Крик душі добровольця

Прочитав нещодавно історію про солдата, який повернувся з АТО і зіткнувся з жорстокою мирною реальністю. Прочитав і подумав: "Жахіття, сепаратисти не зламали солдата, а корупція, бюрократія змусили його знову повернутись у воєнне пекло". Я й гадки не мав, що незабаром теж відчую щось подібне...

Крик душі добровольця
Facebook Администрации президента

Михайло Ухман

Журналіст, доброволець

Прочитав нещодавно історію про солдата, який повернувся з АТО і зіткнувся з жорстокою мирною реальністю. Прочитав і подумав: "Жахіття, сепаратисти не зламали солдата, а корупція, бюрократія змусили його знову повернутись у воєнне пекло". Я й гадки не мав, що незабаром теж відчую щось подібне...

Останні дні перебування в Мар’їнці були надто напруженими. Денна тиша хвилювала, а нічні бої вносили в життя якесь загострення. Щохвилини, коли не спав, а чергував на посту, думав: прилетить ось міна чи не прилетить, підійде ворожа ДРГ і переріже нас чи все закінчиться щасливо. Тому, коли виникла потреба поїхати на мирну Україну, зітхнув із полегшенням, подумав, що відпочину трішки, рідних побачу, та не так все сталося. Рідні, близькі зустріли мене радо, хоча як же інакше - повернувся живий, неушкоджений, а ось відпочити не вдалося.

Щойно опинився в Дніпрі, зрозумів, що тут все не так. Молоді хлопці й дівчата ходили містом і розмовляли на тему, який айфон кращий - п'ятий чи шостий, а ми на передовій розмовляємо про калібр патронів до автомата - 5.45 чи 7.62. Зайшов до кафе, щоб випити чаю, чую, як компанія нетверезих молодиків розказує про кількість випитої горілки на вечірці та неадекватних від алкоголю подружок, а ми з побратимами в бліндажі, зібравшись ранком, рахуємо, скільки разів по нас стріляли "сєпари". Їду поїздом додому, сусідки по плацкарту розказують, як гостювали в друзів, купалися в басейні, джакузі, а що мені їм розказати, як я раз на тиждень душ приймав, і це ще дуже добре, а так мився мокрими серветками. Розумію, всі ці вищевказані особи не винні, що триває війна на сході, але чому така прірва між Донбасом і мирною Україною, між мною і ними?

Новини за темою

Приїхавши на рідну Тернопільщину, уже ввечері трішки поговорив з родиною і ліг спати. Серед ночі прокинувся, й одразу рука потягнулась до краю ліжка, туди, де завжди у мене стояв автомат. Не відчувши його, запанікував, просунув руку під подушку - не відчув гранати, захвилювався ще більше та потім згадав, де знаходжусь, і заснув більш-менш спокійним сном. Наступного дня поїхав до сусіднього району до родичів, щоб відвідати могили дідуся з бабусею. Зайшов до села, на мене війнуло ностальгією, дитинством, сім років тут не був, багато чого змінилось. Підходячи до дому, де живе рідна тітка, почув, як неподалік сваряться. Якась жінка кричала на п'яненького чоловіка і вимагала, щоб він повернув гумові чоботи, які вкрав у неї.

Зустрівши знайомих, запитав, що сталося. Мені розказали таку історію. Є в селі когорта людей, які майже ніде не працюють, постійно щось крадуть і все награбоване здають за алкоголь. Є в селі так звані чорні бізнесмени, які торгують неякісною горілкою, ось вони і займаються таким бартером, беруть, все, що має цінність: зерно, цукор, побутові речі. Куди дивляться голова сільської ради і дільничний, не знаю, таке враження, що це не їхня проблема. Відвідавши цвинтар, я переночував у родичів і ранком, сівши в автобус, поїхав додому. Їдучи, я згадував реакцію людей, які мене розпитували про війну: "Ой-ой, прокляті москалі, кари на них нема, коли ж там все закінчиться?" Ось все, що жителі змогли мені сказати про війну, дехто ще проклинав Савченко, Порошенка, і на цьому співчуття закінчувалося. Коли я запитував, чи служить хтось від них у так званій АТО, на мене дивились, як на злочинця, і розказували, що туди нема чого іти, там воюють олігархи за гроші, там крадуть, п'ють, краще поїхати до Москви чи Польщі заробити грошенят, купити машину, поставити огорожу і жити собі нормально, а там все якось владнається. Я слухав, і мені хотілося провалитись крізь землю. Невже це мої земляки так говорять, невже це західняки-патріоти?

Новини за темою

Приїхавши до свого районного центру, я зустрів знайомого таксиста. Постояли, поговорили, він мені розказав, як днями до нього підійшла представниця влади і в добровільно-примусовому порядку попросила здати 300 гривень на лавочки в парку. Коли він відповів, що платить податки, а гроші нехай здають таксисти, які їздять без ліцензії, а таких нараховується понад десять, вона розвернулась і пішла, а вже потім, зустрівшись з чорними таксистами, назвала мого знайомого непатріотом. Я слухав цю розповідь і дивувався безсердечності очільників міста. Ви знаєте, що таке патріотизм? У підконтрольному вам місті закон порушується щодня, елементарної центральної вбиральні не можуть зробити, скільки себе пам'ятаю, всі, хто приїжджає до міста, дивується цьому, а тут говорять про патріотизм. Живуть за радянськими законами, системою поборів, декілька разів надягнуть вишиванку і вже вважають, що вони патріоти. Ні, патріот той, хто живе за тисячі кілометрів від України, проте передає на потреби наших солдатів сотні доларів, той, хто отримує пенсію 1200 гривень і якусь часточку віддає, щоб допомогти бійцям, той, хто воює не за гроші, а за ідею, а ви просто жалюгідні чиновники, які заплутались у власній брехні.

Приїхавши ввечері додому, почув, як сестра розказувала мамі про знайому дівчину, яка навчається в одному з медколеджів області і за кожен екзамен змушена платити по 400 гривень, інакше не зможе скласти сесії. Викладачі у приватних розмовах мотивують це тим, що у них сім'ї, діти, їм потрібно жити якось. Нешановані сіячі знань, а де ці дітки, що навчаються у вас, мають взяти грошей, щоб вам заплатити, хто їм має дати? Ви збираєтеся разом, протестуєте під обласною радою, вважаєте себе скривдженими, а хто захистить студентів від вас?

Минуло ще кілька днів, всюди, де я перебував, порушувався закон: голова сільської ради без сесії віддав в оренду землі запасу, даїшники за проїзд у нетверезому стані взяли від правопорушника 2000 гривень хабара, в одному з сіл області половина жителів торгують неліцензованим алкоголем, для міцності якого проводять різні експерименти з ним: кидають туди карбід, поношені шкарпетки, мишачий послід і продають це. І це в той час, коли в Україні від алкоголізму помирає близько 40 тисяч осіб на рік. Дехто мені каже, а що робити, потрібно якось жити? Так, потрібно заробляти гроші чесним шляхом, засукавши рукави, а не вбивати людей неякісним продуктом, наживаючись на чужому горі.

Новини за темою

Я дивлюсь на це все і не розумію, хто більший ворог для України: сепаратисти чи самі українці? Прийшла тітка до мене і запитує: "Страшно там, ще поїдеш на війну?" Так, поїду, тому що не можу тут перебувати і дивитися на це фарисейство, не можу дивитися, як нашу державу вбивають зсередини. Я піду туди, щоб бити зовнішнього ворога, а перемігши його, поверну автомат до ворогів внутрішніх, і рука моя не здригнеться, коли спускатиму курок, тому що інакше вже не можна.

Михайло Ухман

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>