AFP 

З тим, щоб не повідомляти прізвища щойно загиблих бійців, українські журналісти нібито розібралися. Але офіційну процедуру інформування рідних варто повторити. Одразу після загибелі військовослужбовця командир на місці повідомляє свого старшого командира, і за підпорядкуванням інформація доходить до штабу. Після з’ясування обставин смерті бійця командування бригади усно інформує військкомат, з якого призивався військовослужбовець, і паралельно надсилає офіційний документ про загибель, так звану “похоронку”. Завдання військових комісарів - негайно розповісти найближчим родичам.

Передчасне оприлюднення такої інформації журналістами, волонтерами, Facebook-дописувачами не є “на руку ворогу”, але треба розуміти стан рідних, які неочікувано почують прізвище свого загиблого сина або доньки з телевізора чи прочитають на сайті. І ще одне. На тих загиблих українських вояків, які перебувають у бойовиків, “похоронку” оформлюють лише після того, як тіла повернули українській стороні. Але більшість командирів самостійно повідомляють родичам загиблого одразу, щойно стало відомо про його смерть.

Що ж до суспільного резонансу... Річ суб’єктивна, і редакція або сам журналіст визначає, чи бере він на себе відповідальність у тій чи іншій ситуації оприлюднювати перелік загиблих відразу у ніч умовної “світлодарської дуги”. І тоді текст далі можна не читати.

Чи повідомляти про кількість втрат відразу після бою? Це дозволяє бойовикам оперативно дізнаватися про ефективність ведення свого вогню. А, можливо, й виписати премію своєму коригувальнику чи дати вихідний мінометнику.

Якщо подивитися з іншого боку, цю інформацію бандформування і так отримають, але згодом. Очевидно, що вони оперативно матимуть таку інформацію через радіоперехоплення. І так само українські військовики часто знають, які втрати у бойовиків після "вогню у відповідь".

Щодо невдоволення офіційною інформацією від речників Міноборони. Щодня о 12:30 ми маємо дані про кількість загиблих і поранених на фронті за минулу добу. І вам, мабуть, траплялися представники ЗМІ, які заявляли, що ці цифри не відповідають дійсності, але на якій підставі вони це стверджують, відповісти не можуть. Рішення дуже просте, його виконання — складніше. У журналістів є всі інструменти для розслідування, поїздок в АТО,  екскурсії окопами, можна ставити запитання, записувати інтерв’ю, а потім сміливо стверджувати, що “цифри не сходяться”.  Чи “на руку ворогу буде ваше розслідування”? Слід подумати. Але те, що це буде якісна робота і вклад у незалежну українську журналістику, так точно.

Йдемо далі. Улюблена тема — пияцтво. Не секрет, що алкоголь присутній на фронті. Алкоголь присутній і не на фронті, але чомусь про п’яного військового написати і читати цікавіше, ніж про нетверезого третю добу місцевого чиновника. У 2014-2015 роках пили, бо було страшно, зараз бійці розповідають, що сьогодні цим прикриватися якось соромно. Чи можна розцінювати матеріали про так званих аватарів “інформацією, яка на руку ворогу”? Писати про те, що "проблема алкоголю має місце у ЗСУ" чи в окремому підрозділі, про причини такого морального стану — будь ласка. Якщо матеріал про якусь конкретну позицію сил АТО, де постійно бухають, і вона розташована за 300 метрів до позицій противника, то вам бойовики лише подякують за такі дані. І відразу інше запитання: чи сильно у вас підіймається настрій від зведень ГУР МОУ про “розлад дисципліни і пияцтво в 1 АК (Донецьк) чи 2 АК (Луганськ) ЗС РФ”? Чи є цінною для вас ця інформація? Що ви з нею робите?

Самостріли і необережне поводження зі зброєю. Якось мене вразило нещодавнє повідомлення від прес-центру штабу АТО про те, що "в одній із військових частин, особовий склад якої виконує бойові завдання в районі АТО, військовослужбовець застрелив іншого військовослужбовця". Тобто не сама історія здивувала, а те, що про це інформує прес-центр штабу. Відразу спрацьовує фільтр: ого, ця ж інформація дискредитує імідж української армії. На що мені відповіли колеги, що "все одно про це дізналися б журналісти, і тоді штабу треба було б виправдовуватися, чому вони замовчують стрілянину". Можливо, але факт у тому, що на Facebook прес-центру штабу АТО така інформація з’являється, отже ми відрізняємося від Росії, відходимо від “жить стало лучше, жить стало веселее”. А те, що стріляються солдати, проблема не зовнішня, а внутрішня.

Мародерство і контрабанда. Затримання військовослужбовців, які прихопили трофеї з фронту і везуть собі додому, доволі часті. У приватних розмовах працівник прес-служби СБУ розповідав мені, що під час підготовки до оприлюднення такого роду інформації представник прес-центру штабу АТО просив, щоб не згадували слово "військовослужбовці", а просто "жителі якогось там міста" або "громадяни". Військові стверджують, що есбеушники самі "контрабасять" зброю, і тому все відносно збалансовано. "А ще є прикордонники, в яких взагалі налагоджені потоки з ОРДЛО" — знову ж таки цитати з приватних розмов. Питання: ця інформація "на руку ворогу"? Чи це проблема кожного військовика, який краде чи продає зброю, кожного правоохоронця, який не затримує порушників, і кожного журналіста, який про це не напише? А щодо “інформації на руку ворогу”, то нічого більше, крім сюжету, для новин російській чи сепаратистській пропаганді це не принесе.

Журналісту, який начитався книжок про стандарти ВВС, а не дай бог ще й десь попрактикувався в європейських ЗМІ, працювати на своїй війні у своїй країні важко. Абсолютної об’єктивності бути не може апріорі, оскільки українські медіа не працюють на тому боці. До цього ж український журналіст точно знає для себе, хто на кого напав, хто агресор, хто відкриває вогонь, хто розповідає про "распятих мальчиков" і хто постачає зброю в ОРДЛО. Одні колеги відкрито визнають, що "вони необ’єктивні і у них є ворог", другі сповідують самоцензуру в умовах війни, треті намагаються висвітлювати події з різних боків і потрапляють під шквал агресивної критики, деякі журналісти волонтерять, інші стають правозахисниками. І мають право. Але військова журналістика в Україні, як і суспільство, самостійно виробляє імунітет до “інформації, яка на руку чи не на руку ворогу”. Головне, щоб ці матеріали, не загрожували національній безпеці і не призводили до втрат... 

Ірина Сампан

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.