Мантра чиновників про будівництво доріг - вчорашній день. Як можна витягнути Україну з кризи?

Мантра чиновників про будівництво доріг - вчорашній день. Як можна витягнути Україну з кризи?

Олексій Кущ

економіст

Переважна частина українських "верхів" і легіон "експертного піпла" умовно поділяється на кілька інтелектуальних груп, сегрегація яких відбувається на підставі здобутої освіти і досвіду. Освіта формує у них набір жорстких стереотипів, переступити через які багатьом, на жаль, не під силу.

Наприклад, сидів колись чиновник на дуже "круглому столі", спав і уві сні чув про те, як під час Великої депресії в США в 30-х роках минулого століття проблему зайнятості та економічного зростання вирішили з допомогою будівництва доріг. А адже ми ще зі школи знаємо, що уві сні інформація запам'ятовується найкраще. І вуаля! Стереотип загніздився в голові і навіть відклав "яйця". В годину "Х", коли цей чиновник прийде до влади, будьте впевнені, він почне будувати дороги. Те, що технології дорожнього будівництва за останні сто років кардинально змінилися і не забезпечують масову зайнятість, а також той факт, що проблеми США 30-х років минулого століття і наші сьогоднішні різняться, як Гоголь з Гегелем, йому невтямки. На інших лекціях "він ще не спав". Ось і виходить, що точно так як бравого солдата Швейка "неабиякі" лікарі лікували в госпіталях виключно клистиром і касторкою, нашу економіку намагаються вилікувати дорогами. Щоправда, останнім часом додалися ще гіперлупи і космодроми в Австралії.

Що стосується навичок, то придбані протягом життя інстинкти у наших чиновників, як правило, "хапальні". Бюджетні гроші для них – як кільце всевладдя: задушать кращого друга і відкусять палець ворогові. Що стосується освітнього цензу, то найкраще справи йдуть у радників: там зустрічаються навіть "західники", хоча знання, набуті в західних вишах, іноді допомагають в Україні майже так само як досвід стоматолога при прийомі пологів у вівці. Далі йдуть чиновники "середнього рангу": у цих, як правило, в запасі якийсь технічний виш і дисертація на тему "вплив мембранних коливань на мозолисте тіло працівників ткацького цеху". У подальшому всі вони швидко перевчилися на прискорених річних економічних "курсах" - це коли з викладачами знайомляться на врученні дипломів. Ну а на самому верху рулять заочники, яких раніше називали "заушниками". Вибудувана таким кресленням інтелектуальна піраміда, коли копошаться внизу розумні, а нагорі – щасливі, випромінює настільки потужний потік управлінських рішень, що навіть така спочатку мегазаможна країна як Україна вже не витримує. За десятибальною шкалою кретинізму нас стрясають всі 10+ балів і нічого, "будівля" поки стоїть, тільки сиплеться штукатурка зі стелі.

Новини за темою

Перефразовуючи Михайла Жванецького: "Коли знаєш, як, вмієш, але вже не можеш сам, ти експерт. Коли знаєш, як, не можеш сам, але можеш навчити, ти консультант. Коли не знаєш, як, не вмієш, не можеш навчити, але можеш покарати, якщо зроблять не так, ти міністр!"

На жаль, експертне співтовариство теж не фонтанує якісними дебютними ідеями. Тут все зводиться до вічного протистояння прихильників стимулюючої ролі держави і лібертаріанства. А між ними ще жирний шар чорнозему у вигляді тих, хто закликає особливо нічого не робити і чекати. поки кістяна рука давно покійного Адама Сміта все відрегулює. Вони як типаж, зображений у "Звичайному диві": "Він так боявся болю, що при найменшому нещасті завмирав, нічого не робив, а все сподівався на краще. Коли при ньому душили його улюблену дружину, він стояв поряд і умовляв: потерпи, може бути все обійдеться!"

Можливо, експертна поліфонія – ознака демократії і плюралізму думок, а можливо і явний знак того, що ми так до кінця і не сформували свою економічну стратагему, не визначили модель майбутньої економіки. Одні кажуть, що ми аграрна наддержава, інші, що аграрних наддержав не буває. В черговий раз перефразовуючи класика: "земля тряслася - як наші груди, змішалися в купу коні, люди, і речі тисячі експертів злилися в протяжне виття…".

Як наслідок, в українській регуляторній політиці, а також у системі макроекономічних стимулів поки що немає чіткої кореляції між пакетом державного стимулювання та дерегуляції з одного боку і набором динамічно зростаючих галузей з іншого. Можна стимулювати будівництво, але враховуючи його мізерну питому вагу в структурі ВВП, загальний вплив на зростання економіки буде нікчемним. Зате у третинного сектора (послуги, освіта, медицина, наука) висока частка у ВВП, але його ніхто не стимулює. Бо у будівництва є бенефіціари, наближені до влади, а у сектора послуг, що складається з сотень тисяч малих і середніх підприємств – не особливо.

На жаль будь-яке масштабне освоєння бюджетних коштів у нас пов'язано з тим, що одна половина з них крадеться, а друга половина – використовується вкрай неефективно. Чиновники всіх мастей не тільки "золотять ручку" на дорогах, але і ще роблять їх неякісно. Корупція максимально знижує у нас ефективність кейнсіанської моделі стимулювання економіки, яка передбачає активну участь держави у стимулюванні економічного зростання. А адже при вмілій концентрації дефіцитного фінансового ресурсу на проривних напрямках є шанс домогтися позитивних результатів на короткому часовому проміжку. У будь-якому випадку, як вчив Кейнс, і населення, і бізнес, постійно вилучають частину ресурсів із внутрішнього обороту капіталу. Чим вища схильність до накопичення, тим сильніший ефект фінансового тертя. І отже, тим активніше державі потрібно застосовувати методи економічного стимулювання. В Україні низький рівень накопичення, в результаті чого затребуваність кейнсіанської моделі вкрай обмежена. Тому нам необхідно застосовувати елементи м'якого монетаризму, який передбачає постійне розширення грошової маси і збільшення обсягу пропозиції грошей. Очевидно, що в найближчі п'ять років кейнсіанська модель державного стимулювання, а також монетаризм як корелят економічного зростання, не зможуть виступати в якості базової моделі, але це не означає, що потрібно повністю відмовлятися від цих методів.

Те ж саме слід сказати і про такі модні теми як дерегуляція, зниження податків і адміністративного тиску держави на бізнес та населення. Навіть у нашому мізерному бюджеті можна просто викреслити 10-15% витрат, пов'язаних з неефективною системою державного управління та держзакупівель і за рахунок цього скоротити податковий тиск на економіку. Це вже модель чиказької школи та її яскравого представника Мілтона Фрідмана: тут є і можливість для реалізації лібертаріанських, ліберальних ідей. Фрідман вважав, що причина негативних ділових циклів закладена в протекціоністській монетарній політиці та використанні знижених процентних ставок, що призводить лише до неефективної перевитрати матеріальних ресурсів та зростання цін на них. Стосовно України мови про низькі процентні ставки не йде, зате є маса проектів, на які виділяються державні субсидії, гарантії, компенсації і т. д., а в результаті ми отримуємо лише чергову перевитрату дефіцитних ресурсів і нульову ефективність.

Крім американських (чиказька школа) є і європейські економічні матриці з лібералізації економіки, розроблені австрійською школою і її представником - Фрідріхом фон Хаеком, який розглядав ринкову систему і, в першу чергу, модель ринкових цін, не як штучний механізм, що піддається адміністративному державному регулюванню, а як мимовільний порядок, що виник під впливом людей, але ні в якій мірі не як їхній винахід. Цим він, до речі, передбачив появу теорії нейронних мереж в процесі навчання (автор Дональд Хебб, канадський нейропсихолог). Хебб вважав, що в результаті стимуляції нервової системи людини формуються скоординовані нейронні структури або ансамблі клітин, які відповідають за процес навчання індивіда. При цьому зовнішні події, які супроводжують кожну людину, формують ієрархію цих нейронних ансамблів.

Ліберальна модель стимулювання економіки зводиться саме до формування цієї самої ієрархії здорових клітин економічної системи та побудови автоматичного "розумового" процесу, в якому роль держави зводиться лише до рівня простої стимуляції, але не в якому разі не трепанації "черепа".

На жаль, і модель Фрідмана-Хаека не цілком адаптується в наших умовах. Варто чесно визнати, що населення і бізнес в Україні не люблять платити податки, і будь-яка глибока дерегуляція призведе лише до повної зупинки фіскальних процесів. Крім того, наша економіка монополізована на 50% і її лібералізація неможлива без жорстких дій держави, спрямованих на демонополізацію і обмеження монопольних цін на базових ринках. Тобто, ще все ті ж 5-10 років лібертаріанський рай в Україні неможливий.

Українська модель економіки – це ідеальний конгломерат часом взаємовиключних тенденцій, так що можна застосовувати і мікс різних ідей та економічних течій. Як говориться, єдність у різноманітті, саме тому для західної частини країни, центру і Києва необхідно застосувати методи максимальної дерегуляції та мінімізації ролі держави, а на сході і півдні, де зосереджені потужні промислові агломерації – інструментарій кейнсіанства. І все це під загальною соусом єдиної монетарної моделі стимулювання. На виході виходить практично новий тип кластерної економіки, для розвитку якої застосовується максимально широкий набір стимулів, включаючи позитивні і негативні. Простими словами, потрібно чергувати такі методи як збільшення грошової маси через продуктивні канали емісії, не пов'язані з інфляцією і купівлею валюти, скорочення ставок за кредитами, зниження податкового тиску і зростання реальних доходів населення і бізнесу для нарощування платоспроможного попиту, формування замовлення з боку держави на внутрішні товари і послуги.

Нам не потрібно слухати постійні поради західних експертів, як провести чергове "обрізання" своїх потреб і десоціалізувати державу. Набагато корисніше буде подивитися, що роблять в інших країнах для виходу з кризи, і рецептура там буде діаметрально протилежна. Замість екстенсивної боротьби з внутрішніми дефіцитами там підвищують ємність внутрішнього ринку, стимулюють внутрішню пропозицію товарів і послуг, покращують якість підприємницького середовища і ступінь економічних свобод, знижують базові ризики, які стримують приплив внутрішніх і зовнішніх інвестицій, проводять демонополізацію та обмеження горизонтального розростання ФПГ, спрощують адміністративні процедури і доступ до систем інфраструктури, створюють умови для доступу системних інвесторів до ключових ринків та ресурсів, мінімізують рівень корупції, розвивають промислові кластери і транзитні коридори, реалізують приватно-державне партнерство.

Все це давно вже можна було реалізувати і в Україні, якщо б ми всі кожен раз, як біблійний Ісав, не продавали на виборах своє "первородство за сочевичну юшку".

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини партнерів

Загрузка...