Ігри в диктатуру

Ігри в диктатуру
Відкриті джерела

На своїй сторінці в Facebook народний депутат Андрій Тетерук розповів, як у Вишгороді був покараний водій маршрутки, який відмовив у праві на пільговий проїзд матері загиблого бійця АТО.

У всякому разі, фабулу історії ми можемо дізнатися лише зі слів жінки – Лариси Горбенко і якогось активіста Івана Татаурова, який опублікував фоторепортаж про, як він сам написав, "покарання "мерзотника" і "профілактичну бесіду": водій маршрутки на колінах просить вибачення у жінки.

Про даний конкретний епізод (як, втім, про безліч подібних) можна сперечатися до нескінченності: тлумачачи ступінь винності водія і рівень патріотизму громадських активістів, розмірковуючи про "справедливість" покарання і дивуючись: чому б державі гідно не монетизувати пільги і назавжди забути про подібні скандали? Благо, коментарі користувачів під публікаціями дають багату поживу для роздумів.

Втім, не тільки "поживу". Ці коментарі змушують ще й волосся на голові ворушитись від жаху.

Новини за темою

Колись дуже давно люди зрозуміли, що справедливість – поганий критерій для оцінки вчинків людини. Справедливість у кожного своя і різна: від "зрозуміти і пробачити" до "стратити, не можна помилувати". Якщо в масштабах невеликого племені ще якось можна було оперувати поняттям "справедливість", суть якого тлумачили старійшини і традиції, то держави ніяк не могли залишатися життєздатними в рамках строкатої і суперечливої думки натовпу. Тому, суспільство прийшло до усвідомлення необхідності використання більш універсального критерію – закону. Тобто набору правил, обов'язкових для виконання всіма членами суспільства і що встановлюють певну, строго диференційовану відповідальність за те чи інше відхилення від прийнятих норм.

І суди стали оперувати не життєвим досвідом аксакалів, а більш чіткими поняттями: параграфи законів, розслідування, докази, право на захист, презумпція невинуватості та покарання, що не позбавляє людину гідності.

Здається, у вище описаному випадку всього цього не було. Від слова – "зовсім". Ні?

Але весь жах у тому, що "профілактична бесіда" з людиною навколішках відбувалася, як з'ясував Анатолій Шарій – під безпосереднім "керівництвом" поліцейського чиновника.

Що ж, система верховенства права завжди може дати збій. Немає нічого ідеального в цьому світі. Але в тому-то і справа, що мова йде вже не про одиничний випадок.

Численні приклади того, як натовп влаштовує "суди Лінча" під патріотичними гаслами, приклади того, як трудові колективи "активістів" без певного роду занять чинять тиск на суди і адміністрації, влаштовують погроми і заважають свободі зібрань – це вже тенденція.

Більш того, це тенденція державного масштабу.

Хіба перші особи держави не надають карт-бланш рядовим "активістам" творити беззаконня, коли самі абсолютно бездоказово шельмують опозиційні ЗМІ і політиків, вішають ярлики "агент Кремля" на всіх інакомислячих і створюють фейкову реальність? Хіба це не програмне керівництво до дії для "низів", коли спікер парламенту називає депутатів, які проголосували "проти" (за закон про вітання "Слава Україні!") – "ворогами народу", а ЗМІ публікують не просто списки тих, хто має іншу точку зору, а списки "перевертнів"?

Здавалося б, у результаті двох страшних світових війн Європа вистраждала очевидний принцип: єдність у загальній повазі до закону, в різноманітті, безлічі точок дотику політичних платформ, світоглядів, вірувань, культури та менталітету. Але Україна скажено метається в пошуках старих, добрих "граблів" - скочується в банальну диктатуру: коли над суспільством тяжіють єдино вірні програми "партії і уряду", примат сили та нетерпимості до іншої точки зору підміняє собою плюралізм, а зневага до верховенства права стає чеснотою.

І, добре б, причина деградації – від демократії, що так і не відбулася до махрової диктатури – була б такою, що хоч і з "хворим" світоглядом, але цією причиною можна було б "пишатися": претензії на світове панування раси надлюдей або гостра необхідність влаштувати світову пожежу заради загальної рівності і братерства.

Ні, все набагато банальніше і сумно. Просто влада усвідомлює своє банкрутство і неспроможність у контексті обіцяного "світлого, європейського майбутнього", яке так і не настало. І вибори вже близько. І принцип змінюваності влади (що, загалом-то, є нормальною, "гігієнічною" процедурою для будь-якої демократичної держави) – це нічний кошмар для нинішніх "слуг народу". Та й при поганенькій, але демократії, іноді трапляються моменти, коли колишнім "керманичам" доводиться відповідати на питання слідчих про конкретні епізоди "турботи" про народ. А Ростов-то не гумовий!

Ось ми і маємо щастя спостерігати гру в диктатуру тими, хто боїться втратити владу. Ці ігри починаються по-різному. Іноді - з людей, які "справедливо" стоять на колінах. А закінчуються такі "забави" завжди однаково - концентраційними таборами та газовими камерами. (Саме такою перспективою і наповнені коментарі під постом про покарання "мерзотника" - водія)

P. S. "Коли подобається дивитися на страждання — або навіть просто незручності іншої людини — це і є фашизм" - Юліан Семенов.

Олексій Куракін

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...