Фото з відкритих джерел

Інститут демографії при Академії Наук попереджає: до 2050 року українців може залишитися лише 32 мільйони (проти 52, які проживали в країні на початку 1990-х). Такими темпами не вимирає жодна європейська країна. А враховуючи те, що Україна стрімко старіє, ситуація після 2050-го ризикує стати ще сумнішою, якщо не сказати трагічною. Тому що до того часу кількість людей, старших за 60 років, збільшиться в півтора рази.

Втім, можна й не чекати 2050 року, щоб зробити акцент на вкрай незадовільній демографічній ситуації. Вже зараз наша держава входить до топ-30 країн з високим відсотком літніх людей – від 60 років і старше. За даними Мінсоцполітики, в 2015 році відсоток таких людей був 21, а до 2025 року частка літніх зросте до 25%. І все це без урахування надзвичайно важливого фактора – фактора еміграції. Демографи заміряють лише народжуваність та смертність, а також співвідносять вікові категорії. Тоді як еміграція належить скоріше до політичних чинників, отже, її можна не помічати.

Її і "не помічають". Саме з цієї причини в Україні недарма не проводять перепис населення. Востаннє українців перераховували в 2001-му, коли було встановлено, що в країні проживає 48,5 млн осіб. До речі, і тут Україна близька до того, щоб побити своєрідний антирекорд – з украй рідкісних і нерегулярних переписів (на просторах СНД гіршими є справи лише в Узбекистані).

Влада так сильно не бажає відкрити правду щодо того, скільки "підданих" залишилося в її розпорядженні, що ігнорує навіть приписи ООН. Черговий перепис населення мав пройти в 2010 році, але його перенесли на 2012-й. Потім з 2012-го на 2013-й, з 2013-го на 2016-й, а з 2016-го – на 2020-й. Усі президенти України, починаючи з Кучми, схоже, солідарні в тому, що цю болючу тему краще не чіпати взагалі. Недарма зараз перепис "запхали" на період після президентських і парламентських виборів, які відбудуться наступного року.

Новини за темою: Бути гастарбайтером: Наскільки небезпечною для України є трудова міграція

А все тому, що крім природного зменшення населення в силу переважання смертності над народжуваністю бичем України є масовий відтік громадян за кордон. Скільки наших співвітчизників уже виїхали на ПМЖ або на сезонне збирання полуниці? Точної статистики не існує: за різними підрахунками за кордоном перебуває від 5 до 8 мільйонів українських трудових мігрантів. Але ось що по-справжньому сумно, то це певна зміна тенденції. Якщо раніше алгоритмом трудового мігранта було "приїхати – заробити – повернутися", то зараз завдання полягає в тому, щоб "приїхати – закріпитися – залишитися".

Інтерес до теми еміграції значною мірою підігріла публікація в "Дзеркалі тижня" – видання проаналізувало здійснене на його ж прохання соціологічне дослідження, присвячене "чемоданним настроям". Зрозуміло, до підсумків цього дослідження можна поставитися по-різному. Можна радіти тому, що лише 6,3% українців заявили, що виїжджають з країни і роблять для цього конкретні кроки (ще 10,8% готові їхати, але поки нічого для цього не зробили, а 20% – не готові, але за сприятливих обставин не проти емігрувати).

Повторю сказане: так, можна втішатися тим, що їде нібито небагато. Але це без урахування тих, хто вже виїхав, а також без урахування того, що загалом 37,1% (6,3+10,8+20) без найменшого пієтету ставляться до Батьківщини, яка, як виявилося, для кожного третього українця стала вкрай некомфортним середовищем для існування. Аж таким некомфортним, що потік мігрантів з України перевищив аналогічні показники з інших європейських країн. І якщо східна Європа мігрує в основному на Захід, то її потребу в робочій силі з лишком компенсує Україна, що рветься і до Польщі, і до Чехії, і до Словаччини – головне подалі від рідних пенатів.

Польща українців приймає охоче – незважаючи на кризу, що намітилася у відносинах. Президент Дуда поблажливо дивиться на мігрантів з України як на прийнятнішу альтернативу біженцям з Африки та Близького Сходу. Саме в Польщі наші співвітчизники і працюють на підйом місцевого ВВП. Згідно з даними Євростату (статистичної організації Єврокомісії), 2016 року українці отримали найбільшу кількість видів на проживання в ЄС (589 тисяч або 17,6% всіх дозволів. Левову частку їх (87%) надала саме Польща. При цьому переважна кількість здобувачів (82,7%) становили українці, які виїжджають з метою працевлаштування.

Втім, все це – давно відомі факти, у світлі яких цікава лише реакція української влади. А вона – скажімо так – дуже розчаровує. Примітно, що в цьому році в традиційному "Інфляційному звіті" темі гастарбайтерів приділив увагу і Нацбанк України. Як відзначає НБУ, масова трудова міграція українців має ризик зниження рівня потенційного ВВП, що звужує можливості економічного зростання країни в подальшому. Ще однією проблемою міграції є посилення проблем, пов'язаних зі старінням населення, оскільки виїжджають переважно люди працездатного віку.

"Також може посилитися тиск на інфляцію з боку зростання заробітних плат, оскільки українські роботодавці для залучення нових кваліфікованих працівників або утримання наявних будуть змушені наближати заробітні плати до рівня європейських на тлі помірних темпів росту продуктивності", – йдеться у звіті НБУ. Останнє твердження особливо "вражає": регулятора лякає необхідність роботодавців боротися за робочу силу з допомогою підвищення виплат. При цьому однак нікого не хвилює те, що, як свідчить Українська асоціація постачальників торговельних мереж, вартість товарів в Україні близька до того, щоб досягти паритету з євроцінами.

Новини за темою: Чи потрібні українські заробітчани у Польщі?

Іншими словами, середньостатистичному українцеві дозволено жити на українську зарплату, але платити за європейськими цінами. І при цьому не мріяти про індексацію доходу або про загальне підвищення життєвого рівня. Або мріяти і реалізовувати мрії, але вже за межами України.

Хоча віце-прем'єр України Геннадій Зубко і говорить про те, що еміграція стала другим за величиною лихом для України після російської агресії, я не бачу жодного кроку до того, щоб зняти або принаймні мінімізувати цю проблему.

Такими кроками (даю рецепт Зубка) могло би стати зниження податків на доходи підприємств при обов'язковій зміні їхнього адміністрування (інвестиційні вклади не повинні обкладатися податками – саме так це працює сьогодні в Європі), скасування податку на нерухомість і кардинальне зменшення податку на землю. Плюс реальна підтримка малого і середнього бізнесу, категоричне припинення безглуздих піар-акцій на кшталт підвищення мінімальних зарплат (які не дають нічого, крім ще більшого зубожіння і збільшення інфляційного тиску), усунення корупційної складової, приборкання апетиту можновладців з їхніми Сейшелами і Мальдівами, які лише підривають віру в країну та її майбутнє.

Іншими словами, владі поки ще є куди рухатися. Оскільки якщо вона не почне рухатися, рух українців у напрямку західних кордонів буде вже не зупинити. Правити тінями і спогадами – замість реальних думаючих і працюючих людей – задоволення сумнівне. Утім, кожен вибирає по собі – і те, як керувати країною, і те, як, тікаючи до сусідів, рятуватися від такого правління.

Михайло Поживанов

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.