інфляції було зафіксовано в березні, він склав 3,5%.

Цей ліричний вступ нам необхідний для розуміння цілком очевидної істини: підвищення облікової ставки НБУ до позначки 16%, яке було "висвітлено" на Інститутській 26 січня цього року, є геть не останнім.

Загалом усе найкраще у новітній історії економіки (якщо називати таким останні чотири роки) вже було. Як у відомої екранізації "щупальця " русского міра", повісті Михайла Булгакова "Собаче серце". Пам'ятаєте, на запитання Шарикова про найголовнішу подію в його житті "медіум" відповіла: "Найкраща подія у вас попереду". Щодо української економіки ця відповідь лунала б приблизно так: "Найкращі часи вже позаду". І йдеться не про горезвісний 2013-й, з яким тепер експерти порівнюють усі статистичні показники, починаючи від народжуваності й закінчуючи параметрами ВВП, як колись молода країна рад порівнювала своє зростання з періодом царизму в 1913-му напередодні Першої світової. Йдеться про 2016-2017 роки, коли і динаміка курсу гривні до долара, і показники інфляції були цілком терпимими. Але в цьому немає жодної заслуги діючих органів державної влади, точніше заслуга є, але лише в тому, що народ так і не відчув на собі цей "оживляж". Просто так "стали зірки" на світових сировинних ринках: відносно дешева нафта на тлі цін, що підвищуються, на товари традиційного українського імпорту (руду, метал, зерно та олію). Цю сприятливу цінову кон'юнктуру дуже добре відчули наші українські фінансово-промислові групи, які поклали собі до кишені не один мільярд доларів. Так, при цьому не забули і про 120 млрд грн відшкодування з податку на додану вартість. Виплаченого, природно, за рахунок державного бюджету. Уподібнившись при цьому хамовитому парвеню, який після ситного обіду поклав собі до потайної кишені ще й ресторанну срібну ложечку.

Хоча ні. Народ теж відчув це зростання – у вигляді інфляції. Адже збільшення цін на енергоносії та необроблену сировину врешті призвело до зростання цін на продукти з більш високим рівнем доданої вартості. Тож кожен отримав своє: олігархи – прибуток, народ – інфляцію.

А що ж Нацбанк, який повинен був вирівняти це несправедливий ціновий перерозподіл суспільних доходів?

На засіданні комітету з монетарної політики, яке відбулося 24 січня цього року, переважна частина його членів висловилася за підвищення облікової ставки на 1,5% — до 16%, що стало своєрідним рекордом: за останній час базову ставку підвищували менш агресивно – на 1%, правда, через доволі короткі інтервали.

Новини за темою

Те, що в Нацбанку вирішили перейти до агресивного монетарного впливу на інфляцію, свідчить про наявність мінімального бажання щось робити в цьому відомстві. Ось тільки регулятор наполегливо продовжує грати роль однорукого боксера, не розуміючи очевидного: в умовах зростання цін на паливо і необроблені продукти сільського господарства контролювати інфляцію виключно монетарними інструментами неможливо. Необхідно підключати нову курсову політику, і тут не йдеться про примітивну модель фіксованого курсу. Потрібні валютний коридор за методом "курсової змії" (Snake in the Tunnel) і максимальне використання будь-яких чинників, що сприяють зміцненню гривні. Без ревальвації національної валюти зупинити цінове цунамі буде неможливо. Для ефективної боротьби з інфляцією НБУ мають бути обидві руки: монетарна і курсова політика.

Серед неприємних речей можна відзначити і зростання базової інфляції до 9,5%. Як відомо, до показника широкої базової інфляції включено ціни на продовольчі товари з високим рівнем оброблення, ціни на непродовольчі товари за винятком палива, вартість послуг, крім адміністративно регульованих. А це вже той фундаментальний ціновий шок, який цілком і повністю лежить на совісті регулятора: якщо у 2017 році переважно зростали не базова інфляція, тобто паливо, адміністративно регульовані послуги і тарифи, а також ціни на необроблені сільськогосподарські товари, то на початку нинішнього року така цінова динаміка як небезпечний вірус перейшла на "вищий поверх" - до структури базової інфляції. Таким чином, збільшені торік ціни на необроблені товари було включено вже в цьому році до структури собівартості товарів з високою доданою вартістю. Як ми вже зазначали, уникнути цього можна було лише за допомогою більш сміливої ревальвації курсу гривні влітку торік.

У 2018 році НБУ ще сподівається на макроекономічну відповідь на комплекс вжитих ним заходів впливу. Наприклад, рівень інфляції у розмірі 8,9% (хоча в кінці минулого року прогноз цінової динаміки був значно меншим – 7,3%), при цьому базова інфляція повинна становити 8,2%. Враховуючи, що в річному вимірі інфляція вже розігналася до позначки, вищої за 14%, зробити це буде вкрай складно: це як якщо на швидкості понад 100 км/год в автомобілі переключити п'яту передачу одразу на третю, порветься приводний ремінь, а у випадку з економікою все може закінчитися більш плачевно – повним знищенням паростків млявого економічного зростання, які щойно з'явилися.

Нинішнє зростання облікової ставки побічно підтверджує ці негативні сигнали, які надходять від реальної економіки. На початку року різко впали показники експорту та надходження валютної виручки на внутрішній ринок. Перші статистичні дані щодо зростання ВВП, промислового виробництва та індексу виробників сільськогосподарської продукції можуть злегка приголомшити.

До речі, у комітеті з монетарної політики НБУ був "один, який не стріляв", тобто проголосував проти. Хоча це голосно сказано: монетарний "інсургент" просто запропонував збільшити облікову ставку як зазвичай, на один відсоток. З причини того, що такі радикальні рішення НБУ будуть неправильно інтерпретовані бізнесом, який цього ніяк не очікує. Таку опозиційність можна порівняти хіба що з бунтом проти короля у відомому фільмі Марка Захарова "Звичайне диво", коли один з підданих так осмілів, що без натяків заявив в обличчя своєму монархові: "Я збунтувався! І ви зовсім не найбільший з королів! А лише видатний, та й тільки! І вас зовсім не по заслугах іменують почесним святим, ви лише відлюдник, подвижник, але не святий... ні".

До речі, більшість учасників комітету з монетарної політики одноголосно дійшли висновку, що є ймовірність подальшого збільшення облікової ставки найближчої перспективи. Між рядків ніби читалося: нескінченність — не межа, і нові висоти у вигляді облікової ставки в розмірі 17-18% не за горами. При цьому функціонери Нацбанку весь час робили акцент на продовженні співпраці з МВФ як ключовому елементі пом'якшення/посилення монетарної політики: у разі зриву програми кредитування – більш жорстка монетарна політика, а при поновленні – варіант лайт. Хоча транші МВФ мають таке саме відношення до нашої інфляції, як снігопад у США.

Це було схоже на неприкритий шантаж уряду і безпосередньо прем'єра Володимира Гройсмана, для якого показники економічного зростання в 2018 році схожі на гамлетівське "бути чи не бути".

Адже в разі якщо зростання ВВП у поточному році перевищить обіцяні 3,5% це буде розцінено черговими "головами, які розмовляють" як велика перемога, що не поступається за своїм історичним значенням Конотопській битві, у якій, щоправда, цього не було. Але не важливо – економічне зростання, найвище за післяреволюційний період – це той бекгрануд, з яким можна йти в 2019 році на вибори і видирати у бюджетного електорату хоч якісь відсотки. Якщо цього зростання не буде, то видряпувати доведеться хіба що добре послання на адресу НБУ на стіні.

Саме тому в прес-релізі засідання комітету з монетарної політики і пролунала прихована загроза – посилити монетарну політику "більш істотно". Вірогідність пом'якшення оцінили на дуже низькому рівні. Враховуючи ступінь впливу зовнішніх сил на управлінські рішення нашого регулятора, маємо непогану кореляцію причинно-наслідкових зв'язків. Погодьтеся на вимоги МВФ та отримайте зниження облікової ставки, не погодитеся – будемо посилювати.

Прем'єр не міг не відреагувати на таку монетарну фронду. Вже 31 січня він заявив про необхідність зниження облікової ставки для відновлення кредитування економіки. До речі, в цьому питанні він навряд чи знайде розуміння в Якова Смолія. Адже у Нацбанку впевнені, що монетарний вплив на економіку внаслідок підвищення базової ставки буде мати обмежений характер унаслідок вкрай низьких показників нових кредитів, виданих суб'єктам реального сектору економіки. І в цьому є своя сувора правда: якщо в 2013 році відношення розміру чистих кредитів до ВВП становило 40%, то в 2017 році вже 15%, що є вкрай низьким показником, який характеризує повне згасання кредитної активності. Але істина полягає і в тому, що з цим кредитним колапсом необхідно щось робити, адже підприємства не можуть вже п'ятий рік розвиватися виключно на своїй "оборотці" і запасах власників. А робити "щось", коли в тебе облікова ставка 16%, вельми складно: 99% кредитних агентів будуть кредитувати або державу через купівлю ОВДП, або НБУ, купуючи його депозитні сертифікати.

Правда, прем'єра підтримав голова ради НБУ Богдан Данилишин, який давно просуває ідею кейнсіанської моделі стимулювання економічного зростання, якийсь варіант монетарного "україноцентризму". Але його голос так і залишився голосом волаючого на Інститутській.

До речі, а чи багато це, 16%, для облікової ставки? Достатньо сказати, що в 2009-му після глобальної фінансової кризи вона не перевищувала 11%, зате в 2014-2015 роках досягала й 30%. А тепер можна порівняти показники інфляції у ті роки та швидкість відновлення економіки, і це порівняння буде не на користь нинішніх функціонерів. Що ще раз свідчить про те, що облікова ставка в арсеналі НБУ – це, скоріше, граната в руках самі знаєте в кого, ніж ефективний інструмент стримування інфляції або стимулювання економічного зростання. Вже це порівняння дає нам можливість зрозуміти: нічого позитивного від такого застосування "монетарної гранати" не буде, а ось осколками може зачепити багатьох.

Можливо, в Україні необхідний окремий орган, якийсь Treasury (структура, що відповідає за операції на відкритому ринку), який зміг би нарешті скоординувати політику уряду та НБУ щодо курсової та цінової динаміки, яка найбільш сприяє економічному зростанню, припливу прямих іноземних інвестицій та яка стимулює внутрішні капіталовкладення. І, головне, така політика має бути спрямована на поступове усунення соціальної нерівності в суспільстві за рахунок зростання показників реального доходу населення. Може, тоді ми нарешті перестали б вічно блукати "стрічкою Мьобіуса" своїх помилок і вийшли з цієї зачарованої замкненої кривої.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів