Могли стати країною-хабом, а перетворюємося на країну-чорну діру

Україна хоче стати газовим хабом, але всі анонсовані реформи газового ринку так і не сприяли появі ефективного ринкового механізму та відкриттю ринку для сотень незалежних трейдерів

Могли стати країною-хабом, а перетворюємося на країну-чорну діру
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Україна хоче стати газовим хабом, але всі анонсовані реформи газового ринку так і не сприяли появі ефективного ринкового механізму та відкриттю ринку для сотень незалежних трейдерів

Поряд з розгалуженою мережею залізниць Україна отримала у спадок від декомунізованого минулого ще одне "щупальце до пива", а саме – газотранспортну систему, яка є унікальним комплексом логістичної інженерії та включає в себе не тільки магістральні газопроводи і компресорні станції, а й найбільші в Європі сховища природного газу місткістю 34,5 млрд куб. м, потенціал яких за належних інвестицій можна збільшити в півтора рази – до 50 млрд куб. м.

Але не тільки "гостя з минулого" у вигляді капіталомістких інженерних комунікацій формує сьогоднішній потенціал України. Не образив нас і Господь-Бог, давши унікальне транзитне розташування на стику ресурсодефіцитної, але при цьому економічно високорозвиненої Європи і ресурсопрофіцитної і з цієї ж причини економічно відсталої Азії. І якщо раніше подібне географічне розташування призводило до того, що татари та інші кочівники, як в анекдоті, "то сюди, то туди", що неминуче спричиняло появу все більш і більш красивих українців, то сьогодні, за допомогою подібного роздоріжжя, країни, які опинилися в потрібному місці, непогано заробляють. Причому деякі роблять це настільки ефективно, що особливо й працювати не треба.

Замість цього Україна сьогодні – це країна, яка не тільки не заробляє на своєму унікальному газотранспортному потенціалі, але за такої державної політики ризикує найближчими роками ще й зазнавати збитків, пов'язаних з настільки вигідним активом. Як же так сталося, що газотранспортна система перетворилася з курки, що несе золоті яйця, на непотрібну валізу без ручки. І хто той тхір, який забрав у нашої "золотої ряби" всі її "плоди"?

Новини за темою

Розглянемо ідеальну модель минулого, так би мовити, екстраполюємо через часовий "гіперлуп" наше сьогоднішнє знання в наш потенціал, який як у воду канув, і подивимося, як Україна могла б розпорядитися своїм базовим активом – газотранспортною системою. Це сьогодні "Газпром", як муромський богатир, стоїть перед Україною, як перед чарівним каменем, і вибирає: повернеш наліво – в південний потік потрапиш, направо повернеш – у північний потік потрапиш, прямо підеш – на рішення Стокгольмського арбітражу навернешся. А ще зовсім недавно альтернативи українській трубі не було, саме тому її й було заповнено донесхочу.

Саме тоді наша країна мала унікальний шанс стати найбільшим газовим хабом Європи і не тільки забезпечити свою енергетичну незалежність, а ще й отримати мільярди доларів за транзит і зберігання природного газу. Природно, самостійно вирішити подібне завдання нам було не під силу: ні економічно, ні технологічно. Для створення хаба необхідно було запровадити кілька концептуальних реформ і залучити надійних європейських партнерів, можливо, навіть пул країн – найбільших споживачів, у першу чергу Німеччину.

Що ж необхідно було зробити для реалізації проекту створення газового хаба?

Перше – поділити газотранспортну систему на кілька складових, включаючи видобуток, транспортування, продаж і зберігання природного газу. Для цього треба було не об'єднати газові активи в зліпок "ідеального монстра" у вигляді НАКу, як це зробив Ігор Бакай, чоловік відомої естрадної співачки Наталії Бакай, а, навпаки, реструктуризувати їх. Тобто почати з процедури анбандлінгу, яку наразі докладає зусиль провести і ніяк не може "Нафтогаз".

Друга. Необхідно було віддати європейцям право купувати в росіян весь обсяг природного газу на умовному Хуторі Михайлівському, тобто на східному кордоні України. А самим уже купувати газ в оператора українського глобального газового хаба. Загальний обсяг інвестицій у створення газового хаба міг становити до 5 млрд євро. Плюс щорічний приплив капіталу в систему віртуальної торгівлі.

Для застосування подібної схеми необхідно було повністю відмовитися від посередницьких структур, які активно через постачання газу було інтегровано в металургію та хімічне виробництво. Дешевий російський газ став фактором конкурентної переваги, на якому, як гриби після дощу, виросли українські фінансово-промислові групи. За законом сполучених посудин за все в цьому світі доводилося платити: і незрозумілою зовнішньою політикою, і дешевим транзитом, і поступовим вимиванням транзитного потенціалу країни. Група газових посередників перетворилася на великих промисловців – олігархів, а економіка загалом недорахувалася десятків мільярдів доларів і практично втратила свій транзитний потенціал, який із запуском "Північного потоку-2" ризикує перетворитися, як у відомій казці, на звичайний гарбуз.

Новини за темою

Третій напрям реформ – це відкриття рівного доступу до газової інфраструктури всіх газових трейдерів, які можуть забезпечити балансування запасів газу в хабі та його відбір, а також висновок білатеральних угод, які є симетричними угодами на закачування природного газу до хаба і постачання аналогічного обсягу покупцям. Крім вільного доступу до хаба, всі шипери, як оптові торговці, мають бути чітко відокремленими від роздрібного продажу газу.

