Місто, що спить

В українських містах масово будують житло без шкіл та лікарень. Влада не надто цим переймається. Боротися за інфраструктуру доведеться самим громадянам

Місто, що спить
Фото з відкритих джерел

Денис Борисенко

Депутат Київської обласної ради, голова Секретаріату партії УКРОП

В українських містах масово будують житло без шкіл та лікарень. Влада не надто цим переймається. Боротися за інфраструктуру доведеться самим громадянам

Уявіть трикімнатну квартиру. Нову, комфортну, простору. У ній є три спальні – і більше нічого. Немає туалету, ванної кімнати, кухні. Немає навіть шафи для посуду та домашньої аптечки. Захотів помитися – звертайся до сусідів. Зголоднів – теж до них. Порізав палець – знову йди в гості. А вдома можна тільки спати.

Як гадаєте, чи зручно жити в такій квартирі? І чи будуть раді сусіди вашим постійним візитам?

А саме за таким принципом наразі розвиваються українські міста, якщо цю масову хаотичну забудову взагалі можна назвати розвитком. Особливо гостро проблема постає у передмістях Києва, де сьогодні спостерігається справжній будівельний бум.

Житло в 10-20 км від столиці відносно дешеве. Хорошу нову трикімнатну квартиру в Ірпені, де я живу, або в сусідній Бучі можна купити за ті самі гроші, що й стару та пошарпану в Києві.

Основні покупці бюджетних квартир – молоді сім'ї. Де молодь, там діти. А де діти, там гостра необхідність у школах, садках, лікарнях. Саме тут новосельці й отримують сувору реальність. Забудовники зводять тільки ті об'єкти, від яких отримують швидкий прибуток: житлові квартали і торгово-розважальні центри. Інше їм нецікаво.

В Ірпені, наприклад, шість державних дитячих садків і п’ять середніх шкіл, тоді як новобудови в місті перетворюються щороку на справжні масиви. Підсумок – навчання у дві, а то й у три зміни, понад 30 дітей в одному класі, неможливість залишити школярів на групу подовженого дня. А в сусідній Бучі немає лікарні. Якщо місцевий мешканець серйозно захворіє, його направлять до Києва або знову ж таки до Ірпеня.

Ці проблеми я як мешканець передмістя вже відчув на своїй шкурі. І відчую ще більше, коли буду змушений щодня возити доньку до школи до Києва.

Так, мер Ірпеня побудував парк. Але це радше маркетинговий хід, щоб продати ще більше квадратних метрів. Тому що турбота про людей та їхній комфорт – це не тільки місце для прогулянок, це все ті самі лікарні, школи, дитячі садки та робочі місця, яких у передмісті майже немає. І навіть офісних приміщень не знайти. Тільки висотки, тільки хардкор…

Хто винен і що робити? Винних багато. Це й забудовники, яким плювати на комфорт покупців житла. І місцева влада, яка чудово розуміє, яку бомбу сповільненої дії закладає під свої міста. І народні депутати, які не спромоглися ухвалити чітке та зрозуміле законодавство про міське планування. Простіше кажучи, уся система влади, орієнтована на корупційний дерибан, а не на інтереси громадян.

Складніше з питанням "що робити". Миттєво проблему вирішити не вдасться. Але піклуватися про майбутнє потрібно просто тепер. Як? Моя відповідь, можливо спочатку, може здатися банальною, проте починати треба саме з цього.

Уважно дивіться, кого обираєте до влади. Адже багато в чому саме від майбутнього мера залежить, чи з'явиться у вашому місті новий дитячий садок. А депутат-мажоритарник від вашого округу може винести на розгляд Верховної Ради законопроект, який зобов'яже будувати інфраструктуру, а не лише житлові багатоповерхівки.

Від українців часто можна почути, що депутати не виконують обіцянок перед виборцями. Багато в чому це правда. Але не варто забувати старий єврейський анекдот, коли людина просила в Бога виграш у лотерею, при цьому навіть не купивши лотерейного квитка.

Інакше кажучи, спершу донесіть до депутата своє прохання. Я депутат Київської обласної ради і з власного досвіду роботи в окрузі знаю, як це важливо. Мені самому важко здогадатися, що школі № 1 не вистачає саме музичного інструмента, а школі № 2 – спортивного майданчика. Тому я збираю такі запити в моїй громадській приймальні, а потім реагую на них.

Ну, а якщо ви взагалі не збираєтеся йти на вибори, тому що "всі вони там однакові", не обурюйтеся, коли цей вибір за вас зроблять інші. І не факт, що вони проголосують за кандидата, який хоча б на словах обіцяє вирішувати проблеми інфраструктури.

Але сподіватися лише на владу – також не панацея, цього замало. Необхідно й самим бути більш активними. Треба об'єднуватися. На обурення окремої матусі з дитячим візочком ані забудовники, ані влада не реагуватимуть. Об'єднана територіальна громада або велика громадська організація – це вже значно помітніше.

Що більше в такій організації учасників і що активніша їхня позиція, то складніше їх не помічати. Особливо якщо йдеться про діалог із владою: повірте, політики дуже бояться народного гніву, хоч і доводять зворотне. Український народ уже неодноразово показував свою здатність скинути з владного Олімпу, здавалося б, недоторканних "богів".

Усі ці заходи можуть змусити забудовників дотримуватися закону. Але спершу такий закон треба ухвалити, і це вже питання до депутатів Верховної Ради. Легкого шляху тут не буде. Не секрет, що багато парламентарів так чи інакше пов'язані з будівельним бізнесом, а отже, не будуть ускладнювати собі життя "непотрібними" школами та лікарнями.

Але цей шлях пройти доведеться. Адже успішні міста часто починалися саме з інфраструктури. Та ж таки Буча виникла на рубежі XIX-XX століть як привокзальне селище на Києво-Ковельській залізниці. І саме залізниця привезла до цих місць київських дачників, які дали імпульс селищу. Спальні райони такого імпульсу не дадуть.

Тож не проспіть своє місто. Інакше після виборів вам тільки й залишиться що спати. Сховавшись під ковдрою від гуркоту самоскидів та екскаваторів, що будують черговий житловий комплекс.

Денис Борисенко, депутат Київської обласної ради, голова секретаріату партії УКРОП

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...