І знову про мову: Як сприймати проект нової редакції українського правопису

І знову про мову: Як сприймати проект нової редакції українського правопису
Фото з відкритих джерел

Багате подіями цьогорічне літо запам'ятається ще однією. У середині серпня Нацкомісія з питань правопису висунула на обговорення громадськості проект нової редакції українського правопису. До 15 вересня 2018 р. надсилати свої зауваження та побажання можуть всі охочі.

Одразу, як і слід було очікувати, хлинув потік обурення, критики, лайок. Хтось вважає, що нічого не треба міняти, позаяк багато хто не може засвоїти й того, що є; хтось захищає проект. І, як завжди, є й такі, для яких мовні питання перманентно "не на часі".

Ірина Фаріон назвала це проект "проектом компромісів, дуалізму, повної шизофренічної невизначеності". На її думку, треба повернутися до норм 1928 року.

Фахівці тим часом пояснюють, що проект було розроблено "на фундаменті традиції українського правопису з урахуванням новітніх мовних явищ".

Загалом, знову мова, "камінь спотикання" і "скеля спокуси".

Новини за темою

Ну, що сказати. Прочитала я цей проект і можу сказати, що на 90% згодна з викладеним у ньому. Вважаю, що автори дотримуються розумного компромісу: з одного боку, дуже багато чого взято з того, Харківського правопису 1928 року, а з іншого, повністю копіювати ті правила було б, м'яко кажучи, неправильно. Навіть при тому, що це був останній суто український правопис і його укладали імениті й шановні мовознавці. Адже мова це не статичне явище. Вона постійно зазнає змін. І справа тут навіть не в насильницькій русифікації. За 90 років на території нашої країни відбулося чимало подій, які так чи інак позначилися на мові. Нехтувати цим не можна в жодному разі.

Безкомпромісним треба бути в питанні впровадження мови, тобто одна державна мова, ніякої двомовності, навчання тільки українською. У Німеччині, де проживає не один мільйон турків, немає жодної турецької школи. Діти навчаються в німецьких школах, при цьому вдома розмовляють своєю рідною мовою. У деяких школах турецьку пропонують як іноземну. У Франції ще за часів Великої французької революції заборонили вести документацію не французькою мовою. На сьогодні штраф за те, що пісня, документація або рекламні вивіски не французькою мовою, становить від 750 до 570 тис. євро. У нас же є безліч лазівок, щоб не вчити мову. Ось тут варто не йти на жодні компроміси, щоб не повторився випадок, що мав місце кілька років тому в нашій консерваторії. Дівчина з Китаю, яка вирішила їхати до Києва на навчання, відкрила енциклопедію, прочитала, що є така мова – українська, якою (логічно!) розмовляють в Україні, протягом року її вчила, а потім приїхала сюди і з'ясувалося, що всі підручники з музикознавства (радянського зразка) видано російською. А вона російською не розуміє. Уявляєте, який у неї був когнітивний дисонанс!

Загалом потрібно створити такі умови, за яких той, хто не знає мови, не зможе не вивчити її.

А в тому, що стосується, як каже Фаріон, "дуалізму", то це й зрозуміло. "У словах, які в українській мові заведено писати з ф, допускається орфографічна варіантність на кшталт: анафема і анатема, дифірамб і дитирамб, ефір і етер, кафедра і катедра, логарифм і логаритм, міф, міфологія і міт, мітологія, Агатангел та Агафангел, Афіни і Атени, Борисфен і Бористен, Демосфен і Демостен, Марфа і Марта, Федось і Тодось, Фесалія і Тесалія та ін.", - сказано в документі.

Особисто у мене є заперечення з приводу написання слів з "пів", з іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс- (пропонують писати без дефіса) і ряд інших моментів, зокрема чому не ухвалено рішення щодо транслітерації російських і білоруських імен. Адже ніхто "не перекладає" імена Джон і Джованні як Іван, хоча всім зрозуміло, що це є еквівалентом. Але про це я збираюся написати безпосередньо укладачам (до 15 вересня ще маємо час).

На захист нового проекту та у відповідь тим, хто обстоює впровадження повністю "скрипниківської" орфографії, хотілося б навести такі аргументи.

Можна часто чути, що, мовляв, якщо б на Донбасі та у Криму розмовляли українською, то не сталося б того, що сталося.

Дозволю собі не погодитися з цим.

Новини за темою

Знання мови і говоріння нею не є гарантією патріотизму. На жаль, знаємо чимало прикладів, коли україномовні громадяни західних (і не тільки) регіонів чинили дії, які, м'яко кажучи, були далекими від патріотизму.

Так, безумовно, мова є елементом і фактором національної безпеки країни. Як математика – цариця (і, мабуть, слуга) всіх наук, тому що сама по собі вона нікому не потрібна, так і мова не може існувати виключно "заради мови".

"Щоб розуміти японську, треба думати по-японськи", - каже герой роману Джеймса Клавелла "Сьогун". І в цій фразі міститься більше, ніж просто знання мови. Тут дозволимо собі ще одне невелике порівняння. Зараз багато хто захоплюється йогою, а саме фізичними вправами. Але йога це ціла система філософських і духовних практик. Без цього фізичні вправи просто залишаються такими, не більш.

Так і мова, яка є не просто засобом спілкування, але до всього ще й провідником в інтелектуальну, духовну та культурну галузь (фольклор, музика, література тощо). Звісно, і це також не дає "100-відсоткової гарантії патріотизму", але принаймні значно звужує місце для маневру для чужих ідей, чужих героїв.

Ряд істориків вважають головною причиною сепаратизму на Донбасі "гібридну ідентичність": багато хто з них для себе досі не може вирішити, росіяни вони чи українці. З одного боку, рідною мовою їхніх бабусь і дідусів була українська. З іншого боку, штучна русифікація, прикордонні, тісні економічні та сімейні зв'язки з РФ не дають їм можливості остаточно ідентифікувати себе як українців.

Це як один із героїв Фенімора Купера, в жилах якого текла і індіанська, і іспанська кров, тому він поперемінно ненавидів то іспанців, то індіанців.

Тому одним із завдань вчителя української мови є не просто навчати мови (це первинно), але й через неї відкрити багату духовну спадщину України, що дозволить сформувати і зміцнити національну свідомість й "освіжити" національну пам'ять.

Нинішні вчителі української мови (навіть молодої генерації) освоювали свою професію не на основі Харківського правопису. Тому якщо послухати нинішніх його апологетів і впровадити цю систему (фльот і кляс виявляться лише квіточками), вийде повна плутанина. Ось, скажіть, хто досконало володіє цим написанням на сьогодні? Хто перекладатиме величезний масив матеріалів на "ново-старо-українську"? Хто, врешті-решт, навчатиме всіх нових правил? І, головне, коли? Адже навчальний процес у школах ніхто не скасовує, і вчителям доведеться поєднувати своє навчання з навчанням учнів, тобто вчити того, чого ще самі до кінця не засвоїли. Учні моментально ловлять, коли педагог "плаває". Чи не породить це скепсису щодо предмету? Не замислювалися про це, ні?

І останнє. В одіозному валуєвському циркулярі серед іншого є таке: "...общероссийский язык так же понятен для малороссов, как и для великороссов, а также значительно понятнее, чем то наречие, которое придумывают для них некоторые малороссы, и особенно поляки, - так называемая украинская речь".

Тому викладені правила правопису є, на наш погляд, мудрим компромісом. Крім іншого, ще й тому, щоб ні в кого не виникло спокуси сказати: "А Валуєв, виходить, мав рацію".

Наталя Григор'єва

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...