Країна без комплексів

Українці повинні не скаржитися на російську пропаганду, а активніше розповідати про свої успіхи. Інакше ми ніколи не перестанемо почуватися неповноцінними «малоросами»

Країна без комплексів

Денис Борисенко

Депутат Київської обласної ради, голова Секретаріату партії УКРОП

Українці повинні не скаржитися на російську пропаганду, а активніше розповідати про свої успіхи. Інакше ми ніколи не перестанемо почуватися неповноцінними «малоросами»

Вгадайте, звідки я взяв цю цитату?

«Приєднання Києва до Росії стало останнім актом в історичній долі матері міст руських, відірваної від своєї сім'ї протягом чотирьох століть. Тяжкі випробування Києва скінчилися, і настав період постійного розвитку та зростання міста. Живлющий імпульс одряхлілому Києву, по приєднанні його до Росії, дали великороси, які приїхали сюди як адміністратори...»

А цю звідки?

«Україна аж до возз'єднання з Росією жила життям, сповненим драматизму. Народ зазнавав усіляких лих від зовнішніх та від внутрішніх ворогів».

Логічна відповідь «з російської пропаганди» буде правильною. Цікаві носії цієї пропаганди. І якби ж ці пафосні рядки містилися хоча б у підручнику історії. Або промовлялися на урочистостях з нагоди іменин государя.

Але ні. Перша цитата – з ілюстрованого путівника по Києву, виданого у 1890 році. Друга – із залізничного довідника 1898 року.

Пропаганда наздоганяла кожного підданого. Ти – простий мандрівник? Далекий від політики пасажир потяга? Отримай порцію імперського пафосу! Ти не навчений грамоті? Не біда – є монументальна, архітектурна усна пропаганда.

А головне: з фактами ж не посперечаєшся! Що, хіба не була історія України до середини XVII століття сповненою драматизму? Хіба Київ польсько-литовської доби був квітучою «столицею світу»?

Але диявол криється в деталях. А саме – у вмілій маніпуляції фактами. Читаємо в тому ж путівнику: «Київ не може похвалитися санітарним благоустроєм: каналізація в місті відсутня, а санітарний нагляд організовано незадовільно».

Може, у міста не було грошей? Навпаки – путівник повідомляє про непомірні податки, через які в Києві все дорого. Тільки ось з 1,4 млн казенних карбованців на санітарні потреби йшло всього 16 тис. Для порівняння: утримання міської влади обходилося місту у 100 тис. карбованців, і це без урахування поліції, яка «з'їдала» ще 140 тис.

У результаті цього інфекційні хвороби ставали причиною смерті кожного четвертого киянина. Виходить, імпульс був не таким уже й оживляючим? Ось тільки автор путівника й не думає пов'язувати санітарні проблеми з неефективним управлінням, яке здійснювали адміністратори-великороси.

Минуло понад сто років. Змінилися епохи, відгриміли світові війни, розвинулися інформаційні технології. А російська пропаганда жива. І несе ту ж саму думку, що й тоді: недолугі «малороси» ні на що не здатні самі, без братньої допомоги «великих» північних сусідів.

А тепер подивимося, що говорять і пишуть про Україну самі українці. Те ж саме, що й російські пропагандисти! Реформи провалені, країна не має шансів, далі буде тільки гірше. Одним словом – «зрада».

З обох боків українець щодня отримує однакові меседжі: ти – лузер, у тебе нічого не вийде. І у твоїх співгромадян теж нічого не вийде, тому що вони – такі ж невдахи, як і ти. Не треба бути психологом, щоб зрозуміти: такий «стереоефект» демотивує українців. Якщо ти стараєшся, а результату немає, рано чи пізно у тебе опустяться руки.

Влада котрий рік поспіль ламає голову над тим, як побороти російську пропаганду. Проводяться багатогодинні наради, «пиляються» багатомільйонні бюджети. А вихід криється в іншому: не ламайте чуже – створіть своє!

До мого обрання до Київської облради я й не підозрював, що в селі Немішаєвому неподалік Києва є секція ушу, у якій виховують спортсменів світового рівня. Це не перебільшення: Ілона Ольховик торік взяла бронзу на чемпіонаті світу. Мандрівники та пасажири потягів чули про Ілону?

Уже другий рік поспіль влітку в Немішаєвому проходить фестиваль студентських театрів під відкритим небом. Ви навіть не уявляєте собі, скільки талановитої молоді приїздить під стіни колишнього маєтку графів Остен-Сакенів. І не тільки з України, а й з сусідніх країн.

Це занурення в сучасну культуру: перформанси, майстер-класи, квести, заняття йогою. Нічого спільного з похмурою, позбавленою смаку «шароварщиною», яку нав'язували нам у радянські часи під виглядом української культури. Мандрівники та пасажири потягів чули про цей фестиваль?

Насправді в Україні є лише одна «зрада» – наша сучасна влада. Хоч язик не повертається назвати сучасною орду чиновників радянського розливу. Але її також можна змінити на найближчих виборах.

Причому змінити не «обличчя в телевізорі», а саму систему. Передати владу не від президента Петренка президенту Сидоренку, а наділити повноваженнями самих українців – через територіальні громади, ОСББ, громадські організації.

У нас є успішні приклади таких організацій і громад – чому б не розповісти про них мандрівникам і пасажирам потягів? Наприклад, у моєму багатоквартирному будинку мешканці зуміли прибрати з тротуарів припарковані машини. Я з радістю поділюся нашим досвідом. І з радістю вивчу досвід інших успішних організацій. Замість цього мене вкотре годують розповідями про недалеких «малоросів», які скоро потонуть у власному смітті.

Країна не досягне успіху без грамотної інформаційної політики, без піару, без самореклами. Українцям треба показати: зміни на краще можливі.

Інакше у людей з мого виборчого округу в житті буде лише одна світла смуга – автотраса М-07. Якою можна в гіршому випадку виїхати до Києва, а в кращому – до Варшави. На користь останньої вже зробили свій вибір майже 2 мільйони українців. А ось про це точно чули і мандрівники, і пасажири потягів.

Денис Борисенко, депутат Київської обласної ради, голова секретаріату партії УКРОП

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...