На території Росії є багато "Каталоній"

Сепаратизм може перетворитися для Кремля у двосічну зброю в Татарстані, з яким центральна адміністрація відмовилася у цьому році продовжити договір про розподіл повноважень, підписаний, коли регіони мали більшу силу відносно центру, ніж зараз

На території Росії є багато "Каталоній"
Каталонці після голосування за незалежність регіону Reuters

Сепаратизм може перетворитися для Кремля у двосічну зброю в Татарстані, з яким центральна адміністрація відмовилася у цьому році продовжити договір про розподіл повноважень, підписаний, коли регіони мали більшу силу відносно центру, ніж зараз

Оригінал на сторінці El Pais

Понад чверть століття минуло з моменту розпаду СРСР, але на його великій території зберігаються сім конфліктних зон, деякі з яких не зуміли свого часу гармонійно вписатися в норми міжнародного права, а інші "зійшли з рейок", коли процес, запущений в 1991 році, пішов далеко вперед. Крім того, в Росії є застарілі рани, які можуть відкритися в будь-який момент, наприклад, в багатій приволзькій республіці Татарстан, де ініційована президентом Володимиром Путіним спроба скасувати обов'язковість татарської мови (яка має статус "державного" нарівні з російською, згідно з місцевою конституцією) викликає серйозне напруження в суспільстві.

Новини за темою

З семи активних конфліктів чотири (Південна Осетія, Абхазія, Нагірний Карабах і Придністров'я) виникли і загострилися ще за часів існування Радянського Союзу в розпал "перебудови", затіяної Михайлом Горбачовим. Інші три (Крим і самопроголошені "ДНР" і "ЛНР") перетворилися у міжнародну проблему в 2014 році внаслідок політичного і військового втручання Росії у справи України.

Кожен з цих конфліктів має власну історію, але у всіх ключову роль відіграє Москва, яка схиляє чашу важелів на ту чи іншу сторону в залежності від ситуації та обстановки, щоб змінити розклад сил залучених сторін. Радянська держава мала ієрархічну структуру, яку вінчали 15 союзних республік. У цій "матрьошці" Абхазія і Південна Осетія були частиною (з різним ступенем автономії) Грузинської РСР, Нагірний Карабах — Азербайджанської РСР.

Придністров'я ж являло собою смугу на східному березі Дністра, яку адміністративна інженерія Сталіна поєднала з румунською Бессарабією, щоб сформувати Молдавську республіку. Що стосується Криму, то, згідно з міжнародним правом, півострів є частиною України, що було визнано Росією в численних угодах, включаючи "Договір про дружбу, співпрацю і партнерство", підписаний у травні 1997 року, ратифікований обома парламентами і не денонсований досі. "ДНР" і "ЛНР", в свою чергу, являють собою відгомін ейфорії, яку операція "Крим" виробила в російськомовних колах на сході України.

Новини за темою

На тлі втечі президента Віктора Януковича та політичної та економічної кризи багато побачили у Володимирі Путіні рятувальний круг для свого неясного майбутнього в промисловому регіоні, зав'язаному на російській економіці. У конфліктних зонах колишнього СРСР нерідкі були приклади референдумів, які оголошували незалежність, суверенітет або проросійську орієнтацію. Але ці заходи не мали юридичної сили на міжнародному рівні через відсутність спостерігачів від організацій на кшталт ОБСЄ або Ради Європи. Зазвичай ті, кого в таких випадках називають "спостерігачами", діють на свій розсуд або виконують завдання Кремля. З Росії були організовані, оплачені і відправлені місії спостерігачів на референдум в Криму в березні 2014 року і потім на вибори та референдуми в "ДНР" і "ЛНР".

Сім територій, що зійшли з рейок міжнародної громадськості, знаходяться в різній мірі ізоляції, оскільки їх відносини з іншим світом сильно залежать від держав, частиною яких вони є з точки зору ООН. (Абхазія і Південна Осетія — від Грузії; Придністров'я — від Молдови; Нагорний Карабах — від Азербайджану; Крим, "ДНР" і "ЛНР" — від України).

Росія, що володіє економічними, військовими, а також культурними і людськими ресурсами, представляється цим "ближнім" країнам альтернативою ізоляції, що виражається в санкціях, фізичній блокаді, перешкодах для співпраці, торгівлі і переміщень у зовнішній світ. Щодня регулярні рейси літають з Москви в Крим, а автобуси перетинають непідконтрольні Україні кордони на маршруті "Ростов — сепаратистські "народні республіки". Західні компанії не можуть прямо торгувати з  територіями, які "відбилися", але можуть робити це через Росію чи Вірменію (у випадку з Нагірним Карабахом). Хто це робить, втім, ризикує стати нев'їзним в Україну і Азербайджан.

Керівники цих конфліктних зон прагнуть заявити про себе на світовій арені і для цього "стрибають через голову" держав, частиною яких формально є, незважаючи на те, що вже більше чверті століття повернені до них спиною. Колишні радянські республіки, які ООН визнала державами у період з осені 1991 року і до літа 1992 року, в свою чергу, блокують ініціативи на кшталт участі у виставках вина в Італії (Україна щодо Криму) або в міжнародних спортивних змаганнях (Грузія відносно Абхазії і Південної Осетії). У Придністров'я менше проблем, тому що місцеві компанії і футбольний клуб ("Шериф") підкорилися юрисдикції Молдови.

Учасники конфліктів на пострадянському просторі мобілізуються і шукають корисні для себе аналогії, коли регіони в інших частинах світу вимагають більшої автономії або незалежності. Каталонія є об'єктом пильної уваги Києва, Тбілісі, Сухумі, Тирасполя і Москви. В ім'я цілісності держави Грузія і Україна стають союзниками Мадрида, хоча в інші часи, коли вони мали намір отримати свободу від Москви, ототожнювали себе з Каталонією.

Новини за темою

Якщо Каталонія отримає незалежність, "процес розпаду ЄС прийме більш серйозний оборот і стане початком "параду суверенітетів" (...), який послабить ЄС також в економічному і військовому плані — тобто розв'яже руки Росії", — пише український політолог Олексій Голобуцький. Але питання, на його думку, "не в тому, за Каталонію ми чи за єдність Іспанії", а в тому, що "в інтересах України зараз, щоб Іспанія зберегла територіальну цілісність".

Учасники пострадянських конфліктів можуть змінювати свої позиції в залежності від наявних аналогій. Москва ж розігрує дві карти одночасно. У 2008 році російське керівництво застерігало Захід про те, що визнання державності Косово стане прецедентом для сотень конфліктних територій, в тому числі Абхазії і Південної Осетії. У серпні 2008 року Росія допомогла Південній Осетії відбити військове вторгнення грузинського президента Михайла Саакашвілі і визнала державами ці дві колишні автономні республіки Грузії.

Для Кремля Косово є двостороннім аргументом, який можна використовувати в протилежних напрямках. Він послужив Путіну для виправдання Криму, але і для підтримки територіальної цілісності Сербії, коли російський президент відвідав Белград в 2014 році. Іронія в тому, що Путін пустив у хід згадки про Косово, виправдовуючи зміни кордонів у країнах, які, як Грузія і Україна, не визнають державність цієї югославської території саме тому, що хочуть уникнути аналогій.

"Невизнані" або "практично невизнані" території користуються новими конфліктами, щоб поширювати свої ідеї. Наприклад, міністр закордонних справ Південної Осетії Дмитро Медоєв 23-24 жовтня відвідав Барселону і відкрив там "представництво" своєї країни, згідно інформації, яку поширили такі російські агентства, як Sputnik або "Regnum". На питання журналістів Медоєв відповів, що його направив до Барселони лідер Південної Осетії Анатолій Бібілов, а також вказав, що так зване "представництво" — це в реальності "фізична особа, яка не зареєстрована як юридична особа і не має приміщення".

В тій же формі свого представника в Каталонії має Абхазія. У сукупності ж, за даними її МЗС, вона нараховує 21 закордонне представництво, в тому числі в Німеччині, Австрії, Йорданії, Сирії, Тунісі, Великій Британії, Греції та Ізраїлі. "Ми хотіли б мати представництва у всіх західних столицях, включаючи Мадрид, тому що чим більше нас будуть знати, тим краще, тим більше, що грузини тримають нас в ізоляції і перешкоджають тому, щоб світ чув наші голоси", — сказав в інтерв'ю Даур Кове, міністр закордонних справ Абхазії. Москва могла б використовувати успішний референдум про незалежність на Заході як аргумент на користь своєї позиції в Криму, але ігри з сепаратизмом таять у собі небезпеку, оскільки на території Росії є "багато Каталоній", за словами колишнього президента СРСР Михайла Горбачова. Сепаратизм може перетворитися для Кремля в двосічну зброю в Татарстані, з яким центральна адміністрація відмовилася у цьому році продовжити договір про розподіл повноважень, підписаний, коли регіони мали більшу силу відносно центру, ніж зараз.

Новини за темою

У березні 1992 року в Татарстані пройшов референдум, на якому майже 1,3 мільйона осіб (62,23% голосів) висловилися за те, щоб республіка була "суверенною державою, суб'єктом міжнародного права, яка будує свої відносини з Російською Федерацією та іншими республіками, державами на основі рівноправних договорів". На сьогоднішній день в Татарстані проживають трохи більше 3,8 мільйонів чоловік, з яких, згідно з переписом 2010 року, 53,2% — татари і 39,7% — росіяни. У 2004 році російський Конституційний суд висловився проти того, щоб кириличний запис татарської мови було замінено латиницею. Коментуючи спробу знизити статус татарської мови, головний редактор радіостанції "Ехо Москви" Олексій Венедиктов сказав, що проблема Татарстану розвивається дуже схоже на проблему Каталонії, і що у всіх 1500 мечетях (в оригіналі 500) Татарстану були вимовлені проповіді на захист татарської мови в школі.

Можливо, саме через подвійність сепаратистської проблеми Москва проявляє обережність на територіях, що перебувають в її орбіті. Кремль розширює свою військову інфраструктуру в районі Чорного моря (досить кинути погляд на радари і телекомунікаційне обладнання на корпусах російського посольства і військову інфраструктуру в стратегічних точках Абхазії).

На Балтиці Москва ставиться з підозрою до тенденцій онімечування в Калінінграді, хоча вони і обмежуються спробами збагатити російську дійсність німецьким культурним елементом. При цьому Кремль закриває очі на недостатню захищеність російських громадян в Чечні в обмін на вірність державі Рамзана Кадирова — свавільного і примхливого місцевого лідера.

Пілар Бонет

Переклад ІноЗМІ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...