Голова РНБО Олександр Турчинов
пресс-центр СНБО

Фрагмент статті Олександра Турчинова для "Голосу України"

Уже понад два роки Україна протистоїть російській агресії. Окупаційні війська прагнуть реалізувати стратегію Путіна із знищення нашої незалежності та свободи. Водночас, Україна продемонструвала свою суб’єктність, за короткий період відновила свій військовий потенціал та стала бастіоном на шляху Путіна до Європи.

Для того щоб ефективно протистояти російському агресору, нам необхідно чітко усвідомлювати світову картину, розуміти місце і роль нашої боротьби у глобальному вимірі. Російська агресія в Україні, війни на Близькому Сході, нестабільність та військові конфлікти в Північній Африці, зростання напруженості у відносинах між державами Східної Азії, агресивні провокації КНДР, міжнародний тероризм є симптомами кризи глобальної системи міжнародної безпеки, що з часом тільки поглиблюється.

Цілком ймовірним є зростання масштабів та інтенсивності цих конфліктів, виникнення нових зон нестабільності з дедалі ширшим залученням провідних держав до військового протистояння. Така небезпечна тенденція може призвести до можливості загальносвітового військового конфлікту, який може являти собою як повномасштабну війну, так і систему локальних і регіональних конфліктів різного ступеню інтенсивності, за результатами яких відбудеться формування нового світового балансу сил.

Ця нестабільність, як вже бувало в історії, супроводжує зміну технологічних укладів. Радикальних проривів досягнуто у зберіганні та виробництві електроенергії, інформаційних технологіях, біології та медицині, виробництві принципово нових матеріалів, а також пов’язаних з цим нових військових і безпекових технологій, та відповідних змін у формах і методах ведення сучасних війн.

Світ перебуває на етапі трансформації й формування нової моделі управління глобальними процесами. Суттєво зростає вага людського, насамперед інтелектуального, ресурсу, значення окремих елементів інфраструктури, а саме інформаційно-телекомунікаційних, транспортних, фінансових, інституційних.

Новини за темою: Нафта може ламати режими і змінювати геополітичну карту

Трансформується роль природних ресурсів. Принциповою вимогою стає екологічність і ефективність їх використання. Все це відбувається на тлі глобальних кліматичних змін, зростання кількості та масштабів природних катаклізмів.

На наших очах почалося завершення ери нафти. Як зазначив ще у минулому столітті саудівський міністр нафти Закі Ямані: "Кам’яний вік скінчився не тому, що на Землі скінчилося каміння". Традиційні вуглеводні відіграли свою історичну місію і поступово витісняються новими джерелами енергії, насамперед відновлюваними, та енергоефективними технологіями. Неврахування цих процесів відкидає країни на периферію світового розвитку.

У регіональному вимірі небезпечність загроз посилюється через кризу Європейського проекту. Населення Європи старіє, що обумовлює потребу в залученні трудових ресурсів ззовні. Водночас, європейські суспільства неспроможні забезпечити органічну інтеграцію мігрантів за умов небачених за масштабами з часів Другої світової війни міграційних процесів. Кризові явища посилюють суперечності між загальноєвропейськими і національними інтересами. Результати консультативного референдуму в Нідерландах (квітень 2016 року) обумовлені не так ставленням громадян цієї держави до України, як їх незадоволенням процесами, які відбуваються в ЄС. Ще більш наочним наслідком цих процесів став Brexіt. Ця криза не є першою і навряд чи буде останньою. Європа — живий організм, який може подолати свої проблеми і вийти з кризи оновленим і сильнішим, аніж раніше. Але для цього необхідно реалістично оцінювати і оперативно реагувати не лише на внутрішні проблеми, а й на зовнішні виклики.

Внутрішня слабкість єдиної Європи посилює її уразливість перед російською загрозою і міжнародним тероризмом, які у сукупності становлять екзистенційний виклик Європейській цивілізації, який усвідомлений далеко не всіма.

Європейська зовнішня і безпекова політика є інерційною та реактивною, її визначальною рисою стала "м’якість без сили". Події 2008—2016 років переконливо довели, що у сучасному світі навіть величезна економічна міць, сила права і переконливість успішної суспільної моделі не гарантують захищеності від гібридних загроз, а безсоромне застосування жорсткої сили дає результат, якщо не зустрічає гідного опору.

За цих умов знов, як і за часів холодної війни, ключовою є роль США як провідної демократії світу і гаранта міжнародної безпеки. США та очолювані ними альянси, насамперед НАТО, є глобальною силою, здатною унеможливити повернення світу до часів великого протистояння демократії й тоталітаризму, яке коштувало життя десяткам мільйонів людей як в Європі, так і в Азії під час останньої світової війни. Натомість у самих США у відповідь на кризу глобалізації посилюються ізоляціоністські тенденції, традиційний зовнішньополітичний курс Вашингтона після президентських виборів може зазнати суттєвих змін. Тому сподівання на американську безпекову "парасольку" без проведення власної політики захисту національних інтересів є легковажними і інфантильними.

Вищезазначене добре усвідомлюють у провідних столицях світу. І якщо держави Заходу і Китай в умовах латентного протистояння намагаються використати технологічні зміни та економічний потенціал для забезпечення своїх стратегічних інтересів, то керівництво Росії діє на основі права сили як першого і останнього аргументу. У той же час ресурси РФ стрімко тануть, і нинішня спроба геополітичного наступу — може стати прелюдією кінця путінського режиму. Важливою особливістю поточної кризи є наявність в імперсько-шовіністичної Росії ядерної зброї і демонстративна готовність до її використання як ultіma ratіo. Право вето у Раді Безпеки ООН дозволяє Росії блокувати використання міжнародно-правових механізмів запобігання агресії, передбачених Статутом ООН.

Новини за темою: Сирія – це велика геополітична гра, в якій Росія хоче показати себе серйозним гравцем

Російська зовнішня і безпекова політика визначаються суперечливим впливом двох основних чинників: ностальгією за імперською величчю і намаганням дестабілізувати ринки нафти і газу для відновлення надприбутків від високих цін. Обидва ці чинника за суттю є ірраціональними, позаяк базуються на некритичному сприйнятті міфологізованого минулого і не враховують об’єктивні сучасні тренди.

Уже з 2012 року російська економіка попри високі на той час ціни на енергоносії й відсутність торговельних обмежень почала демонструвати ознаки входження у рецесію. Соціальний контракт часів 1-го і 2-го строків Путіна, який передбачав відмову населення від реальних політичних прав і свобод в обмін на неухильне зростання соціальних стандартів, більше не міг виконуватися. За цих умов Кремль, як і на початку XX століття, знайшов вихід у роздмухуванні мілітаристських і шовіністичних настроїв у суспільстві.

Формуючи біля своїх кордонів зони заморожених і гарячих конфліктів та дестабілізуючи сусідні держави, Росія у свідомості кремлівських реваншистів неухильно проводить політику посилення власних позицій напередодні глобального конфлікту. Найбільш небезпечним є те, що Кремль сподівається перемогти у майбутньому протистоянні із незрівнянно потужнішим противником, що неможливо без превентивного застосування ядерної зброї. Такий підхід призводить до відволікання гігантських ресурсів на мілітаризацію, що тільки погіршує і так непросту економічну і соціальну ситуацію в Росії.

Попри ілюзорність мотивів, російська агресивна зовнішня політика сьогодні спирається на доволі потужні матеріально-технічні та воєнні ресурси й засоби і має реальні результати. Сьогодні Кремль вживає всіх заходів до відновлення прямого контролю над державами, території яких колись входили до Російської/радянської імперії. Україна, Білорусь, Молдова, Казахстан, країни Південного Кавказу та Центральної Азії — це першочергові об’єкти російської агресії. Як інструменти "примушення до дружби" Росія використовує енергетичні ресурси, економічні важелі, штучні об’єднання, такі як СНД, ОДКБ, ЄАЕС, а за необхідності, як це було у 1992 році у Молдові, у 2008 році у Грузії і є з 2014 року в Україні, і пряму військову силу. Ситуацію ускладнює і те, що економіки і політичні системи саме цих країн є недостатньо реформованими, оборонні та безпекові спроможності не відповідають масштабу російської загрози, ці держави не інтегровані до ЄС і НАТО і не можуть покладатися на зовнішні гарантії безпеки.

Новини за темою: Коли геополітика перемагає економічний розрахунок

Водночас, метою Кремля на європейському напрямку, на відміну від часів домінування комуністичної доктрини, є не так отримання безпосереднього контролю над вільними країнами Європи, як руйнування єдності ЄС та перетворення його складових на корумповані автократії, за своєю сутністю подібні путінській Росії. Союзниками Кремля при цьому об’єктивно стають радикальні політичні сили усього спектра — від комуністів до фашистів.

Підтримуючи авторитарні тенденції у регіоні, у тому числі прямо фінансуючи антидемократичні політичні сили, корумпуючи еліти, активно використовуючи криміналітет, Росія виступає чинником руйнування міжнародної безпеки, суспільного регресу і деградації.

У російській агресивній стратегії Україна посідає ключове місце. Без її повного підпорядкування завданням Кремля успішне продовження агресивного зовнішнього курсу РФ неможливе.

Як і майже 100 років тому, Росія потребує потужності української промисловості, насамперед ОПК, замінити які Кремлю не вдалося за 25 років після розпаду СРСР. Для отримання хоч якихось шансів на успішність протистояння з НАТО російські збройні сили мають укріпитися на українських територіях, принаймні по берегу Дніпра. Порятунок російської економіки, що стрімко деградує, за задумом кремлівських стратегів вимагає залучення українських ресурсів, зокрема рук і мізків мільйонів українців.

Битва за Україну для путінської РФ, як і для ленінської РРФСР — поворотний момент.

Якщо Кремль переможе, то система європейської безпеки буде остаточно зруйнована, а перед російськими військами відкриється шлях далі на Захід. Якщо Україна вистоїть — розповзання війни буде зупинене.

Олександр Турчинов

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.