Македонський урок для України: Як правильно євроінтегруватися

Македонський урок для України: Як правильно євроінтегруватися
Reuters

Нещодавній референдум щодо перейменування Республіки Македонія в Республіку Північна Македонія визнали таким, що не відбувся. Причина - низька явка виборців.

Вся ця ситуація є показовим прикладом для України, адже демонструє, наскільки негативно позначається на перспективах розвитку держави зовнішнє втручання – з якого боку воно б не було.

Нагадаю, в червні цього року Македонія підписала з Грецією договір про перейменування країни в "Північну Македонію". Цей договір мав покласти край суперечці, яка тривала з моменту набуття колишньою югославською республікою незалежності.

Афіни не визнавали назви нової країни, вважаючи єдиним правонаступником назви "Македонія" адміністративний регіон на півночі Греції з центром у Салоніках.

Наполягаючи на своїй позиції, Греція заблокувала вступ Македонії до НАТО та зближення цієї країни з ЄС. Показово, що до бюлетеню для голосування внесли питання: "Чи підтримуєте ви членство в ЄС і НАТО, приймаючи угоду між Республікою Македонія та Грецькою Республікою?".

Новини за темою

"За" висловилися 91,38% тих, хто проголосував, проти - 5,63%. Але при цьому участь у голосуванні взяли тільки 36,83% виборців при необхідних 50%.

Чому так сталося? Вочевидь, у процес самовизначення Македонії активно втручався як Захід, так і Росія ы, що є не менш важливим, македонська влада і політичний клас загалом толерували це втручання.

У конфлікті Македонії з Грецією міжнародні організації фактично весь час були на боці останньої. Назва "Колишня югославська республіка Македонія" використовується не тільки Афінами, а й штаб-квартирами більшості міжнародних організацій.

Скоп'є пішло на переговори щодо зміни назви саме під міжнародним тиском. Договір підписали. Однак він далеко не всіх влаштовував як у Греції, так і в Македонії.

Найпевніше, референдум потрібен був владі для того, щоб легітимізувати договір в очах македонської та міжнародної громадськості. Він був радше консультативним. Рішення щодо ратифікації договору має ухвалити Асамблея (однопалатний парламент Македонії).

Другий важливий момент у контексті референдуму - маніпулятивне формулювання питання. Виборця запитували про ЄС і НАТО, але голосування де-факто проводилося щодо назви країни.

Ці два чинники призвели до того, що ту частину населення, яка погоджувалася на зміну назви, було демотивовано брати участь у голосуванні. Натомість противники євроінтеграції отримали можливість говорити про те, що влада бреше людям.

Зокрема, в країні організували (не без російської участі) потужну кампанію, спрямовану на бойкот референдуму.

У результаті цього "незрозумілий" референдум дав суперечливі результати. З одного боку, понад 90% підтримали перейменування. З іншого, його не можна вважати таким, що відбувся. Не кажучи вже про те, що в правовій площині він був не потрібен.

Причини казусу - прагнення македонського політикуму враховувати інтереси зовнішніх гравців та балансувати між геополітичними полюсами.

Безперечно, Македонії (як і Україні) потрібно членство в ЄС і НАТО, оскільки зберігається потенціал територіальних претензій і навіть невизнання "історичного права" на національну державу з боку Сербії, Болгарії та Греції.

Водночас питання щодо назви країни та історичної правди є важливим для македонських політичних сил як інструмент мобілізації виборців. Щось подібне спостерігаємо в сусідній Польщі. Там влада також використовує україно-польські історичні проблеми для мобілізації свого правого електорату. І доволі успішно.

Що ж, сидіння на двох стільцях одночасно – не найкращий варіант. Тут важливішим є питання пріоритетів. Адже в кожної країни має бути свій власний шлях, який би відповідав як очікуванням громадян, так і геополітичним реаліям.

Новини за темою

Між Україною і Македонією в цьому контексті є подібності. Хоча, відверто кажучи, у нас ситуація ще складніша. Наша держава потребує модернізації. Ми готові розвиватися за європейською моделлю. Але "зациклення" на питаннях інституційної інтеграції в ЄС і НАТО призводить до того, що на перший план виходять питання символічні, а не практичні.

Крім того, багато вітчизняних політичних сил стимулюють дискусію щодо мовних, культурних та історичних питань. Це створює простір для того, щоб у внутрішні питання втручалися зовнішні сили.

Греція, приміром, використовуючи питання щодо назви Македонії, щонайменше на десять років "загальмувала" вступ цієї країни до НАТО і заблокувала просування в питанні зближення з ЄС.

За подібною моделлю сьогодні діє Угорщина щодо України. Політики цієї країни, підігруючи настроям своїх виборців, реалізують провокаційний курс і при цьому блокують інституційне зближення України з ЄС і НАТО.

Розраховувати на те, що Брюссель стане на "нашу" позицію, не доводиться. Тому слід самостійно захищати свої інтереси в діалозі з Будапештом і столицями інших країн, які намагаються нав'язувати Україні своє бачення "правильної політики".

Нам потрібно на перше місце поставити захист територіальної цілісності і жорстко відстоювати свою позицію в діалозі з країнами-сусідами. Інше питання – це внутрішній консенсус. На сьогодні немає жодної публічної дискусії – куди ми рухаємося і яких цілей прагнемо досягнути. З огляду на всі зовнішні загрози, нам потрібно нарешті чітко визначити свої головні пріоритети.

Модернізація і західний вектор розвитку – це життєво необхідні речі. Тут немає жодних сумнівів. А от членство в міжнародних організаціях – під питанням. Адже ми розуміємо, що найближчим часом ніхто Україну не чекає ані в ЄС, ані в НАТО. Тому розмови про швидкий вступ туди – значною мірою популістичні обіцянки.

Натомість уже сьогодні можна впроваджувати західний досвід реформування, переймати найкращі інноваційні практики, налагоджувати бізнес-контакти. У чому проблема? Нумо вже тут і зараз ставати тією Європою, до якої ми так прагнемо долучитись.

Переконаний, що питання членства в ЄС і НАТО можна винести на всеукраїнський референдум. Однак македонський досвід говорить про те, що на референдум мають виноситися дуже чіткі й однозначні питання. Інакше зовнішні центри впливу матимуть можливості для маніпуляцій громадською думкою України та позицією міжнародних організацій.

Тому насамперед нам потрібен якісний закон про референдум, який би дозволив кожному українцеві в правовий спосіб висловити свою думку про те, яке майбутнє і з ким він хоче будувати. Ось це буде дійсно по-європейськи.

Володимир Пилипенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів