Хто сказав "іго-го"? 5 книг, в яких тварини розмовляють

Головна ідея книжок цього огляду – переможна, чи пак гуманна теорія про те, що попри своєрідний "фашизм" з боку людини – царя природи і вінця творіння, інші земні істоти так само мають право власного голосу

Хто сказав "іго-го"? 5 книг, в яких тварини розмовляють
Фото з відкритих джерел

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

Головна ідея книжок цього огляду – переможна, чи пак гуманна теорія про те, що попри своєрідний "фашизм" з боку людини – царя природи і вінця творіння, інші земні істоти так само мають право власного голосу

Стівен Роулі. Лілі та восьминіг. – Х.: Фабула, 2017

Фото з відкритих джерел

Герой цього нетрадиційного в усіх сенсах роману, живучи у багатолюдному Лос-Анджелесі, проводить майже весь час разом зі своїм песиком: грає в "Монополію", їсть піцу, обговорює акторів кіно. Навіть ідучи до психотерапевта чи зустрічаючись із близьким другом, наш молодик все одно звіряється про це своїй чотириногій Лілі. У це важко повірити, але поволі звикаєш до цих діалогів, наче з живою людиною, ігрищ, забав, поїздок в гості на Різдво. "Я тримав Лілі так, щоб її передні лапи лежали в мене на плечі, й прошепотів їй у вухо: - Я прийду по тебе. За тиждень. Ніколи не думай, що я не повернусь. - Коли повернешся? - По семи снах. Прийду по тебе". Різдво тут згадано недаремно, воно виникає щоразу коли заходить про якісь буденні химери – тести Роршаха, які нагадують дитячі різдвяні листівки, забутий светр з оленями, в якому герой колись їздив на Різдво на східне узбережжя… Натомість бридкий восьминіг, який заволодів тілом, душею і життям обох – нещасної такси та її не менш нещасливого господаря, це метафора не лише хвороби, але й щоденного тягаря обставин, які знищують віру, надію, кохання. Але навіть після смерті настає не забуття, а те саме відродження незабутнього, пам’ятного, дорогого. "Я боюся на неї глянути, плачу, - звіряється герой роману. - Коли восьминіг помер, вона стала такою, як раніше,- молоденькою Лілі. В її рухах з’явилась легкість, я тримаю її голову в руках і чухаю їй за вухами, промовляючи: "Моя дитинко!" знову й знову. - Що? - схвильовано питає Лілі. Я відповідаю те, що здатний вимовити тепер: - Ти тут".

Новини за темою

Клайв Стейплз Льюїс. Хроніки Нарнії. Кінь та його хлопчик. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2017

Фото з відкритих джерел

У третій повісті зі славнозвісної епопеї "Хроніки Нарнії", в якій, як відомо, основу складають стародавні міфи, старовинні перекази і чарівні казки, на диво "дорослий" сюжет і справжні труднощі на шляху до мети. Чарівний кінь Ігого і маленький хлопчик Шаста були рабами в Тархистані. Раптова зустріч змінила їхнє життя — вони вирішили втекти. Куди мандрують обидва? Звісно, куди кінь везе – на свою батьківщину. Але під час мандрівки вони дізналися, що підступні тархистанці готують напад на Орландію. Друзі мають випередити ворогів і попередити шляхетного короля Лума. Причому рятуються вони від переслідувачів разом із принцесою-втікачкою, з якою потрапляють до столиці держави, потім у пустелю і нарешті до омріяної Нарнії, де протистоять загарбникам.

Новини за темою

Саша Чорний. Щоденник Фокса Міккі. – Х.: Ранок, 2017

Фото з відкритих джерел

Ця дивовижна книжка - один із найкращих дитячих творів відомого прозаїка і журналіста Саші Чорного, написаний у 1927 році в еміграції, коли автору після більшовицького заколоту довелося покинути Росію та оселитися на півдні Франції. Тож цілком у дусі традиційної класики, коли в Толстого розмовляв кінь, а в Гоголя – песик, перед нами відкривається світ дітей і дорослих, побачений очима песика-фокстер'єра - непосидючого, лукавого, наділеного почуттям гумору, який до того вміє читати, писати і навіть... складати вірші. "Читати я трохи вмію – дитячі книжки з найбільшими буквами, - розповідає чотирилапий герой. - Писати… Смійтеся-смійтеся (ненавиджу, коли люди сміються), писати я також навчився. Щоправда, пальці на лапах в мене не загинаються, я ж не людина і не мавпа. Але я беру олівця у пащу, наступаю лапою на зошит, щоб він не ковзав, – і пишу".

Новини за темою

Бернардо Ачаґа. Мемуари корови. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

Фото з відкритих джерел

З виходом цієї книжки сучасний український переклад вкотре відсвяткував заслужену перемогу, адже і саме видавництво, і перекладач Ярослав Губарєв здобули премію Баскського інституту Etxepare і Laboral Kutxa за переклад твору, написаного баскською мовою, Головна ідея твору – так само переможна, чи пак гуманна теорія про те, що попри своєрідний "фашизм" з боку людини – царя природи і вінця творіння, інші земні істоти мають право власного голосу. Наразі не скривджені мурахи, не столітні секвої, так само позбавлені такого права, а звичайна корова розповідає нам історію своєї батьківщини. При цьому вона, на відміну від людини, не пишається тим, що вона - корова, будучи незадоволеною своєю ідентичністю і воліючи народитися котом чи конем. Що ж до мемуарів, то це спогади нашої героїні післявоєнного періоду про життя корів. У них вона доводить усьому світові, що їхня порода – це не м’ясо-молочні машини, які здатні лише їсти та спати. Насправді світ корови, за словами "авторки", багатий і неповторний. У книжці ми занурюємося в його дивовижні перипетії, знайомимося з різними персонажами, поволі та несподівано дізнаючись про історію, культуру та природу Країни Басків.

Новини за темою

Майкл Бонд. Ведмежа на ім'я Паддінгтон. - Х.: Ранок, 2017

Фото з відкритих джерел

Теплі, затишні, "пухнасті" та "клишоногі", але напрочуд майстерні й захопливі історії про ведмедика Паддінгтона залюбки читають діти в усьому світі протягом більш ніж п'ятдесяти років. Тепер ось всі вони вийшли в Україні, але перша книжка – найкраща. На створення епопеї англійця Майкла Бонда надихнула одна подія, яка сталася на Різдво. У готелі він побачив невеличкого іграшкового ведмедика, який самотньо сидів на полиці. Саме він став прототипом героя книжки під назвою "Ведмежа на ім’я Паддінгтон", вперше опублікованої у 1958 році. Історія про кумедного ведмедика із Дрімучого Перу, який оселився в Лондоні, стала популярною, і відтоді улюблений герой ще не раз з’являвся на сторінках нових книжок Бонда, написаних для тих, хто почувається молодим за будь-якого віку. "Я завжди мав велику повагу до Паддінгтона, - дізнаємося ми від Стівена Фрая. - Він - це втілення духу Британії". Загалом Паддінгтон належить до рідкісних ведмедів, і хоч би чим він займався - прикрашав будинок, працював детективом чи займався фотографією - усе це має ознаки рідкісного безладу як невід'ємної риси цього волохатого героя. Від часу, коли родина Браунів вперше зустріла його на Паддінгтонському вокзалі, їхнє життя докорінно змінилося, адже навіть буденні речі стають надзвичайними, якщо до них докладає свою лапу це кумедне ведмежа. І хто ще, крім Паддінгтона, може закинути на дерево газонокосарку сусіди, наробити рейваху в банку або підпалити бороду Діду Морозу на Різдво! Якимось чином з ним завжди відбуваються неприємності. Можливо, навіть ловлячи рибу капелюхом чи влаштовуючи безлад на кухні, він просто намагається бути корисним? До речі, Ведмедика Паддінгтона було визнано British Animation Awards кращим мультиплікаційним персонажем Великої Британії всіх часів, а його автор за свій внесок у скарбницю дитячої літератури отримав орден Британської імперії.

Ігор Бондар-Терещенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів