"Інституціональна пастка" – причина відсталості України

"Інституціональна пастка" – причина відсталості України
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Якщо коли-небудь такий собі "Чарльз Дарвін" спробує створити теорію еволюції в економіці, то напрям реформ в Україні дістане назву "сліпої гілки", щось на кшталт неандертальців, які також зайшли "в глухий кут", давши зелене світло "людині розумній". Так і наша країна вже понад 20 років вперлася в невидиму стіну до характерного хрускоту "бампера", але продовжує наполегливо рухатися вперед, хоча люзу для цього руху практично немає. Але чинна влада продовжує "люзити". І справа тут зовсім не в особливій "українській журбі". Ті самі неандертальці, кажуть, були цілком симпатичними хлопцями, просто не дуже товариськими, і їх було банально з'їдено нашими предками з голоднечі. Так само й сьогодні ми фактично розчистили для своїх конкурентів місце в харчовому ланцюжку глобальної економіки. Посудіть самі: за умови належного темпу реформ Україна могла б нині перебувати на польській економічній орбіті з розміром ВВП вище 500 млрд дол. і щонайменше вдвічі більше, якщо оцінювати за паритетом купівельної спроможності. Але замість нас товари з високим рівнем доданої вартості продають поляки, чехи, китайці. Для них наше сировинне лузерство, є, по суті, подвійною перемогою. З одного боку, Україна – це майже безмежне джерело дешевої сировини (руди, зерна) і напівфабрикатів (металу, соняшникової олії), за допомогою якого ті самі турки випускають значно дорожчу продукцію металургії і харчової промисловості. А з іншого – ми добровільно віддали своє місце під сонцем, давши прямим конкурентом не тільки фору у вигляді нашого ринкового сегмента і потенційної частки в обсязі глобальних інвестицій, але ще й подарували їм найдорожче, що тільки можуть мати людина і країна, – час. Двадцять п'ять років. А це вже занадто дорого. Втрачені покоління взагалі дорого виходять будь-якій країні, породжуючи соціальну фрустрацію, розчарування і масову трудову міграцію.

Новини за темою

Ключова причина – те, що структурні реформи економіки в Україні намагаються проводити за відсутності необхідних інституціональних змін. Звучить дивно, проте за цією лише на перший погляд "накрученою" фразою криється доволі простий сенс. Держава намагається застосовувати різноманітні стимули у вигляді дерегуляції та пільгових режимів оподаткування при повному вакуумі інституційного середовища і відсутності навіть мінімального набору суспільних та ринкових інститутів, покликаних впорядкувати цю хаотичну енергію в позитивний ефект. Використовуючи знамениту теорію великого вченого Іллі Пригожина, хаос у вигляді ентропії може створювати позитивний ефект за наявності певних умов рівноваги системи. Простий приклад: газовий пальник і чайник. Газ, що згоряє, і тепло, що виділяється, – ентропія в чистому вигляді. Але якщо на пальник поставити чайник, можна закип'ятити воду. Водночас якщо чайник вчасно не прибрати, він згорить й ентропія переможе. Ринок – це також регульований хаос. Можливо, ззовні – за допомогою держави. Або зсередини – за допомогою горезвісної "руки ринку".

Стосовно України пальник вже давно включено і газ горить, але чайник стоїть у сусідній кімнаті, при цьому більш спритні замість кип'ятіння води смажать на загальній конфорці свої шашлики.

Посилення економічної ентропії призводить до появи постійних екстерналій, тобто впливу ринкової транзакції на третіх осіб, не опосередкованого ринком. Наприклад, підвищення тарифів на газ для населення. Очевидно, що нинішні ціни не є ринковими, позаяк не збалансовані попитом і пропозицією. Так, у деяких країнах газ дорожче. Але в деяких він і дешевше. Крім того, в Європі й хліб дорожче, але це не означає, що ціну батона у Вінниці потрібно прирівняти до вартості "французької булки" в Парижі і для вирівнювання платоспроможного попиту роздавати населенню для цього "субсидії". Крім світових цін, є ще й специфіка вартості внутрішніх факторів виробництва: сировини, робочої сили. Саме тому ціна хліба, палива і послуг таксистів у різних країнах кардинально відрізняється. Спроби виробника монопольно підвищити ціни одразу ж натрапляють на ринкові механізми амортизації. Якби в ЄС хтось вирішив просто так на 23% підвищити ціни, то вже завтра став би банкрутом. У нас таких механізмів немає, і замість ринкових транзакцій з'являються ті самі екстерналії, що живлять рентну модель економіки. Як екстрасистолія в порушенні роботи серця.

Новини за темою

Слабкість ключових інститутів нівелює будь-які позитивні ідеї, зокрема й фіскальні. Дерегуляція бізнесу призводить до зростання цін і появи монополій. Чому? Немає ефективної антимонопольної системи. Зниження податків та нарахувань на фонд оплати праці призводить лише до зростання маржі ФПГ та подальшої тінізації зарплат. Чому? Немає справжніх профспілок. І далі за списком.

Україна перебуває в так званій "інституційній пастці". Це коли кожен економічний агент намагається виграти на індивідуальному рівні, але програють всі. Візьмемо, наприклад, зниження податків і зборів. Хороший приклад – скорочення єдиного соціального внеску до 22% на підставі детінізації заробітних плат, хоча реальна причина була набагато прозаїчнішою: основні платники ЄСВ - аж ніяк не малий і середній бізнес, а великі ФПГ, в яких сотні тисяч штатних працівників, а розмір ЄСВ обчислюється мільярдами, причому на великих підприємствах платять переважно "в білу". Не важко підрахувати, що зменшення ЄСВ дозволило власникам найбільших холдингів країни заощадити мільярди гривень, які навряд чи пішли на додаткове збільшення фонду зарплати.

112.ua

Як бачимо, надходження ЄСВ до ПФУ були приблизно на одному рівні протягом 2013-2015 рр. Те саме можна сказати про державні дотації на виплату пенсій: у межах 61-64 млрд грн. Ситуація кардинально змінилася в 2016 році, коли ПФУ "загубив" майже 63 млрд грн сум ЄСВ, а державні дотації зросли на 81 млрд грн до фантастичної цифри 142 млрд грн! У 2018 році ситуація з ЄСВ частково покращиться, але збільшення зборів ЄСВ продиктовано зростанням розміру мінімальної зарплати, насамперед у державному секторі економіки. А дотації держави перебувають приблизно на тому самому рівні, що й у 2016 році, – 140 млрд грн. Великий бізнес просто переклав тягар утримання ПФУ на плечі державного бюджету. Формально розмір сплаченого бізнесом ЄСВ зріс з 168 млрд грн до 214 млрд грн, але сталося це завдяки інфляції, яка впродовж останніх років перевищила 100%, і девальвації гривні, яка вплинула на зростання гривневих доходів експортерів.

В якому варіанті бізнес виділив би зекономлені їм 70-80 млрд грн у цінах 2016 року на зростання зарплат? Лише за умови наявності ефективного діалогу між роботодавцями і найманими працівниками. Діалогу, який веде до консенсусу в розумінні рівня оплати праці. Але для цього потрібен такий інститут, як профспілки, і правильна політика у визначенні мінімальної погодинної оплати. А от саме цього й немає. Як наслідок, відношення фонду оплати праці в Україні до розміру ВВП нижче 30%, тоді як в інших країнах - від 50% і вище. Тобто відсутність такого інституту, як профспілки, призводить до того, що кожен українець у середньому недоотримує приблизно 30% своєї оплати праці.

Або візьмемо таку улюблену тему наших реформаторів, як дерегуляція. До чого це призводить? Як це не парадоксально – до монополізації економіки.

112.ua

Структура української економіки являє собою поїдений, засохлий залишок "швейцарського сиру", дірки в якому – плід творчості основних фінансово-промислових груп країни. Лише 42% економіки (за обсягом випущеної продукції) формується в конкурентному середовищі. Майже 17% розподілено в системі колективного домінування (олігополії), де питома вага трьох найбільших учасників перевищує 50% ринку. На ринки з одноосібним домінуванням (частка одного учасника становить третину загального обсягу), припадає 31%. Ще 10% - це класичні монополії, де питома вага одного учасника перевищує 90%.

Новини за темою

Таким чином, олігархічна концентрація сучасної української економіки перевищує показники навіть мілітаристської Японії. І відбувається це тому, що у нас "немає" такого важливого інституту, як антимонопольний комітет. Точніше сказати, він є, але про його існування знає лише "Газпром", який отримав від нього мільярдні штрафи. Але про нього майже не чули оператори ринку палива та торговельні мережі, які ставлять таку націнку, що забезпечує їм мегаприбутки. Хоча в західних країнах перевірок антимонопольного комітету бояться більше, ніж податківців. Відсутність цього інституту виходить для кожного з нас переплатою вартості товарів і послуг. Сумарно ми втрачаємо на рік приблизно 20-30% від загального рівня своїх витрат. Саме в стільки виходить українцям неефективна антимонопольна політика.

З урахуванням втрат у зарплаті йдеться про 40% (щонайменше) ресурсів домогосподарств. Враховуючи, що витрати населення торік склали 2,5 трлн грн, за перебування в інституційній пастці населення платить приблизно 1 трлн грн на рік, або 36 млрд дол. Саме в стільки можна оцінити і капіталомісткість рентної моделі економіки, нашу антиефективність.

Тепер зрозуміло, чому десятки мільярдів зовнішніх кредитів лише погіршили наше становище. Цей молох пожирає все.

У зв'язку з цим хотілося б процитувати Віктора Полтеровича, відомого економіста: "Уявіть собі, що ви живете в системі, де всі займаються корупцією. Ви не можете вийти з цієї системи, в усякому разі для вас це пов'язано з дуже великими неприємностями: ви опиняєтеся за межами співтовариства, ви не можете взаємодіяти зі своїми колегами, вони на вас дивляться, як на чужого. Крім того, ви програєте і суто матеріально. Корупція – це інституційна пастка, це система, в якій кожному досить важко змінити норми поведінки. Але водночас суспільство розуміє, що вся система загалом є злочинною, неефективною. У певному сенсі корупційна пастка також виникла у нас у 90-ті роки, і дотепер ми здійснюємо спроби вийти з цієї корупційної пастки… Ми постійно спостерігаємо виникнення нових інституціональних пасток, і щоразу перед нами постає завдання, як з них вийти. Наприклад, у нас введено плаский прибутковий податок. На думку багатьох економістів, такий податок є неефективним, оскільки сильно збільшує нерівність. Нерівність до певної міри є корисною та необхідною, але надмірна нерівність шкодить, хоча б тому, що веде до масового невдоволення, до соціальних вибухів. Нині громадське думка дедалі більше схиляється до того, що плаский податок треба поступово замінювати на прогресивний. Але як це зробити? Рішення щодо реформи оподаткування фізичних осіб має ухвалити парламент. Але парламентарії - не найбідніші люди. І навіть у разі введення поміркованого прогресивного податку він вдарить насамперед по них самих".

Україна опинилася в інституційній пастці, і "вивести" нас із неї намагаються ті самі, хто в неї й завів. Скажемо більше: саме ті, хто отримують максимальні дивіденди від перебування в ній всієї країни.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів