Монстри всередині нас: Рецензія на хоррор "Ми"

Фільм вийшов саме таким, яким повинен був бути – одночасно смішним і страшним. І навіть трішечки краще

Монстри всередині нас: Рецензія на хоррор "Ми"
Афіша фільму "Ми" B&H/Universal

Тетяна Ахапкіна

Журналіст

Фільм вийшов саме таким, яким повинен був бути – одночасно смішним і страшним. І навіть трішечки краще

Нарешті до українських широких екранів дістався хоррор Джордана Піла "Ми" – один з найбільш очікуваних фільмів якщо не року, то як мінімум весни. Його автор, у минулому актор-комедіант, а сьогодні – режисер-сенсація, дебютував у новому для себе жанрі і амплуа два роки тому з сатиричним фільмом жахів "Пастка".

Стрічка, яка була вперше представлена на помітному американському кінофестивалі Санденс, отримала надзвичайні рецензії і дуже полюбилася публіці. Як результат – 255 мільйонів доларів касових зборів проти вкладених 4,5, "Оскар-2018" за найкращий сценарій і ще три номінації зверху, причому, у всіх ключових категоріях.

Хвалили тоді Піла за дотепність і вишукане вплетення соціальних підтекстів до не найочевиднішого для цього матеріалу, але, насамперед, за оригінальний підхід до занадто типового жанру. Другу його роботу, що примітно, можна коротко охарактеризувати тими самими словами, однак з поправкою на те, що художні прийоми в ній стали більш осмисленими і виразними, а соціальні посили, навпаки, вже менш відвертими.

Так, на відміну від "Пастки" новинка відводить фокус з расової дискримінації та її зворотньої сторони, хоча і вибудовує оповідання навколо чорношкірих американців. У центрі уваги цього разу опиняється маленька Аделаїда та її батьки, які в погожий літній день 1986 року відправляються в парк розваг.

Там всі троє відмінно проводять час, беручи участь у численних атракціонах, і навіть часом виграють, завдяки чому на дівчинці в певний момент з'являється футболка з "Триллером" Майкла Джексона. Останній факт у світлі нещодавнього скандалу отримав додатковий контекст, а всередині фільму дав негласний старт цілій низці відсилань і оммажей.

Кадр з фільму "Ми" B&H/Universal

Втім, ненав'язливо занурювати в можливі смисли та асоціативний ряд Піл починає ще з початкової сцени. У ній він пропонує глядачеві подивитися на світ очима головної героїні, яка, з притаманною їй в силу юного віку вразливістю і захопленням вникає в рекламу благодійної акції, яка спонукала 6,5 мільйонів чоловік взятися за руки задля підтримки голодуючих і бідних (сталася вона, до речі, в дійсності).

Саме цей епізод, котрий може здатися не дуже значним через свою швидкоплинність, задає тон всій подальшій розповіді – як змістовній, так і візуальній.

Кадр з фільму "Ми" B&H/Universal

Подієво ж – з точністю до навпаки – автор стрімко розправляється з 1986 роком і переключається на сьогодення, в якому вже доросла Аделаїда (заслужено оскароносна Люпіта Ніонго) їде з чоловіком (чарівний увалень Вінстон Дюк) і дітьми в свій літній будиночок. Там за всіма параметрами благополучна сім'я має намір весело провести канікули, прохолоджуючись на пляжі з такими ж успішними і самовдоволеними, однак білими (що очевидним чином знімає расове питання) друзями.

На цьому моменті постановник затримується довше. Він неспішно і навіть в якійсь мірі любовно представляє всіх діючих осіб, показово слідуючи законам жанру – персонажі розкриваються, саспенс наростає, сюжет переходить у другий акт. Головні герої стикаються зі своїми двійниками, які, судячи з усього, мають намір їх вбити.

Не сама банальна і явно інтригуюча фабула, на щастя, отримала рівноцінну реалізацію. Рухаючи історію вперед, Піл зволів піти своїм – тепер вже фірмовим – шляхом. Він не став заходити на територію скримерів і лити з екрану літри фальшкрові. Замість цього він маніпулює увагою, відволікаючи то постановкою кадру, то ракурсом, то гумором. Причому, робить це з явним розумінням справи, винахідливо використовуючи досить прості, але від цього не менш ефектні художні прийоми і жарти. Таке чергування робить перегляд "Ми" схожим на поїздку на американських гірках, в ході якої поперемінно весело і страшно, але частіше – і те, і те відразу.

Кадр з фільму "Ми" B&H/Universal

У той же час соціальне чи політичне висловлювання режисера, яке після "Пастки" здається чимось самим собою зрозумілим, несподівано відходить на другий план, дозволяючи глядачу самостійно складати пазл зі шматочків багатошарової і насиченої акцентами картини.

Більш того, навіть при детальному розгляді метафорики фільму трактування можуть бути досить різноманітними. І хоча на поверхні лежить ідея відображення сучасної Америки та її суспільства (підказка криється навіть у самій назві, яка в оригіналі крім прямого значення містить абревіатуру Сполучених Штатів), "Ми" далеко не так однозначні.

В першу чергу тим, що Піл так і не дає точне пояснення того, ким саме є ці "інші", залишаючи монстрів неназваними для більшого залякування та підігріву уяви. Втім, роблячи злих двійників точними копіями своїх персонажів, він напевно намагається не просто використати яскравий ефект, але й натякає, що зло зовсім не обов'язково шукати зовні. Воно з легкістю може ховатися в нас самих.

Кадр з фільму "Ми" B&H/Universal

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>