Фото з відкритих джерел

Оригінал статті на сайті Foreign Policy

Коли справа доходить до політики та історії, точні спогади можуть бути небезпечні.

Це удвічі вірно в Україні, яка продовжує боротися з власною ідентичністю. Поки українські політичні партії намагаються підштовхнути країну до Європи або до Росії, молодий і перспективний історик на ім'я Володимир В'ятрович посів місце в самому центрі цієї боротьби. Ставши на захист націоналістичної та ревізіоністської історії, яка прославляє боротьбу країни за незалежність — і видаляє в процесі свої криваві й опортуністичні розділи — В'ятрович намагається переписати історію України, обіливши її націоналістичні організації, що брали участь у Голокості та масових етнічних чистках поляків у роки Другої світової війни. І зараз він здобуває перемогу.

У травні 2015 року український президент Петро Порошенко підписав закон про передачу всіх національних архівів "радянських репресивних органів", таких як КДБ і його правонаступниця Служба безпеки України, у розпорядження державної організації Український інститут національної пам'яті. Цей інститут під керівництвом молодого вченого В'ятровича відповідає за "реалізацію державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті українського народу", отримав мільйони документів, у тому числі інформацію про політичних дисидентів, про пропагандистські кампанії проти релігії, про діяльність українських націоналістичних організацій, про розвідувальну та контррозвідувальну роботу КДБ і про кримінальні справи, пов'язані зі сталінськими чистками. За законом про архіви (а це один з чотирьох "законів пам'яті", написаних В'ятровичем, начебто милозвучні повноваження інституту - це насправді прикриття, покликане представити упереджену й односторонню точку зору на сучасну українську історію, яка може сформувати траєкторію руху країни.

Суперечності пов'язані з викладом історії Другої світової війни, в якій підкреслюються радянські злочини і прославляються українські бойовики-націоналісти. При цьому з рахунків повністю скидається та важлива роль, яку ці бойовики зіграли в етнічних чистках поляків і євреїв у період з 1941 по 1945 роки, коли нацисти вторглися в Радянський Союз. У викладі В'ятровича перед нами постає історія партизанів, які відважно боролися за незалежність України проти радянської влади. Це також сигнал тим, хто не розділяє погляди етно-націоналістичних творців міфів (скажімо, численним російськомовним жителям східної України, які прославляють героїзм Червоної армії в роки Другої світової війни), що вони не на тому боці. Більше того, вчені побоюються репресій за відмову проводити офіційну лінію влади — або через спроби закликати В'ятровича до відповідальності за спотворення історії. При В'ятровичі Україна може прийти до нової і страшної епохи державної цензури.

Новини за темою: В'ятрович оприлюднив секретні документи про Чорнобиль з архіву КДБ

Здавалося б, події 75-річної давнини давно стали надбанням історії. Але насправді вони залишаються частиною інформаційної війни, яка йде в даний час між Україною та Росією.

Ревізія насамперед стосується двох українських націоналістичних угруповань: Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА), які боролися за створення незалежної України. Під час війни бійці з цих організацій знищили десятки тисяч євреїв і провели жорстоку кампанію етнічних чисток, вбивши 100 тисяч поляків. ОУН, створена в 1929 році для звільнення України від радянської влади, взяла на озброєння ідеї етнічно чистої української нації. Коли фашисти в 1941 році напали на Радянський Союз, ОУН і її харизматичний лідер Степан Бандера вітали це вторгнення, назвавши його кроком до незалежності України. Члени цієї організації влаштували в місті Львові погром, убивши п'ять тисяч євреїв, а бійці ОУН зіграли важливу роль у насильстві проти єврейського населення західної України, знищивши до 35 тисяч євреїв.

Але Гітлер не був зацікавлений у наданні Україні незалежності. До 1943 році ОУН силою взяла в свої руки контроль над УПА і заявила, що буде боротися як з німцями, які перейшли до того часу у відступ, так і з наступаючим СРСР. Багато бійців УПА, вступивши до лав української допоміжної поліції, до того часу вже допомагали нацистам, сотнями і тисячами знищуючи євреїв на заході України в 1941 і 1942 роках. А тепер вони стали бійцями чергового фронту етнічних чисток, які проводилися на території західної України з 1943 по 1944 роки, цього разу в основному проти поляків. Коли в 1944 році на захід України прийшли радянські війська, ОУН відновила співпрацю з німцями і продовжувала боротьбу з Радами до 1950-х років, поки її остаточно не розчавила Червона армія.

Така жертовність у боротьбі з СРСР змушує багатьох українських націоналістів бачити в Бандері й ОУН-УПА героїв, чия доблесть допомогла зберегти мрію про українську державність.

Зараз, коли Україна прагне звільнитися від російського впливу, українські націоналісти своїми діями додають дров у багаття кремлівської пропаганди, яка стверджує, що після революції Україну захопили фашисти і неонацисти. Новий закон обіцяє, що люди, які "проявляють публічну неповагу" до цих угруповань і "не визнають легітимність" української боротьби за незалежність у 20-му столітті, підлягають переслідуванню за законом (щоправда, покарання даний закон не встановлює). Це також означає, що незалежна Україна сьогодні будується на помилковому уявленні про Голокост.

Передавши державні архіви в розпорядження В'ятровича, українські націоналісти гарантували перехід управління історичною пам'яттю країни в "правильні" руки.

***

Від самого початку своєї кар'єри В'ятрович подавав великі надії і відрізнявся винахідливістю. Він захистив кандидатську дисертацію у Львівському університеті, який знаходиться на заході країни в його рідному місті. Ця пристрасна людина, яка чітко формулює свої думки, щоправда, не відрізняється особливою витримкою. Цей 35-річний вчений здобув популярність у своїй сфері як співробітник "Центру досліджень визвольного руху", який було створено для просування оповідної лінії про героїзм ОУН-УПА. Працювати в цьому центрі В'ятрович почав у 2002 році. До 2006 року він став його директором. За цей час він встиг опублікувати низку книг, які прославляють ОУН-УПА, розробив програми, що допомагають молодим українським вченим просувати націоналістичну точку зору, а також став сполучною ланкою з ультранаціоналістами з діаспори, які в основному і фінансують його центр.

У 2008 році тодішній президент Віктор Ющенко паралельно призначив В'ятровича начальником державного архіву Служби безпеки України. Для Ющенка просування міфології ОУН-УПА стало основоположною частиною його спадщини. За його вказівкою переписувалися шкільні підручники, перейменовувалися вулиці, а лідерів ОУН-УПА стали вшановувати як героїв України. Будучи провідним управлінцем Ющенка в питаннях національної пам'яті, В'ятрович як голова "Центру досліджень визвольного руху" та архіву СБУ став його правою рукою в цьому хрестовому поході. Він продовжував героїзувати ОУН-УПА і їхніх лідерів Бандеру, Ярослава Стецька та Романа Шухевича. "Українська боротьба за незалежність - це один із наріжних каменів нашої самоідентифікації, — написав В'ятрович у 2010 році. — Справа в тому, що без УПА, без Бандери, без Шухевича не було б сучасної української держави, не було б сучасної української нації". В'ятровича часто цитують українські засоби масової інформації, а одного разу він дійшов до того, що виступив на захист української дивізії СС "Галичина", яка в роки Другої світової війни воювала на боці нацистів.

Коли у 2010 році президентом обрали Віктора Януковича, В'ятрович зник з поля зору. Янукович родом зі сходу України і друг Росії, а тому він не поділяв націоналістичні погляди В'ятровича на історію. У цей час історик роз'їжджав по Північній Америці з серією лекцій, а також нетривалий час працював науковим співробітником в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Він також продовжував активну наукову діяльність, написавши кілька книг і статей, у яких просував ідею про героїзм ОУН-УПА. У 2013 році він спробував зірвати роботу семінару на тему українського і російського націоналізму, який проходив в Інституті Гаррімана при Колумбійському університеті. Коли в лютому 2014 року в результаті революції Майдану Янукович позбувся влади, зірка В'ятровича знову зійшла на українському небосхилі.

Новий президент Порошенко призначив В'ятровича керівником Інституту національної пам'яті. Це було дуже престижне призначення для досить молодого вченого. Незрозуміло, чим керувався Порошенко, приймаючи таке рішення, але попередня робота В'ятровича при Ющенку безсумнівно додала йому авторитету серед націоналістів, і цілком ймовірно, що Порошенко таким способом віддячив націоналістам, які підтримали революцію Майдану. Націоналісти під час революції стали бойовою силою, яка билася з правоохоронними органами Януковича, а потім сформували серцевину приватних батальйонів типу "Правого сектора", які зіграли ключову роль у війні з сепаратистами після російської анексії Криму.

Політична зірка В'ятровича продовжувала своє сходження, але його достовірність і чесність як історика піддалася потужній критиці з боку західних країн, а також з боку авторитетних українських вчених. За словами Джареда Макбрайда, який працює науковим співробітником в Інституті Кеннана та у Меморіальному музеї Голокосту у США, "прославлення ОУН-УПА — це не тільки питання історії. Це сьогоднішній політичний проект, покликаний консолідувати дуже однобоку точку зору в українському суспільстві, яка знаходить потужний відгук у західній частині країни - Галичині".

Новини за темою: Відповідальність за Волинську трагедію поклали на українців, забувши про злочини проти них, - В'ятрович

Погляди В'ятровича популярні на заході України, де стоїть чимало пам'ятників Бандері і де є вулиці його імені ("Центр досліджень визвольного руху" знаходиться у Львові на вулиці Бандери). Але багато українців на півдні і сході країни не підтримують націоналістичну спадщину з епохи Другої світової війни. У східному місті Луганську і в Криму місцева влада поставила пам'ятники жертвам ОУН-УПА. У цьому плані, щоб нав'язати всій країні націоналістичну версію історії, необхідно викорінити погляди і переконання багатьох українців, які не поділяють ідеї націоналістів.

З цією метою В'ятрович відкидає історичні події, які не відповідають його оповідній лінії, називаючи їх "радянською пропагандою". У 2006 році він написав книгу "Ставлення ОУН-УПА до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи", в якій спробував реабілітувати ОУН, яка брала участь у Голокості, проігнорувавши величезний масив історичної літератури. Західні історики жорстко розкритикували цю роботу. Професор Університету Альберти Джон-Пол Хімка, який протягом 30 років займається українською історією і став одним з провідних авторитетів у цій сфері, сказав про цю книгу так: "Тут використовується ціла серія сумнівних процедур: спростовуються компрометуючі ОУН джерела, без всякої критики приймаються на віру піддані цензурі джерела з емігрантських кіл ОУН і не визнається антисемітизм, присутній у документах ОУН".

Ще більшу стурбованість за недоторканність українських архівів при В'ятровичу викликає його погана слава серед західних істориків, які вважають, що він з готовністю ігнорує або навіть фальсифікує історичні документи. "Вчені з його колективу публікують збірки сфальсифікованих документів, — сказав професор російської та радянської історії з Північно-Східного університету Джеффрі Бердс. — Я знаю це, тому що бачив оригінали, робив копії, а потім порівнював їх записи з оригіналами".

Бердс говорить про книгу розшифрованих документів на 898 сторінок, яку склав один з колег В'ятровича. В'ятрович використовує її як підтвердження своєї заяви про те, що віддасть на аналіз дослідникам будь-які матеріали з українських архівів. Однак Бердс назвав цю книгу "пам'ятником чистці і словесним фальсифікаціям, у якій з документів видалено цілі речення і навіть абзаци". "Що видалено?— продовжує Бердс. — Будь-які матеріали з критикою українського націоналізму, з виразом невдоволення і проявами розбіжностей у лавах керівництва ОУН-УПА, розділи, де респонденти співпрацювали з владою і давали свідчення проти інших націоналістів, записи про криваві злодіяння".

У висловлюваннях Бердса немає нічого незвичайного. Готуючи цю статтю, я листувався з багатьма істориками і брав у них інтерв'ю. Вони виявилися досить одностайні і послідовні у своїх претензіях до В'ятровича. За їх словами, цей історик ігнорує встановлені історичні факти, підробляє матеріали документів, а також обмежує доступ до архівів СБУ.

"Мені було важко працювати в архіві Служби безпеки України, коли ним керував В'ятрович, — сказав канадський вчений українського походження Марко Царинник, який вже багато років займається дослідженнями української історії XX століття. — У мене також є докази, що В'ятрович фальсифікував історичні записи у своїх публікаціях, а потім шукав різні приводи, щоб не дати мені побачити матеріали, які викривають його".

Макбрайд підтверджує точку зору Царинника, зазначаючи: "Коли В'ятрович був головним архіваріусом у СБУ, він створив цифровий архів, відкритий як для українських громадян, так і для іноземців. Незважаючи на ці позитивні в цілому дії, він зі своєю командою виключив з цього архіву всі документи, які в негативному світлі представляють ОУН-УПА, у тому числі, що стосується їх причетності до Голокосту та інших військових злочинів".

Той негативний досвід, який багато істориків отримали від спілкування з В'ятровичем, який взяв під свій контроль найбільш важливі і секретні архіви країни, показує, що ситуація буде тільки погіршуватися. Ґрунтуючись на своїй власній історії, В'ятрович може почати жорстко контролювати те, що можна оприлюднювати з архівів Українського інституту національної пам'яті, а що ні.

***

Українські історики відкрито скаржаться на те, що новий закон про архіви негативно відіб'ється на їхніх дослідженнях. Проти цього закону виступила Спілка архівістів України, а український історик Станіслав Сергієнко різко розкритикував його, заявивши, що він дає В'ятровичу і його інституту пам'яті можливість "монополізувати та обмежити доступ до певного важливого періоду документальних шарів, які не відповідають його примітивним уявленням про сучасну історію України, а в гіршому випадку може призвести до знищення документів. У цьому випадку неупереджене дослідження радянської історії, ОУН, УПА і так далі буде неможливе". 70 істориків підписали відкритий лист на ім'я Порошенка, в якому вимагають накласти вето на закон, що забороняє критику ОУН-УПА. В'ятрович у відповідь заявив: "Занепокоєння з приводу можливого втручання політиків у вчені дискусії, яке стало однією з головних причин складання цього листа, зайве".

Але стурбованість Сергієнка цілком обґрунтована, а нещодавній випадок показує, який тиск чиниться на українських істориків, щоб ті обілили жорстокості і звірства ОУН-УПА.

Коли було опубліковано відкритий лист, головний прихильник законопроекту Юрій Шухевич відреагував на нього гнівно і з роздратуванням. Шухевич, який є сином лідера УПА Романа Шухевича і вкрай правим політичним активістом, написав заяву на ім'я міністра освіти Сергія Квіта, в якій зазначив, що відкритий лист підготовлено "російськими спецслужбами", і зажадав, щоб "патріотичні" історики дали на нього спростування. Квіт, який сам здавна є вкрай правим активістом і одним з головних теоретиків українського етнічного націоналізму, в свою чергу зловісно підкреслив прізвища українських істориків у своєму примірнику цього листа. Після цього Квіт зв'язався принаймні з одним із цих істориків, який користується великою повагою та авторитетом, і зажадав від нього написати відповідь на відкритий лист, відмовившись від своєї позиції і засудивши її.

У листі українських істориків говориться, що зміст і дух чотирьох законів "суперечать одному з фундаментальних політичних прав — праву на свободу слова.... За останні 15 років Росія Володимира Путіна вклала величезні ресурси в політизацію історії. Станеться катастрофа, якщо Україна піде тим же шляхом, нехай навіть частково й умовно".

Якщо українські історики не можуть безпечно для себе підписати лист про свободу слова, які шанси на те, що їм дозволять проводити об'єктивні дослідження на болючі теми, коли В'ятрович візьме під свій контроль всі найважливіші архіви країни?

Відповідаючи на мій лист, який я направив В'ятровичу електронною поштою 24 лютого (в ньому я попередив його про публікацію цієї статті і попросив дати коментарі з приводу подання націоналістичних організацій часів Другої світової війни у сучасній Україні), він люто відкинув ті звинувачення проти нього, які викладено в моїй статті.

В'ятрович назвав "безпідставними" твердження західних істориків про те, що він ігнорує і фальсифікує історичні документи. Відповідаючи на питання про те, чи є обґрунтованою тривога Спілки архівістів України, він заявив: "За весь час моєї роботи, пов'язаної з архівами, я діяв виключно в інтересах їх відкриття, а тому не бачу підстав для побоювань з приводу того, що я стану обмежувати доступ до них".

У цьому ж листі В'ятрович виступив зі спростуванням того, що ОУН і УПА після нападу нацистів на Радянський Союз займалися етнічними чистками євреїв та поляків, назвавши ці звинувачення "невід'ємною частиною інформаційної війни СРСР проти українського визвольного руху, починаючи з Другої світової війни".

Новини за темою: Вятрович запропонував скасувати вихідні 8 березня і 1 травня

В'ятрович також заявив (в електронному листі), що деякі члени ОУН дійсно дотримувалися антисемітських поглядів, але разом з тим, "найчисленніша група членів ОУН вважала, що винищення євреїв нацистами - це не їх справа, оскільки їх головна мета полягає у захисті українського населення від німецьких репресій". "З цієї причини, — написав В'ятрович, — на початку 1943 року вони [ОУН] створили УПА. Звинувачення в тому, що солдати цієї армії брали участь у Голокості, безпідставні, бо на момент її створення нацисти майже завершили винищення євреїв".

Проблема полягає в тому, що доводи В'ятровича на захист ОУН і УПА не узгоджуються з тими докладними свідченнями, які представили численні західні історики. Ідеологія ОУН була відкрито антисемітською, яка називала євреїв "переважно чужорідним тілом у нашому національному організмі". У ній використовувалися фрази типу "боротися з євреями як з прихильниками московсько-більшовицького режиму" або "Україна для українців! Смерть московсько-більшовицькій комуні!" Насправді, ще до нападу нацистів на Радянський Союз лідери ОУН, такі як Ярослав Стецько, відкрито підтримували винищення євреїв у німецькому стилі.

Логіка В'ятровича на користь УПА також звучить непереконливо. Сотні євреїв, які пережили Голокост (слова багатьох з них докладно і вичерпно зафіксував Химка), підтверджують, що УПА в масовому порядку знищувала тих євреїв, які ще залишалися на заході України до 1943 року. Більше того, хоча В'ятрович називає вбивство від 70 000 до 100 000 поляків у 1943-1944 роках побічним ефектом "польсько-української війни", історичні документи в черговий раз спростовують його заяви. Насправді, доповіді УПА підтверджують, що ця організація знищувала поляків систематично, діючи тими ж методами, якими нацисти винищували євреїв. Верховний командувач УПА Дмитро Клячківський відкрито заявляв: "Ми повинні проводити великомасштабні акції з ліквідації поляків. Під час евакуації німецької армії ми повинні знайти зручний момент для ліквідації всього чоловічого населення у віці від 16 до 60 років". Враховуючи те, що понад 70 відсотків керівної ланки УПА у свій час співпрацювали з нацистами, все це не повинно викликати подиву.

Дебати В'ятровича із західними істориками можуть здатися академічними, але насправді це далеко не так. У червні минулого року Міністерство освіти Квіта видало директиву для вчителів про необхідність "підкреслювати патріотизм та високу моральність активістів визвольного руху", представляючи УПА як "символ патріотизму і самопожертви у боротьбі за незалежність України", а Бандеру називати "видатним представником" українського народу. Зовсім недавно Український інститут національної пам'яті запропонував владі Києва перейменувати дві вулиці, назвавши їх на честь Бандери і колишнього командувача УПА Романа Шухевича, який служив у допоміжній поліції під командуванням нацистів.

Зміцнення української демократії, не кажучи вже про прагнення України вступити в Європейський Союз, вимагає, щоб країна зізналася в найбільш похмурих аспектах свого минулого. Але якщо В'ятрович наполягатиме на своєму, таке покаяння буде неможливе, й Україна ніколи не зможе повністю розрахуватися зі своїм непростим минулим.

Джош Коен

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.