"Хелловін" 40 років потому: Смерть прийшла у ваше містечко. Знов

Десять разів нам вже розповідали цю історію. Всупереч очікуваному скепсису, одинадцятий виявився не таким вже поганим. Але і від ідеалу, втім, теж далеким

"Хелловін" 40 років потому: Смерть прийшла у ваше містечко. Знов
Кадр з фільму "Хелловін" bhfilms.com.ua

Тетяна Ахапкіна

Журналіст

Десять разів нам вже розповідали цю історію. Всупереч очікуваному скепсису, одинадцятий виявився не таким вже поганим. Але і від ідеалу, втім, теж далеким

Відразу варто відзначити, що одинадцятою серією франшизи нинішній "Хелловін" числиться лише формально. За знаменитим першим фільмом Джона Карпентера, який побачив світ у далекому 1978 році, слідувало сім продовжень (причому, третя частина взагалі ніякого відношення до персонажу Майкла Майерса не мала), а потім вийшов один ремейк і його сиквел, створені музикантом і режисером Робом Зомбі.

Більшість картин основної лінії була знята різними постановниками і отримала практично самостійні сюжети, об'єднані найчастіше лише двома загальними знаменниками – безжальним маніяком в масці і героїнею Джеймі Лі Кертіс, яка складала йому час від часу компанію.

Рекламне фото до фільму "Хелловін" 2018 року bhfilms.com.ua

Сам же Карпентер з деякою обережністю, якщо не сказати вороже, поставився до багатьох фільмів франшизи, а тому його ім'я частіше з'являлося у графах "автор ідеї" або, ще простіше, "творець персонажів". Чого не можна сказати про "Хелловін" 2018 року, де він одночасно виступив в якості виконавчого продюсера і композитора, вдихнувши нове життя у своє знамените творіння і його саундтрек, який також удостоївся статусу культового. Але найбільш цікавою складовою ажіотажу, який передував появі новинки, став той факт, що її автори вирішили проігнорувати всі ті наповнені кров'ю і безглуздими жертвами пригоди, які Майерс пережив після 1978 року. Тобто фактично нинішня стрічка є другою частиною серії, яка зуміла благополучно "забути" майже все, що було до того. Хоч і не без винятків, звичайно.

Так, сюжетно новий "Хелловін" слідує за першою частиною. У центрі уваги знову опиняється маніяк Майкл Майерс, який колись давно під час однойменного свята холоднокровно убив кількох підлітків. З тих пір він перебуває в психіатричній лікарні для особливо небезпечних злочинців, в якій мовчки (буквально не зронивши жодного слова) відбуває довічний термін.

Провідати вбивцю вирішують два журналісти, які готують матеріал до 40-річчя з дня трагедії і намагаються розібратися в тому, що ж тоді відбулося. Але і їм не вдається розговорити замкнутого психопата, так само як і єдину вижившу в ту ніч дівчину, а тепер вже цілком собі бабусю, Лорі Строуд. Жінка аналогічно не проявляє особливого бажання згадувати минуле, лише однозначно натякаючи, що монстр нікуди не зник.

І виявляється правою. Акурат напередодні сумнозвісної урочистості Майерсу вдається втекти з ув'язнення і відкрити нову низку кровопролить, знову ввігнавши в жах своє рідне містечко Хеддонфілд. До нещастя, саме там живуть дочка і внучка Лорі, тоді як сама вона спорудила в його околиці будинок-фортеця, де готується зустрітися з давнім ворогом лицем до лиця. І, за її розрахунками, вбити його раз і назавжди.

В принципі, цієї інформації цілком достатньо, щоб в загальних рисах отримати уявлення про сиквел. "Хелловін-2018", на відміну від оригіналу, не стає основоположником жанру, а лише педантично слідує вже існуючими канонами. Більш того, його творці дуже мило і в деякій мірі навіть любовно розкидають по всьому фільму численні "пасхалки" – тобто посилання на попередні роботи, таким чином переосмислюючи їх і просто роблячи фанатам приємне.  

Але найбільшої кількості згадувань удостоюється, звичайно ж, перша версія Карпентера, що кидається в очі починаючи зі стартових титрів і закінчуючи деякими прямо запозиченими або максимально схожими сценами.

Єдине, чого в цьому відношенні може здатися мало, це наявності зйомки від особи маніяка, так званого прийому суб'єктивної камери, якого було до непристойності багато раніше і який, власне, і додавав фільму 1978 року особливої візуальної впізнаваності, дозволивши йому затвердити знахідку як новий стандарт (хоча тут доречно буде згадати "Чорне різдво" 1974 року, встигше трохи раніше поглянути на жертв очима злочинця). Зараз же такі ракурси теж присутні, але досить швидко переходять в загальні плани та більше демонструють самого героя, ніж його світ.

Кадр з фільму "Хелловін" bhfilms.com.ua

При цьому новинка практично відмовляється (за рідкісним, але досить оригінальним винятком) від спроб зрозуміти причини патології особистості головного героя, котрі неодноразово робилися до цього (в одній з частин, наприклад, прозвучала версія одержимості). Мабуть, за всі ці роки кінематографісти змирилися з думкою, що пояснення в дусі "Майерс – зло в плоті" звучить лаконично, проте достатньо страхітливо. І, зізнатися, сенс в цьому є. Непохитна рішучість вбивці і відсутність мінімального співчуття, додатково посилені непроникністю маски, вганяли глядача в жах 40 років тому і продовжують робити це сьогодні. Хоча в цілому страшною картину можна назвати досить умовно. Як не крути, але для того, щоб всерйоз лякатися слешера в 2018 році, потрібно бути дуже сприйнятливою людиною. Особливо якщо врахувати, що оповідна і поведінкова логіка в таких стрічках часто кульгає на обидві ноги або в кращому випадку – іноді спотикається.

А тому згаданий підвид жахів найбільш точно характеризується фразою "безглуздо і нещадно", але при цьому все одно має деякий несвідомо зчитуваний шарм, що притягає до екрану і змушує досидіти в кріслі до самого кінця.

І нинішній "Хелловін" яскравий тому приклад. Він майже не лякає, частіше смішить, але все одно якось по-особливому зачаровує і, більш того, примудряється пару раз здивувати, нарешті струснувши пил зі штампів. Втім, останнє не стосується кульмінації, яка переходить у передбачувану розв'язку і фінал. Подробиці ключового протистояння серійного вбивці і його жертви сорокарічної витримки можна з легкістю прорахувати ще з середини стрічки, але, що цікаво, попри це – не розчаруватися в кінці.

Тим не менш, післясмак картини лише допомагає утвердитися в думці, що пора б мувімейкерам відправити дідуся Майерса на заслужену пенсію, а не раз за разом його воскрешати, роблячи перегляд його фільмів про нього подобою проходження складного (але частіше – не дуже) рівня в грі.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів