Екзистенційна проблема Грузії

Екзистенційна проблема Грузії
Відкриті джерела

Gazeta Wyborcza

Польська політична газета

Оригінал на сайті Gazeta Wyborcza

Грузію від Південної Осетії відділяє один з найбільш дивних кордонів (хоча формально кордоном він не є), що проходить вздовж річки Ксані й регулярно в дивний спосіб (стараннями росіян) змінює місце розташування. Рівно десять років тому в ніч проти 8 серпня 2008 року спалахнула коротка російсько-грузинська війна. Який вигляд мають перспективи грузинської держави сьогодні?

Це складна тема, як і все на Кавказі. Ми стоїмо на пагорбі, під яким тече річка і проходить дорога, що веде з Бакакуребі в Ахалгорі. На ній розташовано спочатку пост грузинської поліції, а далі, в Південній Осетії, — російських прикордонників. Мене запросили до спостережного пункту Місії спостерігачів ЄС, створеної на основі мирної угоди 2008 року, яка завершила російсько-грузинську війну. Спостерігачі носять звичайний цивільний одяг, зброї у них немає, а єдине, що їх вирізняє, — це блакитні жилети з логотипом МНЕС (Місія спостерігачів Євросоюзу в Грузії, — прим. ред.). Мене відразу попереджають: жодних цитат, тільки загальні фрази, щоб не викликати невдоволення росіян і осетинів. По офіційні коментарі мене направили до прес-секретаря місії Дезу Дойлу — поліцейського з Ірландії. "Тут є люди майже з усіх країн ЄС, це колишні або чинні поліцейські, військові, а також цивільні", — пояснює Дойл.

На пагорбі, з якого ми оглядаємо околиці, в учасників місії є підзорна труба і фотоапарат із телеоб'єктивом. Єдине, що вони можуть, – це спостерігати. "У нас обмежений мандат", — підкреслюють вони і показують на пагорби, за якими проходить встановлена в 2008 році лінія розмежування, що далі спускається до річки Ксані. "У цьому плані виникають проблеми. Коли підписували план мирного врегулювання конфлікту, лінія розмежування проходила по річці, а зараз вона зрушилася метрів на 100 вглиб грузинської території: росіяни постійно знаходять в архівах якісь старі карти, які вказують на історичні кордони Південної Осетії", — пояснюють учасники європейської місії. Трапляється, що кордон зрештою розрізає деякі господарства навпіл. "Ось, подивіться. Зараз будівля на грузинському боці, а сад — уже на російському", — показують мені.

Грузія під збільшувальним склом

У цій долині, як під збільшувальним склом, видно всі проблеми Грузії і її бунтівних з 1990-х років республік — Абхазії і Південної Осетії. До російсько-грузинської війни тут, незважаючи на існування штучного кордону, який охороняли російські миротворчі сили, ходили маршрутки й активно торгували. Однак коли президент Міхеїл Саакашвілі дозволив себе спровокувати і віддав наказ почати обстріл Цхінвалі, а потім зайняти це місто, у конфлікт втрутилася Росія, почалася війна, що тривала кілька днів, і все змінилося.

Конфлікт, що спалахнув у ніч проти 8 серпня, завершила мирна угода, укладена за участю президента Франції Ніколя Саркозі (Париж тоді головував у ЄС), але Абхазія і Південна Осетія проголосили незалежність. Її не визнала жодна країна, однак бунтівні республіки, користуючись підтримкою Москви, вирішили остаточно порвати з Грузією.

Новини за темою

"Контакти з Абхазією, у тому числі торгові, зберігаються, а з Південною Осетією ситуація інакша. Вона перетворилася на російську фортецю із закритими для грузинів кордонами, — підкреслюють європейські спостерігачі. — Там у 2011 році з'явилася величезна база російських прикордонних військ і ФСБ, там розміщується 500-800 чоловік. У 15 кілометрах від неї, за горами, база російської армії. Час від часу росіяни демонструють свою силу: проводять навчання з важкою технікою і танками", — розповідають учасники МНЕС. Південна Осетія займає стратегічне положення: демаркаційна лінія проходить на відстані всього в кілька кілометрів від автостради, що веде з Тбілісі в порт Поті на Чорному морі. Досить завести мотори танків, і можна водномить перерізати головну транспортну артерію в країні.

Долина річки Ксані — особливе місце. У багатьох людей, які після війни втекли з Осетії до Грузії, залишилися будинки, наприклад, в Ахалгорі. Осетинські спецслужби вже тільки в цьому районі видали близько 5 тисяч спеціальних дозволів, що дозволяють перетинати кордон. Так що люди продовжують їздити: хтось у відпустку, хтось торгувати овочами та фруктами. Життя тут тяжке, тож кожен проданий ящик помідорів — це гарна підпомога.

Новини за темою

"Місцеві жителі намагаються отримати осетинські документи, з ними вони можуть сподіватися, що по той бік кордону їх ніхто не чіпатиме. Щодня його перетинає приблизно 400 осіб. Грузини перевіряють документи й автомобілі, але пропускають всіх, адже офіційно Південна Осетія — це грузинська територія, а росіяни на своєму пропускному пункті можуть і завернути", — відзначають спостерігачі.

Іноді стаються трагедії. Кілька тижнів тому в Південну Осетію поїхав торгувати чоловік, хтось впізнав у ньому грузинського військового. Його заарештували осетинські спецслужби, а потім забили на смерть. У цій долині конфлікт часто розділяє сім'ї та друзів, які до цього багато років мирно жили пліч-о-пліч.

"На щастя, такі інциденти трапляються рідко. Ми скоріше займаємося випадками, коли хтось забагато випив і випадково перетнув лінію розмежування або у когось заблукала корова, і він пішов її шукати, а потім його затримали. За таке правопорушення накладають штраф у 2 тисячі рублів, але щоб його заплатити, треба мати знайомих з того боку", — пояснюють учасники МНЕС.

Раз на місяць відбувається круглий стіл, в якому беруть участь представники спецслужб Грузії, Південної Осетії і росіяни. Вони обговорюють проблеми, що виникають на лінії розмежування, і шляхи їх вирішення. "Крім того, працює цілодобова телефонна лінія. Коли щось відбувається, ми дзвонимо людям з того боку, а вони нам. Це не тільки історії з затриманням місцевих жителів, але і, наприклад, такі ситуації, коли російські прикордонники стріляють в повітря з приводу якихось подій. Ми з'ясовуємо, що відбувається. Таких розмов на рік буває до 700", — додають європейські спостерігачі.

Грузія на шляху до ЄС

"Місія спостерігачів — це та європейська допомога, яку найпростіше помітити", — говорять грузини, котрі працюють в тбіліському представництві ЄС. У грузинському суспільстві переважають проєвропейські настрої: приблизно 80% жителів Грузії підтримують ідею вступу їхньої країни до Євросоюзу, проти висловлюються лише 12% респондентів. Перший крок вже зроблено: у липні 2016 року набула чинності угода про асоціацію, а з березня 2017 року грузини почали їздити в Європу без віз. Крім того, Євросоюз надає Грузії фінансову допомогу: на рік на кожного жителя країни припадає 30 євро, це один з найвищих показників для всіх країн, що не належать до складу європейської спільноти. Кошти надходять до шкіл, ідуть на розвиток сільськогосподарських кооперативів, дозволяють розвивати такі фірми, як "Фешн хаус матіріа", що стала найбільшим виробником форменого одягу для армії і різних силових відомств.

Новини за темою

Всього цього вдалося досягти, незважаючи на те, що 2012 року з'явилися побоювання, що Тбілісі вирішить розвернутися у бік Москви, оскільки Саакашвілі та його "Єдиний національний рух" позбулися влади. Перемогу на виборах тоді здобула "Грузинська мрія" мільярдера Бідзіни Іванішвілі, який займається бізнесом у тому числі в Росії. Іванішвілі та його оточення вагалися, але зрештою не відмовилися від проєвропейського курсу, хоча і намагалися одночасно налагодити відносини з Кремлем.

"Грузія – лідер серед країн, що претендують на членство в ЄС, і я сподіваюся, що ми скоро приєднаємося до європейської спільноти, — говорив президент Георгій Маргвелашвілі (доктор філософських наук і, звісно, людина Іванішвілі). — Я не розумію, як деякі країни можуть не бачити плюсів, пов'язаних із Європейським Союзом. Це найвдаліший проект в історії континенту, він приніс Європі мир і достаток". Реагуючи на зауваження, що в Євросоюзі зараз не хочуть подальшого розширення, він на хвилину замислився і визнав: "Так, звісно, не все залежить в цьому питанні від Грузії".

Частина Європи чи російська периферія

Його країні доведеться вирішити низку внутрішніх проблем. Основні — це корупція та непрацездатність судової системи, що часто обслуговує інтереси політиків, а також високий рівень безробіття (близько 11%) та низький рівень доходів населення (середня зарплата до вирахування податків складає приблизно 280 євро).

"Наша екзистенційна проблема така: або ми будемо частиною Європи, або перетворимося на периферію Росії, — підкреслює співробітник грузинського відділу організації "Відкрите суспільство" Вано Чхіквадзе. — До більшовицької революції у нас завжди було відкрите мультикультурне суспільство, а Грузія виступала коридором між Сходом і Заходом. Ви знаєте, наприклад, що за юності Сталіна в його рідному Горі проходив щорічний вуличний фестиваль, головною дійовою особою якого був трансвестит?"

Чхіквадзе зазначає, що противники зближення Грузії з ЄС — це найчастіше люди, які піддалися впливу кремлівської пропаганди. Вони дивляться російські телеканали або читають російські інформаційні портали. "Проросійські настрої притаманні переважно представникам національних меншин — вірменам, азербайджанцям, а також жителям сільської місцевості. Ми намагаємося активізувати локальних лідерів, пояснюємо їм, що ЄС — це не "гейропа" (один з улюблених висловів російської пропаганди, що проводить думку, буцімто Євросоюз передусім просуває права сексуальних меншин, — прим. "Газети виборчої"), — говорить Чхіквадзе. — Ми відправляємо наших вчителів стажуватися до країн Балтії, які теж входили до складу СРСР, а тепер стали частиною єврозони. Ці держави теж відчувають загрозу з боку Росії".

Роман Імельський

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів