Настільки неймовірно, що цілком можливо: Росія може отримати 49% української ГТС?

Настільки неймовірно, що цілком можливо: Росія може отримати 49% української ГТС?
Відкриті джерела

Олексій Кущ

економіст

Однією з топових новин останнім часом стала інформація деяких ЗМІ стосовно того, що НАК "Нафтогаз України" звернувся до прем'єр-міністра з пропозицією розглянути на засіданні Ради національної безпеки та оборони можливість передачі в приватне управління 49% української "труби", тобто газотранспортної системи. Услід за цією новиною було зроблено декілька незграбних спроб дезавуювати зазначену вище інформацію, причому застосовувалася досить широка лінійка "дезавуаторів": "ви всі брешете" до "нас не так зрозуміли". Автори скандальної записки явно не очікували, що їхнє творіння епістолярного жанру буде доступно для читання звичайними "пацаками". Вони ж думали, що письмове звернення чатлан до ецілоппів буде зачитано потай і стане доступно лише власникам "малинових штанів". А тут такий конфуз.

За 27 років незалежності ГТС перетворилася для провладних еліт на такий собі фалічний символ їхньої могутності та благополуччя, щось на кшталт гетьманської булави, тільки великий і без навершя. На "трубі" зросли всі нині живі й ті, що вже упокоїлися з миром, вітчизняні ФПГ. Це на Заході про перший мільйон місцеві товстосуми не відзвітують ніколи, а у нас походження капіталів – секрет Полішинеля, всі й так знають, що "на газі".

Новини за темою

За останні роки відносини України і РФ у газовій галузі потрапили в жорсткий ступор у вигляді арбітражного судового розгляду і перекриття наших дефіцитів споживання газу тимчасовими "зимовими" пакетами поставок. Основні постачання природного газу почали здійснюватися за допомогою європейського реверсу.

Водночас "найстрімкіший карамболь" "Газпром" планує запустити в українську лузу у 2020 році, коли закінчить свою дію базовий договір на транзит. До цієї дати має бути практично завершено "Північний потік – 2", який перехопить з нашої труби понад 50 млрд куб. м газу. Схоже, російський монополіст взяв приклад з кіплінгівського друга Шерхана – шакала Табакі, який заявив: "А ми підемо на північ!".

Нині "Газпром" на європейському ринку має декілька базових груп споживачів: Західна, Центральна і Південна Європа. Осібно стоїть напівєвропейська Туреччина, але вона має ряд своїх "блакитних потоків" і чорноморський маршрут транзиту.

Загальний обсяг ринку природного газу в Європі для "Газпрому" можна оцінити у 175 млрд куб. м на рік.

112.ua

Туреччина щороку споживає приблизно 25 млрд куб. м, і ці обсяги закриє "Турецький потік", що будується, з плановою потужністю більш ніж 30 млрд куб. м. Це на додачу до "Блакитного потоку" (16 млрд куб. м).

Сегмент західноєвропейських країн (Німеччина, Франція, Велика Британія, Нідерланди) плюс Польща формують попит на 100 млрд куб. м. Після будівництва нового балтійського газопроводу транзитні можливості "Газпрому" в обхід України збільшаться до 149 млрд куб. м, тобто цих потужностей вистачить навіть з урахуванням зростання споживання і потреби у планових ремонтах. Газ йтиме трубами "Північного потоку – 1", "Північного потоку – 2" і білоруського маршруту "Ямал – Європа".

Але весь "цимес" полягає в тому, що без українського маршруту росіяни обійтися все ж не зможуть. Це визнають і ті московські експерти, які ще дозволяють собі говорити правду вголос, а не на кухні.

Вічна "українська залежність" "Газпрому" має дві причини:

1. Необхідність у балансувальних потужностях у вигляді підземних сховищ газу, коли влітку, в умовах падіння споживання, газ закачується в підземні резервуари, а взимку, на піку споживання, піднімається в систему. Параметричні дані прокачування газу до Європи говорять про те, що "Газпрому" необхідно мати в пасиві сховища щонайменше 30 млрд м куб.

2. "Жирний" сегмент країн Центральної та Південної Європи, таких як Угорщина, Чехія, Словаччина, Балкани, Італія. Цей напрямок "важить" приблизно 50 млрд куб. м, або майже третину європейського ринку "Газпрому".

Новини за темою

Саме тому деяких іноземних операторів, що здійснюють постачання природного газу до ЄС, переважно до Італії та на суміжні ринки, цікавить лише частина магістральних газопроводів України та ще більше - наші підземні сховища. Чи є вигідною для України така модель зовнішнього управління ГТС? Аж ніяк, адже вона передбачає, що обсяги прокачування природного газу через нашу ГТС скоротяться до 50 млрд куб. м на рік (максимум) за нинішніх обсягів під сотню. У такому разі вже не доведеться розраховувати на отримання 3 млрд дол. щорічно за транзит російського газу, а сама ГТС опиниться на межі окупності, а то й нижче точки беззбитковості. У сухому залишку - це транзит до Італії (25 млрд куб. м), Чехії (4,5 млрд куб. м), Словаччини (3,7 млрд куб. м), Угорщини (5,5 млрд куб. м), Австрії (6 млрд куб. м) і Словенії (0,5 млрд куб. м). Всього - від 45 до 50 млрд куб. м. Примітно, але саме ця цифра фігурує в деяких коментарях функціонерів НАК щодо того, скільки залишиться в Україні після 2020 року. У цій транзитній моделі заповнено лише частину транзитної системи і до двох третин місткості підземних сховищ.

Щоб зірвати в цій ситуації куш, необхідно дуже "грамотно" підійти до такої теми, як анбандлінг, тобто поділ у "Нафтогазі" функцій видобутку, зберігання та транспортування газу. Поки що між "Нафтогазом" і Кабміном з цього приводу триває "спекотна" дискусія у стилі поділу вмісту гаманця громадянина Корейка, причому в ролі Бендера виступає Кабмін, а в ролі Паніковського – "Нафтогаз".

Новини за темою

За результатами тендеру "Нафтогаз" залучив компанію Rothschild S.p.A. (італійський підрозділ) як інвестиційного консультанта для проведення анбандлінга. Адже не секрет, що одним із найбільш імовірних кандидатів на управління нашою "трубою" є італійська компанія Snam S.p.A, яка вже скупила частину австрійської ГТС і планує зробити те ж саме з газопроводами Словаччини та України. У такому випадку вона отримає у своє розпорядження транспортний коридор від російсько-українського кордону до Італії, країни, яку вже давно афілійовано Кремлем до системи прихованих газових контрактів. У цьому випадку йдеться не тільки про постачання російського газу на Апенніни, але й про продаж його до інших країн ЄС через мережу італійських трейдерів. З цієї ж причини в переліку кандидатів на управління українською ГТС може з'явитися і словацька компанія Eustream.

Саме тому викликає легкий сарказм припущення, що 49% "труби" "Нафтогаз" вирішив продати американцям. Враховуючи санкційну політику США і токсичність американо-російських взаємин, навряд чи у Штатах знайдеться міський божевільний, готовий заплатити за 49% ГТС мільярди доларів, причому зі стовідсотковою гарантією отримати в Кремлі гарбузом по голові.

Тоді хто ж може купити половину нашої ГТС? Підключивши інструментарій системного аналізу і присмачивши чутками з вуст обізнаних, припустимо, що це можуть бути тільки росіяни. Так, ця новина настільки неправдоподібна, що може виявитися правдою. Звісно, ніхто не передаватиме ГТС на користь закритого акціонерного товариства з двома акціонерами - Путіним і Медведєвим. Росіяни навчилися дуже грамотно мімікрувати - чистіше, ніж богомол на гілці дерева. Згадаймо оператора мобільного зв'язку в Україні та мережу автозаправок, які в одну мить стали "чисто західними". Продаж ГТС безпосередньо РФ викличе бурю в парламентській склянці, Юля вмить же розчохлить бойову косу, але ніхто не діятиме настільки примітивно і прямолінійно. Для таких операцій застосовується грамотне міжнародне структурування бізнесу, коли реальні бенефіціари спливають десь у Панамі у трастових договорах або не спливають зовсім. Благо, в Росії так багато талановитих віолончелістів.

Новини за темою

До речі, можливість розкручування російського сценарію може викликати лише здивування серед тих, хто звик думати "серцем". А той, хто задіє мізки, досить швидко згадає про те, що незважаючи на войовничі заяви влади, в Україні досі працюють російські банки, які належать найбільшим московським квазідержавним структурам, Росія – один із найбільших торговельних партнерів України, значну частину імпортних енергоресурсів ми отримуємо звідти ж (вугілля, нафтопродукти, ядерне паливо). Та й обсяг транзиту російського газу через українську ГТС порівняно з 2014 роком збільшився з 62 до 93 млрд куб. м, тобто в півтора раза.

Але виникає питання: чому зараз? Справа в тому, що "Газпром" підпирає дедлайн у вигляді 2020 року. І росіянам вкрай важливо після закінчення базового транзитного договору укласти новий на прокачування газу територією України та його зберігання в наших підземних сховищах, але вже не між "Нафтогазом" і "Газпромом", а між "Газпромом" та "європейською компанією", яка отримає в управління 49% вітчизняної ГТС. Наступний рік – період великих виборів, саме тому потрібно поспішати, тим паче, що подібна угода може увійти до великої операції за участю західних посередників, тієї ж Німеччини. Адже обіцяла нам Меркель збереження транзиту. Прокачування 50 млрд куб. м на рік - це саме те, що Москва готова "подарувати" Києву у процесі переговорів з європейськими посередниками. Виходить майже по-єзуїтськи - нам дарують те, що й так нам належить, адже ці показники транзиту жорстко зав'язані на нашій ГТС і переспрямувати їх в обхід України Москва не в змозі. А що ж європейські партнери? На ринку газу вони вже давно дивляться туди, звідки цей газ надходить. Що ж стосується транзиту, то знімати вершки на ньому можуть тільки сильні країни. А слабких продають, потім купують, але лише потім, щоб знову продати ще дорожче.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...