Ірраціональне співробітництво України і МВФ, або Хто кому більше потрібен

МВФ – це не банк реконструкції та розвитку і не портфельний інвестор. Його не цікавить ані розвиток нашої інфраструктури, ані реалізація нових прибуткових проектів. Це клуб зовнішніх кредиторів, і головне його завдання – захист виключно їніх інтересів. А враховуючи, що власниками наших боргів є американські венчурні фонди, захищати ці інтереси необхідно будь-якою ціною. Тому не дуже переймайтеся МВФ і його траншами. Він повернеться. Обов'язково повернеться. І не через двадцять років, а в 2019-2020 рр., коли Україні потрібно буде погашати істотну частину зовнішнього боргу

Ірраціональне співробітництво України і МВФ, або Хто кому більше потрібен

Олексій Кущ

економіст

МВФ – це не банк реконструкції та розвитку і не портфельний інвестор. Його не цікавить ані розвиток нашої інфраструктури, ані реалізація нових прибуткових проектів. Це клуб зовнішніх кредиторів, і головне його завдання – захист виключно їніх інтересів. А враховуючи, що власниками наших боргів є американські венчурні фонди, захищати ці інтереси необхідно будь-якою ціною. Тому не дуже переймайтеся МВФ і його траншами. Він повернеться. Обов'язково повернеться. І не через двадцять років, а в 2019-2020 рр., коли Україні потрібно буде погашати істотну частину зовнішнього боргу

Тема співпраці України і Міжнародного валютного фонду дедалі більше втрачає свій початковий економічний зміст і набуває для нашої країни якогось сакрального символ. Можна говорити про появу в Україні такого собі фінансового прототипу карго-культу. Під останнім, як відомо, розуміють поклоніння аборигенів Меланезії американським літакам, з яких у роки Другої світової війни на острови скидали гуманітарні вантажі на парашутах. Але війна закінчилася, а тубільці продовжували чекати Дарів небесних, в результаті чого виникла навіть ціла релігія "літакоприхильників" зі своїми шаманами, віщунами і юродивими. Меланезійці начебто все робили правильно: шикувалися на злітній смузі, найбільш просунуті з них зображували "диспетчерів" з бамбуковими паличками замість антен, але "небесний птах" не прилітав.

В Україні вже теж виникла ціла плеяда закоренілих "МВФ-прихильників". В очікуванні "кредитного" дощу вони шаманять, як можуть, б'ють у бубни, але грошей чомусь вже довгий час немає. Раціональне економічне мислення у наших міністрів і функціонерів НБУ остаточно і безповоротно витіснено ірраціональним "магічним мисленням", розрахованим на містичний світ добрих західних духів, які зрозуміють і пробачать. І обов'язково прилетять знову. З грошима. Нехай для цього доведеться навіть пожертвувати черговим "сучим сином".

Новини за темою

Як заявив Зигмунд Фрейд у своїй роботі "Тотем і табу", "примітивна людина має величезну довіру до могутності своїх бажань. По суті, все, що вона творить магічним шляхом, має статися тільки тому, що вона цього хоче". Так і у випадку з нашими "примітивними" чиновниками: вони свято переконані, що МВФ і далі кредитуватиме Україну. Як і решта західного світу. Просто тому, що ми "європейський вал" від східних орд, і дуже цього хочемо.

Свого часу відомий письменник–фантаст Артур Кларк сформулював три закони, один з яких було дещо змінено товаришем по перу Айзеком Азімовим і звучав приблизно так: коли непрофесіонали гуртуються довкола ідеї, яку заперечує  шанований, але літній вчений, і підтримують цю ідею із запалом та ентузіазмом, цей шановний, але літній вчений зрештою, ймовірно, має рацію". На жаль, в Україні вже практично не залишилося шанованих, літніх вчених (позначилися "реформи" останніх років), але цей відомий "закон Кларка" в українських реаліях, можна було б сформулювати приблизно так: коли непрофесіонали чинної влади гуртуються довкола певної ідеї і підтримують цю ідею із запалом та ентузіазмом, зрештою вони не мають рацію. Щось схоже сталося протягом останніх років, коли "професіонали" згуртувалися довкола ідеї вічної співпраці з МВФ.

Найцікавіше, що і МВФ у ході співпраці з Україною теж навчився поганого і перейшов від раціональних до ірраціональних вимог. Як показує епістолярне листування останніх років, у фонді остаточно зневірилися у здатності українських партнерів проводити ефективні і швидкі реформи. Ключове слово – "ефективні". Історія нашої співпраці налічує вже багато років, але будь-яка нова програма, як у відомому фільмі "День бабака", знову починається з дзвінка будильника і веселої пісеньки по радіо, тобто з нульової позначки – "початок економічних реформ". Парадоксально, але всі ті купи законодавчої макулатури, ухвалені на вимогу фонду українськими депутатами, ні на крок не наблизили нас до фінішу "реформ". Видно, стара "совкова" закваска виконавців отих змушує їх діяти за відомим принципом: "є у реформ початок, немає у реформ кінця". Ну, а в очах міжнародних кредиторів ми й далі продовжуємо залишатися, як в старій, добрій пісні: в образі "добрих дикунів", жахливих на обличчя, але добрих всередині, яких "мама у понеділок народила". За логікою згаданої пісеньки ситуація змінитися на краще лише в разі скасування "календаря". Та ось невдача: хто ж тоді буде підписувати меморандум з МВФ?

Як би там не було, але фонд теж вирішив діяти в ірраціональному полі і грубо прорахувався. Змагатися в цій справі з нашими чиновниками – все одно, що з котом у лові мишей в темній кімнаті. Саме тому такі вимоги, як створення Антикорупційного суду, підбір суддів і боротьба з корупцією – це все одно, що вимога до бджіл добровільно віддати мед. У кращому випадку ті будуть невдоволено дзижчати і саботувати, в гіршому – можуть і куснути. Уявити собі, що в наших реаліях судді ухвалюють рішення заарештувати, наприклад, функціонера НБУ, тут навіть письменницького дару Артура Кларка забракло б. Не народився ще на землі нашій такий богатир...

Новини за темою

Саме тому вся сьогоднішня метушня у відносинах України та МВФ нагадує роботу старого доброго НДІ радянського періоду: ви робите вигляд, що нас кредитуєте, ми робимо вигляд, що проводимо реформи.

І хоч НБУ лякає українців, що без нових траншів фонду гривні – карачун, все це досить наївно. Ну, по-перше, гривні й так карачун. По-друге, транші МВФ надходять у валютні резерви Нацбанку за умови дотримання жорстких монетарних індикаторів, в тому числі й такого, як чисті валютні резерви (ЧВР), які розраховуються як різниця між валовими резервами і зобов'язаннями. Тобто будь-які операції НБУ на внутрішньому ринку з підтримання гривні за допомогою валютних інтервенцій будуть здійснюватися виключно за рахунок власних ресурсів (ЧВР), а коли вони закінчаться і ЧВР підуть "в мінус", ніхто не дасть витрачати валюту з резервів (позикових) на внутрішньому ринку. Так НБУ не сильно й хоче це робити. Як сказав нещодавно його керівник, "ми не знаємо, який буде курс; який сформується на ринку, такий і буде". А раз Нацбанк не горить бажанням зміцнювати гривню, то не має абсолютно ніякого значення, прийде новий транш у його резерви чи ні. На долі національної валюти це ніяк не позначиться. Щоправда, є проблема виплат зовнішнього боргу в 2019-2020 рр. Але там такі суми, що транші МВФ на мільярд-два, погоди не зроблять. Цю проблему може бути розв`язано лише комплексно, але це тема окремої статті.

Так чи є сенс у цій співпраці? Виявляється, він є. Щоправда, майже як ховрах з анекдоту: "Бачиш ховраха? - Ні! - А він є!".

Амбітна програма розширеного фінансування EFF передбачала виділення Україні з боку фонду понад 17 млрд дол. протягом чотирьох років дванадцятьма траншами. Найбільше ми повинні були отримати в 2015 році - 7,52 млрд дол. Потім йшла пауза для адміністрування результатів реформ, після чого в 2017 році нова порція – 5 млрд дол. На завершення – 2,9 млрд дол., як то кажуть, "відполіруватися".

Для реалізації цієї програми МВФ, як відомо, навіть достроково припинив дворічну програму stand-by, у відповідності з якою Україна отримала двома траншами 4,6 млрд дол. у 2014 році.

Насправді, гладко було написано лише на папері. Сувора українська реальність внесла свої корективи: за програмою розширеного фінансування EFF Україна отримала лише 8,7 млрд дол.: 6,7 млрд в 2015 році (два транші) і по одному мільярду в 2016 і 2017 рр. (всього чотири транші). Якщо врахувати ще й програму stand-by у 2014 році, отримуємо 13,3 млрд дол.

Сума начебто непогана і цілком достатня для запуску в нашій країні структурних реформ. Звісно, для повної їх реалізації знадобиться значно більше, але це мають бути не кредити, а інвестиції (внутрішні та зовнішні). Кредит МВФ – це свого роду акумулятор, який мав завести стартер нашої економіки.

Але ані стартер, ані інші рухові функції в Україні так і не завелися. Чому? Відповідь на це запитання досить проста. МВФ – це не банк реконструкції та розвитку і не портфельний інвестор. Його не цікавить ані розвиток нашої інфраструктури, ані реалізація нових прибуткових проектів. Це клуб зовнішніх кредиторів, і головне його завдання – захист виключно їхніх інтересів. А враховуючи, що власниками наших боргів є американські венчурні фонди, захищати ці інтереси необхідно будь-якою ціною. Навіть за допомогою делегування в український уряд "засланих козачків і козачок", а також шляхом вербування провідників інтересів фонду серед тубільних політиків за намисто, дзеркальця і "вогняну воду". Достатньо проаналізувати, хто з них подорожує до Вашингтона частіше, ніж на сповідь, і стане ясно, про кого йдеться.

Новини за темою

У 2014-2015 рр. Україна отримала від фонду 11,3 млрд дол., при цьому виплатила за валютними зобов'язаннями (внутрішнім і зовнішнім) понад 15 млрд дол. (прямий та гарантований державний борг і виплати державних компаній, наприклад "Нафтогазу").

Так, були ще й інші види допомоги та кредити: від ЄС (макрофінансова допомога), єврооблігації, випущені під гарантії США, кредити і допомога Німеччини, Канади, Японії, міжнародних банків. Але всі ці кошти також пішли на виплату зовнішніх боргів. Україні дозволили зробити лише два "ліричних" відступи. Йдеться про закупівлю за рахунок іноземних кредитів імпортного природного газу. Але це послаблення також і в інтересах європейців, адже країна, яка замерзає, не забезпечила б повноцінного транзиту. А також "підкріпили валютою" процес виведення капіталу, який супроводжував "очищення" банківської системи і втечу еліт. Більше виключень зроблено не було. І ніяких "економічних стартерів".

Тому не дуже переймайтеся МВФ і його траншами. Він повернеться. Обов'язково повернеться. І не через двадцять років, а в 2019-2020 рр., коли Україні потрібно буде погашати істотну частину зовнішнього боргу. Як показує досвід Аргентини, фонд остаточно можна злякати лише повноцінним дефолтом, коли зовнішнім кредиторам вже нема чого ловити. По-іншому ніяк.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...