Медична реформа: На що варто звернути увагу команді Зеленського

Після позачергових парламентських виборів з’явилася можливість повного перезавантаження влади на всіх рівнях. Уже сьогодні очевидно, що за економіку й соціальну сферу відповідатиме політична команда президента Володимира Зеленського. Водночас багатьох цікавить, як саме нова влада перезавантажуватиме державну медицину, яка ще донедавна була в страшенному пострадянському занепаді. А головне – чи врахує "зелена" команда помилки попередників і чи забезпечить реальний, а не номінальний доступ українців до медичних послуг?

Медична реформа: На що варто звернути увагу команді Зеленського
Фото з відкритих джерел

Олег Тітамир

Президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг"

Після позачергових парламентських виборів з’явилася можливість повного перезавантаження влади на всіх рівнях. Уже сьогодні очевидно, що за економіку й соціальну сферу відповідатиме політична команда президента Володимира Зеленського. Водночас багатьох цікавить, як саме нова влада перезавантажуватиме державну медицину, яка ще донедавна була в страшенному пострадянському занепаді. А головне – чи врахує "зелена" команда помилки попередників і чи забезпечить реальний, а не номінальний доступ українців до медичних послуг?

Нова влада – нова невизначеність

З тих сигналів, які надходять від політичної сили Зеленського – партії "Слуга народу", нині відомо, що влада і надалі продовжуватиме медичну реформу. Втім, в якому саме форматі, є малозрозумілим. Чи реалізуватимуть зміни, як і раніше, на трьох рівнях, якими є первинна медична допомога, вторинні спеціалізовані медичні послуги й безкоштовна діагностика та високоспеціалізована медицина? Або виберуть інший формат? А може, впроваджуватимуть якусь іншу модель державної страхової медицини, окрім нинішньої?

Новини за темою

Зі сторони нової команди пролунали доволі абстрактні позиції щодо реформування медичної сфери. Так, лідер партії "Слуга народу" Дмитро Разумков, не висловивши якоїсь конкретної візії, наголосив на необхідності комплексного аудиту медреформи і запроваджених змін. Мовляв, на основі цього варто або лишати статус-кво, або коригувати реформу. Швидше за все, виберуть останнє, оскільки в Зеленського визнають, що в такому вигляді, як тепер, медична реформа не влаштовує значну частину українців. Так само наголошується на її половинчастості та недостатній ефективності, адже доступ громадян до ефективної медичної допомоги досі є вкрай незадовільним.

І тут можна погодитися з цією позицією: якщо бути відвертими, то більшість "безкоштовних" за Конституцією послуг досі оплачуються з кишені громадян. А на отримання допомоги у сфері високоспеціалізованої медицини в переважної частини українців катастрофічно не вистачає власних коштів. Та й про якість державного медобслуговування пацієнтів із сільської місцевості говорити годі: значна кількість людей літнього віку просто-таки не в змозі дістатися до медзакладів за кількадесят кілометрів. Звідси – один з найвищих показників смертності в Європі.

Так само далека від визначеності й конкретики позиція нової владної команди на предмет моделі державної страхової медицини. Будучи кандидатом у президенти, Володимир Зеленський зазначив, що перехід до страхової медицини є найважливішим компонентом в охороні здоров’я. Водночас "пацієнт повинен сам визначати програму страхування", а для малозабезпечених верств базовий рівень страхування оплачуватиметься з держбюджету. 

У передвиборчій програмі політичної партії "Слуга народу" вкрай лаконічно висловлено намір запровадити систему "обов’язкового медичного страхування". Утім, про те, яку модель буде взято за основу – британську (яку вибрали ідеологи чинної медреформи), американську, німецьку, ізраїльську чи якусь іншу, жодного слова. Так само не відомо, на які структури буде покладено функцію страховика – Національну служба здоров’я України, окремий державний страховий фонд (на кшталт пенсійного) чи приватний страховий сектор. Також жодним чином не розкрите бачення щодо джерел фінансування медичних страховок.

До того ж нещодавно Дмитро Разумков заявив, що страхова медицина нині може стосуватися лише офіційно найнятих працівників, яким підприємства оплачуватимуть страховки. А от щодо групи ризику – дітей, інвалідів і громадян літнього віку, то їхнє страхування муситиме оплачувати держава, але це буде поступово, а отже, не так швидко. Так само експерт з медицини Михайло Радуцький на профільній панельній дискусії сказав, що держстрахуванням буде покрито лікування людей, котрі перебувають за межею бідності, яких нібито в Україні 51%. Решті буде надано гарантований пакет медпослуг, інше високоспеціалізоване лікування українці оплачуватимуть зі своєї кишені. Щодо джерел фінансування нині немає комплексного бачення, як і щодо конкретної моделі страхової медицини.

Новини за темою

Звісна річ, не можна виключати, що певні експертні групи від "Слуги народу" вже працюють над деталізованою стратегією і планом щодо медичної реформи (хоча нині незрозуміло, коли, ким і як здійснюватимуть згаданий паном Разумковим її аудит). У будь-якому разі, не зайвим буде вже тепер означити найчутливіші та найслабші місця в змінах, реалізованих попередниками, аби нинішня реформаторська команда не припускалася їхніх помилок.

Медична реформа: реперні точки

Уже сьогодні зрозуміло, що перед командою президента стоїть надскладне завдання, яке полягає в тому, щоб зробити медичну реформу успішною, а саме, щоб українці мали безкоштовний доступ не тільки до послуг сімейного лікаря, а й до якісної діагностики на найкращому обладнанні, а в разі необхідності могли пройти надскладні й різнопрофільні хірургічні операції. І все це – за страхові кошти, які так чи інакше формуватимуться або з податків, або із внесків, які оплачують українці.

Утім, усі ці зміни зіштовхнулися з низкою перепон, що здебільшого випливають з низького рівня державного топ-менеджменту, вагомих прорахунків у плануванні всіх етапів медреформи, а надто – із відсутності реалістичного і збалансованого кошторису реформи (на рівні розуміння того, з яких джерел брати фінансування не тільки на кожний етап реформи, а й на кожний компонент і крок). Причому це стосується не лише національного, а й місцевого рівня: насамперед тому, що медичні зміни не корелюються з реформою децентралізації.

На мою думку, реперні точки медичної реформи, на які варто спершу звернути увагу потенційним менеджерам державної медсфери, є такими:

- по-перше, найбільшою проблемою медичної реформи сьогодні є зрив впровадження другого рівня – організації вторинної (спеціалізованої) ланки за принципом "Гроші йдуть за пацієнтом". Йдеться насамперед про такий надважливий компонент, як "Безкоштовна діагностика", а також запровадження електронних медичних книжок, направлень та лікарняних. Ці зміни мали впровадити з 1 липня цього року, в тому числі оплата державою 50 діагностичних процедур (низка аналізів, рентген, УЗД, мамографія, ехокардіографія, біопсія тощо.) На це було передбачено з держбюджету 2 млрд грн. Але! Кабмін провалив "Безкоштовну діагностику", забравши 1 млрд грн на потреби первинної ланки. До речі, й тут не все гаразд: понад третина українців так і не підписала декларації з сімейними лікарями. Чи не слід тут передати "вітання" МОЗ і місцевим органам влади, які не приділили належної уваги саме інформаційно-роз’яснювальній складовій? Що вже казати про те, що первинній ланці так і не вистачило виділених раніше коштів. До того ж провал "Безкоштовної діагностики" напряму пов’язаний з інфраструктурною й технічною неготовністю медзакладів приєднатися до Національної електронної системи охорони здоров’я e-Health. Іншими словами, є величезна проблема з технічним і програмним забезпеченням (і про які електронні медичні книжки і лікарняні тут може йтися?). Найгірше те, що нині не відомо, коли вторинний рівень медицини та "Безкоштовна діагностика" нарешті запрацюють. Власне, тут ідеться про бездіяльність та безвідповідальність ще чинного "уряду Гройсмана". Українці й далі оплачуватимуть аналізи із власної кишені. Відтак, новій владній команді потрібно якомога швидше забезпечити виконання закону "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення". Власне кажучи, необхідно законодавчо закріпити захищеність бюджетних статей щодо фінансування всіх етапів медичної реформи. А з іншого боку, скласти комплексний фінансовий кошторис щодо забезпечення всіх медзакладів країни якісною інформаційно-технічною інфраструктурою, що працює за надсучасними алгоритмами. Водночас конкретно визначити диверсифіковані джерела фінансування;

- по-друге, це незадовільна тарифна політика, що перешкоджає повноцінному залученню приватних медичних закладів до надання українцям гарантованих медпослуг. Ось які ціни попередньо запропонувало МОЗ для приватних клінік: вартість 12 аналізів – від 29 до 120 грн, рентген – 82-134 грн, вартість ендоскопічних маніпуляцій та інтервенцій (у т.ч. пункцій і біопсій) – 195-1975 грн. На думку низки керівників приватних медзакладів, такі ціни є надто заниженими, а деякі тарифи майже вшестеро (!) нижчі за собівартість. За деякими держрозцінками, не можуть рентабельно працювати навіть комунальні медустанови! Чи хтось, хто сповна розуму, працюватиме собі в мінус? Урешті-решт, аби провалити медичну реформу, кращих "бюджетних" підходів годі й придумати. Відтак, перш за все МОЗ повинно встановити реалістичні тарифи, ґрунтуючись при цьому не на дані комунальних закладів, а на середньоринкові кошториси приватних клінік. Для цього як мінімум варто зайти на той же таки медичний портал "Doc.ua";

- по-третє, це відсутність мотивації для залучення на роботу в державні та комунальні клініки випускників медичних вишів, не кажучи вже про висококваліфікованих лікарів. Особливо цю проблему відчувають у регіонах - на рівні районних медзакладів та навіть у деяких обласних центрах. Наприклад, у Черкасах із 48 необхідних педіатрів є тільки 35. За попередніми підрахунками Департаменту охорони здоров'я, без договору з лікарем нині близько 10 тис. дітей в обласному центрі. Відтак, державі необхідно створити мотиваційний пакет для випускників медичних університетів, аби залучати їх на роботу там, де є дефіцит кадрів. Особливо ж це стосується віддалених районів. Місцева влада має забезпечувати молодих спеціалістів тимчасовим житлом і службовим транспортом, оснащувати їхні кабінети сучасним обладнанням, можливо, доплачувати додаткові кошти до зарплати з місцевого бюджету. Для цих медиків варто також установлювати спеціальний трудовий стаж (рік за півтора). Інакше якість кадрів у районних поліклініках "депресивних" регіонів так і буде на рівні радянського періоду;

- по-четверте, це неузгодженість медичної реформи на місцях у контексті процесів децентралізації, а надто – низькі можливості місцевих бюджетів щодо побудови нових поліклінік та лікарень або ж капітального ремонту наявних. Наприклад, під час нещодавнього візиту президента України Володимира Зеленського до Борисполя виявилося, що міська лікарня перебуває в занедбаному стані, тому що міська і районна влада не може визначити, хто з них повинен фінансувати ремонт. Звідси - незабезпечення адекватного доступу до якісних медичних послуг значної кількості громадян з української глибинки. Іноді мешканцям села (особливо людям літнього віку) треба долати понад 50 км, аби дістатися до найближчої поліклініки чи лікарні в найближчому центрі об’єднаної територіальної громади (ОТГ). Звісна річ, місцеві бюджети, як правило, не мають фінансової можливості створити на місцях сучасну медичну інфраструктуру. Чому б державі в особі Кабміну не створити спеціальний фонд, з якого б фінансувалися потреби районів і ОТГ, на кшталт Дорожнього фонду. Цю структуру могли б фінансово наповнювати з акцизів на алкогольні й тютюнові вироби;

- і, нарешті, по-п’яте, це тривала невизначеність моделі страхової медицини, завдяки якій покривалися б медичні послуги другого й третього рівнів. Сьогодні в Україні діє британська квазістрахова модель, за якої "застрахованим" вважають кожного громадянина (вітчизняна медицина фінансується із загальних податків (ПДВ і акцизи)). Держава нібито гарантує для всіх певний набір медичних послуг, який вона може покрити в межах своєї економічної спроможності. Практика показала, що остання величина є вельми низькою, а ці "спроможності" не можуть цілком профінансувати навіть первинну ланку медицини, уже не кажучи про спеціалізовану, а надто – високоспеціалізовану медицину. Саме тому варто створити систему диференційованого (мультиканального) фінансування медицини. Наприклад, для покриття вартості спеціалізованих медпослуг і надскладних операцій третьої ланки варто запровадити обов’язкове (солідарне) державне страхування, оператором якого може стати Національна служба здоров’я України. Наповнення страхового фонду (за німецькою або французькою моделлю) має здійснюватися частково роботодавцем і працівником. Сукупно це може бути 10% (за одночасного незначного зниження єдиного соціального внеску й податку на доходи фізосіб). Водночас треба збільшити частку відрахувань ВВП до бюджету охорони здоров’я з 3 до 5 %. Сьогодні вже очевидно: без раціональної моделі страхової медицини та вирішення перерахованих вище проблем про жодний гарантований пакет медичних послуг та їхню обґрунтовану якість для українського споживача не може навіть йтися.

Олег Тітамир, президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг"

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>