Коли вже влада зрозуміє, що Україну треба просувати не у світі, а в самій Україні

Нашу країну на Заході ідентифікують чотирма маркерами. Один кримінальний – це корупція. Другий техногенний – Чорнобиль. Два спортивні – Андрій Шевченко і Віталій Кличко

Коли вже влада зрозуміє, що Україну треба просувати не у світі, а в самій Україні

Андрій Кокотюха

Письменник

Нашу країну на Заході ідентифікують чотирма маркерами. Один кримінальний – це корупція. Другий техногенний – Чорнобиль. Два спортивні – Андрій Шевченко і Віталій Кличко

Якщо хочете зіпсувати собі настрій, спробуйте прочитати вголос ось таке: "Про затвердження Плану заходів з реалізації Концепції популяризації України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі". Так називається проект розпорядження Кабміну, схвалений на засіданні уряду 7 червня. Щоправда, можна не сумувати, а використовувати цю мовну конструкцію як вправу з поліпшення дикції, як це роблять театральні актори. Іншої практичної користі від документу, зміст якого ще й не оприлюднено, нема й не буде.

Яскраве підтвердження тому – казенна фраза держсекретаря Міністерства інформаційної політики Артема Біденка, яка звучить так: "Від реалізації концепції очікується зростання загальної обізнаності міжнародної спільноти про Україну та її окремі регіони і як результат – підвищення туристичної та інвестиційної привабливості України". Все народжене в надрах штучно створеного "Мінстеця" за весь час існування структури з’являлося на світ лише на папері. Практичного втілення не мало. Й помирало, мов дивні істоти з описаного британським фантастом Гербертом Уеллсом острова доктора Моро. Я готовий підписатися під словами тих колег, котрі позитивно оцінюють "Мінстець", бо від нього нема шкоди й користі рівною мірою. Але в цьому випадку йдеться про мою країну, яка отримала безвізовий режим і громадяни якої з 11 червня самі по собі стануть популяризаторами України у світі.

У цього процесу є, як слушно зазначив пан Біденко, інший бік. А саме – підвищення інвестиційної й туристичної привабливості країни, в якій ми живемо. Тобто Мінінформполітики вільно чи мимоволі заходить на територію бізнесу як такого. І починає дублювати функції, давно покладені на інші профільні міністерства. Наприклад, молоді українські представники креативного класу у своїх мандрах зможуть зацікавити таких самих колег у Європі. Європейці вирішують вкласти гроші в розвиток справи своїх нових українських знайомих, зайнятися копродукцією. Для цього приїздять до України. І перше, що бачать, – це розбиті дороги, вздовж яких звалено гори сміття, не завжди львівського. Можна, звісно, ризикнути й змоделювати ситуацію, коли хтось вирішить серйозно зайнятися "сміттєвим туризмом". Проте така форма популяризації Україні навряд чи потрібна.

Нашу країну на Заході ідентифікують чотирма маркерами. Один кримінальний – це корупція. Другий техногенний – Чорнобиль. Два спортивні – Андрій Шевченко і Віталій Кличко. Віднедавна з’явився Майдан, але, з моїх останніх спостережень, про нашу революцію Європа, особливо Західна, намагається вже не говорити, бо наслідком її перемоги стала російська військова агресія, яка стала для західних країн економічною й світоглядною катастрофою та вивела з зони комфорту. Адже правила вимагають не дружити з агресором. Проте важко розірвати зв’язки з тим, хто без перебільшення три тисячоліття інтенсивно й ефективно просуває власні інтереси у світі. Причому з кінця 1880-х років Росія робить це шляхом прямих фінансових вливань, не лише купуючи, а створюючи на Заході потрібні свої інформаційні ресурси.

Те, що іменитий та популярний колись в СРСР американський режисер Олівер Стоун вирішив знімати фільм про Путіна, а раніше робив документальний фільм про його васала Януковича, – яскраве свідчення того, як Росія просуває свої інтереси. Свого часу Путіна хотів зіграти не менш знаменитий актор Леонардо ДіКапріо. Ми не говоримо тут про привабливість високих гонорарів чи ірраціональну чарівність Зла. Упродовж різного періоду Захід звертав увагу на різних персонажів, живих та віджилих, більш чи менш відомих, котрі давали поживу для роздумів. І Росія таких активно продукує. Україна, яка пишається інтеграцією етнічних українців у світову політику, економіку, культуру, медицину, освіту й спорт, не може довести походження князя Володимира та Анни Ярославівни. Натомість Олександра Пушкіна й далі вважають на Заході "нашим" класиком. Бо українців, за незначними винятками, і далі сприймають як росіян, тільки трошечки "не таких".

Ось чому Міністерство інформаційної політики мало б найперше розробити концепцію, яка популяризує Україну в Україні. У нас повинен бути спільний з Європою інформаційний простір. І якщо ми в себе вдома почнемо поважати себе, прибирати гори сміття й очищати від нього привабливі туристичні об’єкти, світ сам, без зусиль "Мінстеця", лише завдяки звичайним українцям, побачить нас привабливими. І підуть інвестиції.

Андрій Кокотюха

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...