banner banner banner

Кіпрський і фінський сценарії закінчення воєнних конфліктів. Який застосуємо до Донбасу?

Кіпрський і фінський сценарії закінчення воєнних конфліктів. Який застосуємо до Донбасу?
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

"Війна й мир" – це не тільки епічний твір графа Льва Миколайовича Толстого, а й ключове питання нашого сьогодення. Практично в усіх соціологічних опитуваннях тема завершення війни на південному сході країни посідає першу сходинку електоральних уподобань, випереджаючи такі вічні та прокляті питання для нашої країни, як корупція і рівень життя. У принципі нічого дивного в цьому немає. Якщо взяти звичайну піраміду потреб Абрагама Маслоу, то ми побачимо, що на першому рівні базових факторів фізіологічні критерії життя (втамування голоду, спраги). Тут все більш-менш благополучно: незважаючи на небачену досі динаміку реформ, голоду та посухи в Україні, на щастя, немає. Зате на другому рівні потреб є питання безпеки. І лише на третьому – соціальна проблематика і суспільні зв'язки (сюди можна віднести боротьбу з корупцією та рівень розвитку економіки). Таким чином, якщо індивідові не загрожує голодна смерть і загибель від спраги, він думає про світ. Так влаштована колективна свідомість, і з цим не посперечаєшся, навіть посилено педалюючи питання мови і релігії.

Новини за темою

Крім того, тема завершення війни безпосередньо пов'язана з перспективами економічного розвитку. Військові витрати в цьому випадку не є каменем спотикання, бо, з одного боку, в Україні немає сильної кореляції між рівнем оборонних витрат і якістю життя, а з іншого, враховуючи ступінь розвитку ВПК, — будь-який військовий бюджет стає до всього іншого й невеликим джерелом економічного зростання, оскільки завантажує роботою спеціалізовані підприємства.

Тут важливі горизонт планування і рівень базових ризиків. Важко буде переконати великий європейський концерн відкрити своє виробництво в Дніпрі чи Харкові, якщо при оцінюванні ризиків фінансові аналітики назвуть ризик опинитися на лінії фронту в разі активізації воєнних дій. У подібній ситуації мінімальний рівень інвестування можна буде забезпечити тільки в західній частині країни, але інвестицій не менше потребують на сході й півдні.

Якби найближчі вибори відбувалися не в умовах нашої дійсності, а в парадигмі цивілізованої політичної системи, то це мали б бути вибори майбутньої моделі завершення війни на Донбасі, а політичні програми кандидатів просто були б зобов'язані майоріти розділами про те, як вони планують завершити військовий конфлікт. Але нічого цього поки що немає. Зате є обіцянки ощасливити "паству" Томосом. І йдеться не про Томаса Андерса, колишнього соліста дуету Modern Talking, а про Томос з Фанара, і для переважної більшості пастви-електорату це нагадує обіцянки, які дав капітан Кук австралійським аборигенам, а саме привести їм дзеркальця і намистинки. Ще є прожекти протягом кількох років наздогнати і перегнати Польщу. Хоча перегнати не вдасться: соромно буде виблискувати перед обличчям поляків голим задом. Але жодна політична програма не містить чіткої дорожньої карти завершення війни. Хоча, якщо бути точним, обіцянки водрузити прапор над Донецьком є. Але їх так легко давати, адже завжди є можливість потім вибачитися, як в анекдоті про шкапу, яка вмовляла глядача поставити на неї всі його гроші, а потім після програшу заявила: "ну не шмогла я, не шмогла…".

Не розуміючи чіткої дорожньої карти виведення країни в стан миру, всі ці заяви варто сприймати як звичайний політичний свербіж.

Новини за темою

Насправді, якщо не брати варіант "взяти і перемогти всіх", військові конфлікти, подібні нашому, мають тільки два базові сценарії завершення. Перший можна назвати умовно "кіпрським", а другий – "фінським".

Почнемо з першого. Турецьке прислів'я каже: "Якщо шайтану буде вигідно, він заговорить і про Коран". Ця істина стає сірячинною правдою, коли згадуєш про Кіпр та його історію впродовж останніх 40 років. Це для нас такі поняття, як окуповані території, анексія, агресія, увійшли до лексикону лише кілька років тому. А кіпріоти живуть і не просто живуть, а динамічно розвиваються всі ці роки, незважаючи на те, що в них уже виростає друге покоління, для якого ці страшні слова є не набутим досвідом, а даністю, сприйнятою з народження.

Вивчаючи генезис кіпрського конфлікту, сучасні вчені-міжнародники виокремлюють такі етапи:

  • Підготовчий – коли Туреччина активно готувалася до вторгнення і підігрівала внутрішній кіпрський конфлікт (1960-1974).
  • "Гаряча фаза" - кіпрсько-турецька війна в 1974 році.
  • Етап "колірного регулювання" (1975-2002), коли було чітко позначено "кольори" конфліктних зон і зіткнення цих підсистем було заблоковано за допомогою винесення процедури вирішення конфлікту на майданчик ООН.
  • "Європеїзація" конфлікту (2002 рік – дотепер) – Кіпр, ставши повноправним членом ЄС, отримав можливість ветування будь-яких турецьких програм євроінтеграції. Істотно збільшений розрив у рівні життя між Кіпром і непідконтрольними територіями, а також проблеми материкової Туреччини змусили турецьку сторону ініціювати процес реінтеграції північного Кіпру. Турки усвідомили, що розвивати території, які повністю відрізано від іноземних інвестицій, заблоковано з точки зору логістики та інфраструктури, практично неможливо. Сьогодні різниця між рівнем доходу населення між Кіпром і окупованою частиною становить приблизно 6:1 на користь кіпріотів, і розрив продовжує збільшуватися, незважаючи на банківську кризу впродовж останніх років. Крім того, біля берегів північного Кіпру знайдено суттєві родовища природного газу, але їхнє розроблення є неможливим через невизнану юрисдикцію цих територій. Відтепер Кіпр взяв у свої руки потужний європейський інструментарій у вигляді численних структур ЄС та їхнього впливу на політику Туреччини.
  • Прогнозний період. Змішана модель: ООН + ЄС. Суть його полягає у преференціях, які може отримати "північний Кіпр" (громадянство Кіпру, Шенген і безвізове переміщення, інвестиції ЄС) в обмін на поступки: скорочення окупованих територій, повернення біженцям їхньої власності. Кіпріоти самі визнають, що переговори з "північною частиною" перетворилися для них на постійний рутинний процес із набором регулярно повторюваних формулювань і механізмів розв'язання. Взагалі єдиним практичним результатом є можливість взаємних приватних поїздок, які були неможливими протягом усіх 40 років та які не можуть собі дозволити і тепер володарі "північних" паспортів.

Головним досягненням Кіпру впродовж цих років став економічний і геополітичний успіх, причому не тільки щодо північної частини, яка прогнозовано животіє в злиднях, а й щодо агресора: ВВП на одну особу на Кіпрі майже вдічі більший, ніж аналогічний показник у Туреччині. Причому, якщо агресивні дії турків було спрямовано на руйнування кіпрської економіки з розрахунком на те, що кіпріоти, занурені в убогість, погодяться на федералізацію, то відповідь Кіпру була симетричною викликам. На сьогодні Кіпр продовжує політику повної блокади окупованих територій і заморожування будь-яких контактів з країною-агресором – Туреччиною.

Щодо фінської моделі, то вона діаметрально відрізнялася від кіпрської. Під час першої радянсько-фінської війни 1939-1940 років фіни чинили Червоній армії запеклий опір і в моральному плані відчували себе переможцями, але фактично відмовилися від частини територій: Карельського перешийка і Західної Карелії з містом Виборгом (кордон було відсунуто від Ленінграда з 18 до 150 км); частини Лапландії (Стара Салла); острова Гогланд.

Новини за темою

Під час другої радянсько-фінської війни 1941-1944 років фіни як союзники Німеччини захопили частину територій СРСР і також швидко втратили їх через кілька років після початку війни. Примітно, що фінський лідер Маннергейм доволі мляво наступав на Ленінград, фактично зірвавши його захоплення німцями. Надалі, коли радянські війська перейшли до успішного контрнаступу, фіни стали говорити про "диво на Іханталі", коли російські танки зупинилися на останньому рубежі фінської оборони, який утримувала єдина дивізія, що залишилася. Насправді, уже тоді в Москві могли розчавити "фінських фашистів", але героїчний опір фінів, а також світової пасьянс спонукали Сталіна ухвалити інше рішення: СРСР і Фінляндія перейшли до довгострокових "особливих" партнерських відносин, які базувалися на нейтралітеті останньої. Головним фактором стабільності тут є зобов'язання, за яким Москва і Гельсінкі "зобов'язуються не давати свою територію для збройної агресії проти іншої сторони і не надавати агресору військової підтримки". Крім того, фіни визнали наявність стратегічних інтересів СРСР у Балтійському регіоні. Натомість Фінляндія отримала дуже вигідний формат економічних відносин, коли Союз забезпечував постачання сировини, а у відповідь купував фінські товари з високим рівнем доданої вартості (наприклад, деревина взамін на папір). У системі торговельних розрахунків діяла модель клірингу, коли обсяги експорту/імпорту збігалися між собою.

Якщо узагальнити, то кіпрська модель ґрунтується на глибокому заморожуванні конфлікту на тлі повного припинення будь-яких форм взаємодії з агресором. Фінська ж передбачає обмін тактики на стратегію, коли за агресором визнають право на захист стратегічних інтересів, а натомість "жертва" отримує набір економічних бонусів і тактичних преференцій. У цьому варіанті нейтральний статус конвертується в економічні преференції, а взаємодія з агресором набуває "особливого" формату.

На пострадянському просторі до фінського сценарію вдавалася Молдова, до кіпрського – Азербайджан (конфлікт із Вірменією) і Грузія (частково).

У цій статті не дається оцінка того чи іншого варіанта. Вибір мають зробити політичні еліти, а схвалити або відкинути – народ. Поки ж "еліти" орієнтуються лише на ті зовнішні сили, які: а) легітимізують їхню владу (визнають на міжнародному рівні); б) "підігрівають" кредитними траншами. Питання світу для них — те саме, що проблема "коли я кину курити" для завзятого курця. Саме тому ми маємо наразі і не кіпрський, і не фінський варіант вирішення конфлікту, а дику помісь першого і другого. З одного боку, торгівля з агресором і РФ у лідерах за торговельним співробітництвом (показники ЄС вищі, але Євросоюз – це група країн), а з іншого – постійна ізоляціоністська риторика. Як наслідок, загибель простих людей і мегаприбутки "непростих". 

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>