Завдяки зазначеним вище реформам уся торгова система стає прозорою, ринковою та конкурентною. Тобто може запропонувати найбільш вигідну ринкову ціну кінцевому споживачу. За такого розвитку ринку просто неможливо, коли всі облгази концентрують у руках одного олігарха, який до того ж має доступ і до великих оптових постачань енергоносія, завдяки квазіофшорним торговим прокладкам на Заході.

До речі, відсутність вільного доступу ринкових учасників до загальнодержавної інфраструктури є однією з ключових проблем, які стримують розвиток якісного підприємницького середовища в нашій країні. Статті про олігархів уже набили оскому в суспільстві, а про проблему інфраструктурного доступу мало хто говорить. І не йдеться лише про газотранспортну систему. Враховуючи можливість доступності підключення до електромереж, Україна посідає "почесне" місце у другій сотні країн у рейтингу конкурентоспроможності, поряд з країнами, розташованими південніше Чада. Сьогодні жоден споживач не може спокійно підключитися до енергомереж без величезної кількості легальних і нелегальних хабарів. Під першими розуміють так звані технічні умови, коли невеликий завод зобов'яжуть побудувати підстанцію на десяток-другий мільйонів гривень. Деякі енергопостачальні компанії поставили цю процедуру на потік: ще й кредит дадуть у "своєму" банку. Ту саму ситуацію спостерігають і з підключенням до мереж водопостачання, водовідведення, газорозподільних систем. Отримати свій вагон для перевезення вантажів "просто так" — взагалі фантастика. Скрізь є свій "вхідний" квиток, і жоден уряд не намагається з цим якось боротися. Та сама ситуація склалася і на газовому ринку – "чужі тут не ходять".

Європейці, на щастя для них, не хворіють на подібне "запалення хитрості" і створюють зручні для економіки і суспільства види інфраструктурних об'єктів. Візьмемо, наприклад, центрально-європейський газовий хаб (CEGH) — газорозподільний центр у Баумгартені з обсягом торгів 7-10 млрд куб. м. Сам по собі CEGH було утворено саме тому, що найбільша австрійська нафтова компанія OMV (акціонер хаба) в 1968 році уклала довгостроковий контракт на постачання природного газу з СРСР.

Сама філософія газового хаба, акціонерами якого є найбільші європейські оператори, є вигідною Україні ще й тим, що повністю відкидає нашу країну від договірної взаємодії із "Газпромом". А тут нас постійно супроводжують якісь моторошні перегини: то "прогини" перед контрагентом, то "нагинання" того самого. Переінакшуючи фразу Шекспіра: "багато хабарів, багато шуму, немає лише сенсу". У разі ж функціонування хаба українські споживачі могли б купувати газ у ньому без залежності від прихильності Кремля. А враховуючи можливості зберігання газу в наших підземних сховищах, наш хаб міг і непогано заробляти на реекспорті енергоресурсів, адже українська ГТС має істотну відмінність від усіляких "потоків", північних і південних: на відміну від них ми завжди в літній період можемо закачати надлишки дешевого газу до своїх сховищ і дорого продати їх під час пікових навантажень на енергосистему взимку.

Новини за темою

На жаль, нічого подібного тепер не відбувається. Наші політики вже давно перетворилися на антиробінгудів: відбирають у бідних і віддають багатим. А український газовий хаб перетворився на своєрідний антихаб. Особливо яскраво це проявляється на прикладі продажу газу власного видобутку в першу чергу населенню. Як показали розслідування Антимонопольного комітету, діюча методика розрахунку ціни не розрізняє імпортного газу від українського – уся ця летюча субстанція змішується в загальній трубі. При цьому "загальну" ціну визначають, враховуючи цінові параметри на хабі NCG (Німеччина), плюс витрати на транспортування і тарифи на вхід-вихід на західному кордоні України. Чи варто говорити про те, що також, як донецьке вугілля не везуть до України з Роттердама, так і газ українського видобутку привозять до нас не з Німеччини і платити за вхід-вихід на західному кордоні за нього зовсім не обов'язково. І скажімо прямо – абсурдно. За даними АМКУ, прив'язка до імпортного паритету призвела до штучного зростання ціни на український газ із 1590 грн за 1000 куб. м до 4,8 тис., тобто в 3,2 рази!

Замість того, щоб накопичувати природний газ і реекспортувати його до ЄС, заробляючи надприбутки на зимовому продажі, ми змушені, навпаки, екстрено купувати наддорогий природний газ у газових хабах Європи, отримуючи надзбитки, адже ціна там у зимовий період нерідко перевищує 1-1,2 тис. дол. за куб. м. І всі анонсовані реформи газового ринку так і не сприяли появі ефективного ринкового механізму та відкриттю ринку для сотень незалежних трейдерів. Не кажучи вже про інфраструктуру, якою досі керує олігарх-монополіст.

Могли стати країною-хабом, а поступово перетворюємося на країну-чорну діру, в якій без вороття зникають усі наші потенційні можливості для подальшого розвитку. Зате на черговій міжнародній конференції наші політики знову включать свою улюблену мантру: "Так, скіфи - ми! Так, азіати - ми, з розкосими і жадібними очима! Для вас - століття, для нас - єдина година. Ми, як слухняні холопи, тримали щита між двох ворожих рас монголів і Європи!"

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів