Китай успішно досягає своїх цілей на Близькому Сході
Оригінал на сайті Le Monde
Яка ще велика держава може похвалитися тим, що завоювала ласку всього Близького Сходу, нікого при цьому не образивши? Як в Ірані, так і в Саудівській Аравії, у цих ворожих братів Перської затоки? Теплим прийомом в Ізраїлі і незіпсованими відносинами з Палестиною? Кого ще цінують і в Анкарі, і в Дамаску, притому що Туреччина захопила частину Сирії? Або такою розкішшю, як відсутність ворожості з боку будь-якого ліванського племені?
США обрали свій табір: вони є опорою осі Ізраїль - арабські країни, сформованої для стримування експансії Ісламської Республіки Іран. Росія могла би користуватися доброзичливо нейтральним ставленням більшості держав у регіоні, але надовго застрягла в Сирії, ставши співвласником країни, руйнуванню якої вона значною мірою сприяла, не маючи при цьому можливості її відновити.
Зараз вона продовжує захищати свою сферу інтересів у Сирії, протистоїть Ірану і Туреччині, які не бажають їй добра. З усією повагою до паризьких шанувальників великого стратегічного генія Володимира Путіна, становище не найкраще.
У міру того, як під тиском іранського "імперіалізму" Ізраїль та арабські країни поступово нормалізують свої відносини, на Близькому Сході вимальовується ще одна глибока і довгострокова зміна: поява Китаю. Від Східного Середземномор'я до берегів Перської затоки Китай останніми роками неухильно нарощує свою присутність у регіоні. Причина дуже проста: з усіх великих держав вона найбільше залежить від близькосхідних вуглеводнів.
Нафта становить понад 50% "енергетичних доходів" Китаю. Обсяги її споживання різко зросли і на 40% вони покриваються саме близькосхідною нафтою. Китай є найбільшим у світі імпортером "чорного золота", основним клієнтом Ірану та одним із головних клієнтів Саудівської Аравії.
Для спокушання регіону в Китаю достатньо активів. Не тільки фінансових, а й політичних. Так, Китай, власне, абсолютно не турбує становище щодо прав людини. Країну, де вільно застосовується смертна кара, анітрохи не бентежить, що в Ісламській Республіці вішають, а в Саудівській Аравії обезголовлюють людей.
Китай підтримує диктаторські режими, яких на Близькому Сході більшість, продаючи їм передові технології спостереження. У нього немає особливої думки щодо палестино-ізраїльського конфлікту (в ООН він слідує за позицією Росії). Він не займає нічию сторону в протистоянні Тегерана й Ер-Ріяда, яке розхитує регіональну стратегічну рівновагу. Китай купує в одних і в інших, інвестує і в тих, і в цих. На цій землі, де присутні всі три головні монотеїстичні релігії, марксистсько-ленінсько-конфуціанський Китай проводить політику розумного екуменізму.
Такий підхід приносить свої дивіденди. Жодна країна арабо-ісламського світу не вимовила жодного слова критики щодо тяжкого становища мусульманських меншин у Китаї, особливо уйгурів. І в Тегерані, і в Ер-Ріяді, і в Анкарі вважають, що з ісламом погано поводяться тільки в Західній Європі — це ж добре відомо — а не в Китаї. Китай не прагне відігравати будь-яку посередницьку роль у регіональних конфліктах. Вільне переміщення нафтових танкерів і так забезпечується, зокрема Сполученими Штатами, і вони, на думку Пекіна, з цим непогано справляються.
Все це пояснює численні успіхи послідовної і продуманої політики Китаю на Близькому Сході. Його головною опорою, безумовно, є Іран — природна точка "нового Шовкового шляху", настільки дорогого серцю очільника Сі Цзіньпіна. У відповідь на американські санкції проти Ісламської Республіки Пекін і Тегеран цього літа підготували амбітний проект торговельного і військового "партнерства": співпраця в оборонній сфері і китайські інвестиції на суму 400 мільярдів доларів протягом 25 років у обмін на пільгові тарифи на іранську нафту.
Китайці просуваються в Ірані непомітно, нічого поки голосно не заявляючи, побоюючись, як би їхні компанії не потрапили під санкції Дональда Трампа. Однак їхня значна присутність у цій країні не заважає їм, на думку американських ЗМІ, розвивати серйозне ядерне співробітництво з противниками Ісламської Республіки — Саудівською Аравією. Парадоксальна ситуація: Ер-Ріяд хоче роздобути китайську ядерну інфраструктуру в галузі видобутку урану, щоб мати можливість, якщо того зажадає ситуація, стримувати розвиток ядерної програми Ірану, основного союзника Китаю в регіоні…
Військові ірано-китайські відносини також не завадили Ізраїлю, який сприймає Іран як свого головного противника, стати важливим економічним партнером Китаю. Ізраїльський сектор високих технологій, який перебуває у пошуку нового капіталу, з розпростертими обіймами зустрічає китайських інвесторів. Посилаючись на думку деяких представників офіційних кіл у Вашингтоні, професор Ілан Берман, американський фахівець із Близького Сходу, зауважує, що китайці на сьогоднішній день контролюють майже чверть ізраїльських високих технологій, часто пов'язаних із оборонною галуззю. У Вашингтоні починають морщити лоба.
Як і в інших регіонах арабського світу, Китай вміло прибирає до рук великі інфраструктурні контракти. Так, він, наприклад, бере участь у модернізації Хайфи, великого ізраїльського порту на Середземному морі, де часто кидає якір американський флот. США не виявляють захоплення. Але в китайців на Близькому Сході є головний козир: вони не ставлять запитань. Вони займають позиції.
Ален Фрашон
Переклад ІноЗМІ
Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть кнопку "повідомити про помилку", щоб повідомити про це редакцію