Монетизація субсидій: Панацея чи провал?

Монетизація субсидій: Панацея чи провал?
Фото з відкритих джерел

Михайло Поживанов

голова Фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право"

Щоб вважати будинок збудованим, його потрібно забезпечити і фундаментом, і стінами, і дахом. Не можна поставити стелю на палі або поставити серед поля чотири стіни й оголосити житло готовим. Між тим український уряд, займаючись черговою – «субсидіальною» – реформою, саме це й робить: будує новий проект, не помічаючи його хиткості та ненадійності.

Проект має  назву «монетизація субсидій». Справа, в принципі, добра й корисна. Якби не ціла низка «але». З одного боку, ситуація, коли серед одержувачів субсидій числиться 6,6 млн українських сімей, явно ненормальна. Бюджет тріщить по швах – адже в 2018-му передбачається виплатити вже 71 млрд грн «субсидіальних». Досі ці гроші йшли з держбюджету до місцевого бюджету, а звідти – на рахунки комунальних підприємств. Вважають, що подібна схема вельми «шкідлива», оскільки не привчає громадян до економії – мовляв, держава заплатить за все.

"А якщо давати гроші людям на руки?" – подумали державні мужі. Тоді середньостатистичний громадянин двічі подумає, чи не заощадити йому, скажімо, гарячу воду чи електрику, а на зекономлені гроші купити щось особисто для себе чи своєї родини. Адже добре? Добре, та не дуже.

Новини за темою

По-перше, свідомість українських громадян викликає деякі сумніви. Чи можливо, щоб монетизовану субсидію було використано не для оплати «комуналки», а на інші потреби? Цілком. Особливо у випадку неблагополучних, малозабезпечених сімей або сімей, що складаються, наприклад, з подружжя пенсіонерів. Що в такому випадку ми отримуємо на виході? Зростальну заборгованість за комунальними платежами і – як наслідок – підвищення тарифів, до якого в паніці вдадуться постачальники послуг.

Ця ситуація почасти нагадує історію з перманентним підвищенням мінімальної зарплати, коли «доброта» держави до одних своїх громадян обертається проблемами для інших, а зрештою збитків зазнають усі. Але це, врешті, навіть не є найважливішим. Ризики можна мінімізувати, якщо, приміром, все-таки не видавати гроші на руки, а акумулювати їх на спеціальному рахунку, який можна буде використовувати тільки для цілей, безпосередньо пов'язаних з комунальною сферою. Наприклад, для впровадження енергозберігальних програм для «теплих» кредитів тощо.

Але головна заковика полягає в тому, що серед субсидіантів – чимала кількість «симулянтів», тобто тих, хто навмисно приховує доходи, отримуючи зарплату в конверті або маючи не одне джерело прибутку. І це – по-друге. Якщо відштовхуватися від того, що певний відсоток громадян буквально і фігурально «прибіднюється» і тягне з держбюджету кошти, то монетизація субсидій великої ролі не зіграє.

Так, претендентам субсидій обіцяють перевірки, такі собі інспектори ходитимуть по домівках і дивитися, в яких умовах проживає субсидіант (хоча що саме вони припускають вивідати – залишається незрозумілим). Обіцяють також і перевірки банківських рахунків, і відстеження транзакцій, починаючи від 50 тис. грн, та контроль за частотою зарубіжних поїздок… Але всі ці досить-таки принизливі заходи все ж малоефективні, якщо заходить про справжнє бажання приховати свій прибуток від держави.

Новини за темою

Що ж в такому випадку робити? Менше перевіряти і більше довіряти? Не зовсім так. Необхідно знищити «тінь», в якій, за словами прем'єра Гройсмана, перебуває до 50% української економіки. Я прекрасно усвідомлюю, що це – справа не одного дня, не одного місяця і навіть не одного року, а субсидії потрібні вже сьогодні. Однак без цього навіть не варто й починати жодної здорової реформи – все одно «тінь» їх поглине.

Тим часом нинішній уряд (я не маю на увазі кабінет Гройсмана, а кажу про постреволюційний уряд сукупно) не зробив для виведення економіки з тіні анічогісінько. Тіньова зайнятість населення, за різними підрахунками, коливається від 22% до 50%, і це не єдиний показник, який дає змогу Україні увійти до трійки найбільш «тіньових» країн світу.

При цьому наймані робітники дуже часто самі зацікавлені у такому стані речей, адже після різкого «просідання» гривні в 2014-му довіру до державних інституцій втрачено зовсім, а це означає, що багатьом зручніше і спокійніше отримувати свою зарплату в конвертах. Так і до кишені ближче, і – знову ж таки – можна претендувати на субсидію. 

Слід зазначити, що і загальний рівень корупції в країні ніяк не сприяє викоріненню подібної моральної неохайності. Дуже різке розшарування на дуже заможних панів і далеко не благополучну основну масу громадян породжує загальну недовіру, а також бажання дотримуватися шкурного інтересу на шкоду інтересам держави.

Що більше є досить цікавий погляд іменитих експертів, які стверджують, що тіньова економіка України – це не одне лише зло, але також і благо. Мотивація ж полягає в такому: під час криз (наприклад, в 2014-2015 рр.) саме тіньова економіка, тіньова зайнятість і приховані про чорний день долари в матраці стали тією подушкою безпеки, яка дозволила українцям успішно балансувати на краю прірви, але все ж не скотитися до повної убогості.  

Думати так – означає радіти тому, що ти захворів на рак, а з апендицитом тебе «пронесло». Між тим рецепт того, як побороти тіньову економіку, одночасно є і до смішного простим, і неймовірно складним. Якщо в кількох словах, то потрібно зробити так, щоб витрати від ведення тіньового бізнесу перевищили витрати на ведення бізнесу «в білу». Для цього необхідно переглянути систему оподаткування, підтримати бізнес (особливо малий і середній), але одночасно з цим і посилити санкції за нелегальне працевлаштування.

Втім, зараз йдеться не лише про тіньову економіку. Йдеться про відновлення довіри до всієї держмашини і про нівелювання бажання нажитися на рідній державі. Якщо досягти того, щоб список людей, які претендують на субсидії, соціальну допомогу або будь-які інші преференції, був «чесним», монетизація пільг стане важливим, але все ж другорядним завданням. В іншому ж випадку будь-які заходи будуть напівзаходами, а будь-які спроби виходу з кризи залишаться стуканням лобом у глухі кути. Вибір – за державою, а за великим рахунком – за всіма нами.

Михайло Поживанов

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...